Його магазин на Лютеранській, 4 — альтернатива книжкового ринку для тих, хто скучив по традиційних затишних книгарнях, в яких можна «зависати» годинами. І хоча «Букініст» працює до сьомої години вечора, Едуард Якович зізнається: ніколи не виганяє пізніх гостей — сидить до останнього клієнта.

Свого часу пан Линдін був організатором клубу книголюбів, стояв у витоків заснування книжкового ринку, а на початку бурхливих 90-х був чи не єдиним у столиці, хто продовжував займатися книгами, тому знається на книготоргівлі як ніхто інший. 

- Останнім часом можновладці часто заявляють про те, що кількість книжкових магазинів зростає. Це правда? 

- Я теж неодноразово чув про те, що за останній рік кількість книжкових магазинів збільшилася в два рази: було 500, стало 1000. Мені б хотілося, щоб люди, які таке заявляють, показали це зростання конкретно, у столиці України, у місті Києві. Якщо вони вважають книжковими магазини «Все по 15», це означає, що нам просто замилюють очі. 

При радянській владі, якщо вірити путівнику «Київ книжковий», в столиці було 110 книжкових магазинів. З них 15 — спеціалізованих. Інші — загальні і в кожному з них був букіністичний відділ. Зроблено було з розумом. Зараз мені смішно чути наших чиновників, які говорять про те що ми «велика європейська держава». Європейський стандарт передбачає один книжковий магазин на 20 тисяч чоловік. Якщо враховувати, що у нас місто трьохмільйонне офіційно, п´ятимільйонне — неофіційно, і сім мільйонів буханок хліба випікається щодня, то у нас книжкових магазинів повинно бути мінімум 150 на місто. А їх у нас не більше десяти. 

Ми свій магазин відкрили в 2001-му році. Коли ми розпочинали, були ще «живі» медичний магазин «Здоров’я»,  «Технічна книга», «Мистецтво». Тому ми спочатку обмежено узяли на себе ці теми, зосередились на іншому, але пройшло зовсім трохи часу, цих магазинів не стало і все навантаження лягло на нас. 

Я нещодавно читав книгу, видану «Кальварією», називається «Невивчені уроки Ситіна» (це російський книговидавець позаминулого століття), так от в цій книзі, абсолютно науково, на фактах і цифрах, доводиться, що зараз ми навіть близько не можемо наблизиться по книговиданню та книгорозповсюдженню до позаминулого століття! Книга була видана в 2002-му, а у 2009-му становище погіршилось.

- Що, на Вашу думку, потрібно зробити, щоб ситуація з книготоргівлею в нашій країні покращилась? 

- Коли їздиш за кордон, і дивишся, які багатоповерхові, з великими площами, букіністичні магазини є там, то просто ніяк не повертається язик сказати, що ми живемо у «великій європейській державі».  

Ми працюємо 8 років, і щороку на це приміщення, яке, природно, старіє, нам додається орендна плата. Лише вийшли на нуль — додали, ще… і знову. Знову в збиток пішли. Все мотивується доларом, який піднімається, при чому долар до приміщення, яке старіє?! Я вам чесно скажу, не знаю, будемо ми працювати наступного року чи ні. 

Тому для того, щоб щось змінилося, потрібно різко зменшити орендну плату (я навіть вже не говорю про те, щоб звільнити від орендної плати повністю), хоч би зменшити, і тоді книжкові магазини розквітнуть! Люди у нас працездатні, вміють організувати справу, але орендна плата вбиває все. 

- У чому родзинка Вашого магазину? Букіністів не так багато, але все-таки вони є… 

- У чому родзинка — питання коротке, а відповідь вийде досить довга. Перше — це помірні ціни. Це означає, що в нашому магазині ціни на книги починаються з 60 копійок. Стоїть шафа, повна книг, будь-яка з яких коштує 60 копійок. Наступна градація — 90  копійок, далі — 1,50, потім 3 гривни, 4,50. Це цілком пристойні, нормальні книги. І людям така цінова політика подобається. Але це не означає, що у нас немає дорогих книг. Вони, звичайно ж, є. Хоча, як на мене, найдорожча книга — це книга з автографом відомого письменника. 

Друге — серійність. Колекціонування серій властиво багатьом людям. Та ж серія ЖЗЛ, яку почав випускати Флоренський, потім продовжив Горький, і видання якої нещодавно знову відновили в Росії. У нас можна купити як старі «ЖЗЛ»ки, так і нові. Старі, які видавалися і завозилися великими накладами, коштують 4,50, а нові продаються, звичайно, за високою вже ціною, але не дорожче, ніж на базарі і не дорожче, а набагато дешевше, ніж в інших магазинах. Люди із задоволенням купують нові книги, продовжують збирати знайому серію. Крім того, у нас з кожних відомих серій представлені сто самих кращих книг. 

Третій наш «коник» — це «завжди». Є книги, які у нас можна отримати хоч серед ночі. До таких книг належить бібліотека української класики. У будь-який момент у нас можна купити Шевченка, Карпенка-Карого, Коцюбинського, Лесю Українку, Кропивницького і т д. Такі самі справи з  історичною літературою: літопис Самійла Величка, Галицько-Волинський літопис і тому подібні книги. Те ж саме з поезією: постійний набір: Ахматова, Мандельштам, Окуджава… 

- А рідкісні книги у вас можна знайти? Такі, яких немає ніде? 

- Ну, ось, скажімо, Ліна Костенко. Її збірки знайти досить складно, але, якщо людині потрібно, ми йому упродовж двох-трьох днів дістаємо її книгу. Вона у нас на полиці не стоїть, але в нас є така послуга як безкоштовне замовлення. Людина записує в книгу замовлень те, що вона шукає, свій мобільний, і коли книжка знаходиться, ми телефонуємо.  

- Які книги Ви б однозначно не узяли до своєї крамницю? 

- У нас жорсткий відбір, немає жодної попси. Загляньте в магазини, де все по 15 гривень. Жодної книги, які є у них, у нас немає, і жодної книги, які стоять у нас на полицях— немає у них. Де вони беруть цих авторів, звідки ці книги, хто їх друкує?! 

- Як магазин почуває себе в епоху економічної кризи? Чи знизилася книготоргівля? 

- Інтерес до книги не зник, люди продовжують читати, йде нормальна торгівля. Людина не може купити машину, квартиру, яхту, в супермаркеті дикі ціни на продукти, а потім приходить до нас, і бачить хороші книги, наприклад, за 4,50, а це ж практично безкоштовно. На нас криза не позначилася. Ми її відчуваємо лише в тому, що нам піднімають орендну плату. 

- Які книги зараз користуються найбільшим попитом? 

- Є набір книг, якими постійно користуються у вишах України, тому на них є постійний попит. І посилюється він особливо після 1 вересня. Наприклад, перше за чим приходять студенти Києво-Могилянської академії — це Дюрант «Цезар і Христос». Ми це передбачаємо і у нас готовий якийсь запас, але книг, все одно менше, ніж людей, які їх хочуть купити. 

  

Також одні з нинішніх найбільш затребуваних книг — про танці, балет, театр. Зараз же не готують слюсарів-токарів, у нас же тепер правлять бал «Танці з зірками» і купа інших шоу. Тому «на ура» йде Ваганова «Основы классического танца», Базарова «Классический танец», Станіславський «Работа актера над собою в творческом процессе переживания», Михайло Чехов «Об искусстве актера». Літературою по Києву люди часто цікавляться. Крім того, я вважаю неправильним відмахнутися від класичної російської літератури, як це, до речі, роблять у бібліотеках, тому у нас можна знайти класику. 

- Її запитують часто?

- Не те слово! Розмітають! Французи — Буніна — він же у них похований. Американці — Достоєвського. 

- Чи можна говорити, що ваш магазин має свою аудиторію? Хто Ваші клієнти?

- Я книгою займаюся з 65-го року, так що скаржитися на клієнтуру або коло знайомств не доводиться. Ми підгодували людей, у нас клієнти від Москви до Британських морів. Депутати, працівники ЦВК, редактори журналів, студенти. Багато людей похилого віку живуть за рахунок цих книг. Вони їх у нас купують, а потім у іншому місці продають — свої гривну-дві мають. І книголюби,  які приходять сюди лише тому, що: «Це класний магазин, в якому завжди можна нарити щось цікаве». Ми є в інтернеті, в київських довідниках, але до нас не приходять випадкові люди, з морозивом в одній руці, пляшкою в іншій, і які, при цьому, ще хочуть одним пальцем погортати книгу. Нас знаходять ті, кому ми, справді потрібні.

Бувають, звичайно, що приходять якісь скоробагатьки…                  

- А чим цікавляться такі клієнти?

- Ну, ось один такий шукав книгу «про коня»: «Не знаю, що за книга, але дуже цікава мені сказали», - пояснював. Я вже весь свій інтелект напружив, і «Смарагд» Купріна пригадав і «Холстомер» Толстого, але все це був не той кінь! Виявилося він шукав Консуело…  

- Це - анекдот чи, справді, реальний випадок?

- Ну що ви! Це ж лише зсередини може вийти, від народу! А то ще пані приходила «Госпожа Бровари є у вас?», - запитує. Як таке можна вигадати?!