Американський поет Марк Стренд (по-англійськи (ледь не написав: по-американськи): Mark Strand) народився 11 квітня 1934 року в місті Саммерсайд на Острові Принца Едварда в Канаді в єврейській родині. Його батько був із Клівленда (у Канаді працював співробітником компанії «Пепсі-кола»), а мати – з Нью-Йорка, виростала вона у Квебеку (її першим чоловіком був поет Алекс Кац, який писав їдишем). Юність Марк Стренд провів у США, а також у Південній і Центральній Америці, де його мати брала участь в археологічних експедиціях. У 1957 році закінчив Антіох-Коледж в Єллоу-Спрінґс у штаті Огайо, отримавши ступінь бакалавра. Ще два роки вивчав живопис у Єльському університеті в Джозефа Абрамса, де в 1959 році отримав ступінь бакалавра мистецтв. У 1960–1961 роках був Фулбрайтівським стипендіатом, у рамках цієї програми вивчав італійську поезію ХІХ ст. в університеті у Флоренції в Італії. У 1962 році відвідував семінар літературної творчості в групі для молодих письменників штату Айова й отримав ступінь маґістра мистецтв у тому ж році; потім до 1965 року викладав на тому семінарі. У 1965 році читав лекції в Ріо-де-Жанейро в Бразилії. Потім жив в Ірландії, Італії, викладав літературу та письменницьку майстерність у багатьох американських університетах і коледжах, зокрема у Нью-Гейвені, Шарлотсвіллі, Кембриджі, Балтиморі. У 1997–2005 роках був професором соціології університету в Чикаґо. Від 2006 року був професором англійської мови та літератури в Колумбійському університеті в Нью-Йорку. У 1981 році Марк Стренд був обраний членом Американської Академії Словесності, у 1990 році став поетом-лауреатом США (на цій посаді його в 1991 році змінив його друг Йосиф Бродський, який згодом написав есей про творчість Марка Стренда, де назвав його та Чарльза Сіміка «поетами безмовності»), у 1999 році став лауреатом Пулітцерівської премії, в 2004 році – лауреатом премії Воллеса Стівенса. Помер Марк Стренд 29 листопада 2014 року у будинку дочки в Брукліні в Нью-Йорку, передбачивши свою смерть у такому вірші:

Я не думаю про смерть, але смерть думає про мене.

Вона відкидається на спинку крісла, потирає руки, розгладжує

Свої пасма і говорить: «Я думаю про Стренда, я думаю,

Що в один з таких днів я ще повернуся, розмахуючи косою

Або здіймаючи клепсидру до місяця і тут з’явиться Стренд

В піджаку і краватці, і разом бульварами

Під голими деревами ми пройдемося до міста душ. І коли

Ми доберемося до Великої Площі з її мармуровими віллами, натовп

Що чекатиме там, нас зустріне несамовитим вереском,

Його сльози, твердіючи і холонучи, наче скло від того,

Що їх так довго стримували, будуть падати і цокотіти об каміння внизу.

О, нехай це буде незабаром. Нехай незабаром».

(Переклав Юрій Кучерявий).

На переконання Чарльза Сіміка, Марк Стренд і він сам належать до того покоління американських поетів, які відкривали для себе й засвоювали європейську та латиноамериканську поезію, на них вплинули такі поети, як Пабло Неруда, Сесар Вальєхо, Васко Попа, Пауль Целан, Рафаель Альберті, Райнер Марія Рільке, Фернандо Пессоа, Збіґнєв Герберт та інші.

Видав Марк Стренд чимало поетичних збірок: «Спати з одним відкритим оком» («Sleeping with One Eye Open», 1964), «Причини для переміщень» («Reasons for Moving», 1968), «Ще темніше» («Darker», 1970, сюди увійшов і розділ «Новий поетичний посібник» – «The New Poetry Handbook»), «Історія нашого життя» («The Story of Our Lives», 1973), «Пізня година» («The Late Hour», 1976), «Елегія моєму батькові» («Elegy for My Father», 1978), «Вибрані вірші» («Selected Poems», 1980), «Нові вірші» («New Poems», 1990), «Життя триває» («The Continuous Life», 1990), «Темна гавань» («Dark Harbor: A Poem», 1993, поема з 55 частин), «Заметіль одного» («Blizzard of One», 1998, удостоєна Пулітцерівської премії 1999 р.), «Курка, тінь, місяць тощо» («Chicken, Shadow, Moon & More», 1999, з ілюстраціями автора), «89 хмар» («89 Clouds», 1999, монопоема), «Людина і верблюд» («Man and Camel», 2006), «Нові вибрані вірші» («New Selected Poems», 2009).

У той час, коли більшість американських поетів задовільнялися нагромадженням метафор у стилі Пабло Неруди, Марк Стренд у своїй збірці «Причини для переміщень» обрав один-єдиний образ і творив із ного оповідь, як це буває уві сні. Настрій відкопує образ уві сні, потім цей образ розповідає свою історію. У збірці «Ще темніше» виявився потяг до сюрреалізму та темнот; це книжка юнака, дивним чином одержима смертю. Як зазначив сам Марк Стренд, явище смерті – головна турбота ліричної поезії. Ранні смерті матері й батька та відчуття непоправності втрати переслідують його; лірика, за Марком Стрендом, це – «елегія, яка відтворює майбутнє, яке сумує за минулим». У збірці «Історія нашого життя» автобіографічність ще очевидніша; деякі вірші цієї збірки доволі довгі та майже всі оповідні, але якимось дивним, обхідним чином, вони повертаються знову і знову до того самого фрагмента спогаду. У збірці «Пізня година» Марк Стренд повертається до коротших речей, вільних за формою, але їх діапазон, як і раніше, невеликий. У збірках «Життя триває» і «Темна гавань» Марк Стренд намагається розширити свій репертуар; комічність вже присутня у багатьох віршах. З одного боку, він продовжує вдосконалювати філософську лірику з її предметами дослідження: часом і пам’яттю, з іншого – пише гумористичні вірші, фарсові балади та сатири. Книжка «Курка, тінь, місяць тощо» виглядає то як збірка однорядкових віршів, то як збірка епіграм. Кожен розділ (сторінка) об’єднаний якимось повторюваним простим словом. Для прикладу «райська» сторінка включає такі висловлювання: «Іграшки в раю заводяться самі» й «У біди в раю підрізані крила».

Однією з найоригінальніших книжок Марка Стренда є «Монумент» («The Monument», 1976), яка складається з фрагментів, нотаток про поезію, муз, релігії, з анекдотів – все це звучить як поезії в прозі. Видав Марк Стренд також і збірку оповідань «Містер і місіс Бебі та інші історії» («Mr. and Mrs. Baby and Other Stories», 1985), збірки критичних есеїв про мистецтво «Мистецтво дійсності» («The Art of the Real», 1983), «Вільям Бейлі» («William Bailey», 1987) і «Бункер» («Hopper», 1994), есеїстичну книжку «Погода слів: Поетичний винахід» («The Weather of Words: Poetic Invention», 2000).

Марк Стренд упорядкував цілу низку антологій: «Сучасні американські поети» («The Contemporary American Poets», 1968), «Нова поезія Мексики» («New Poetry of Mexico», 1970), «Інша республіка: Сімнадцять європейських і південноамериканських письменників» («Another Republic: Seventeen European and South American Writers», 1976, спільно з Чарльзом Сіміком), «Найкращі американські поезії 1991 року» («The Best American Poetry 1991», 1991), «100 великих віршів ХХ століття» («100 Great Poems of the Twentieth Century», 2005).

У перекладі Марка Стренда вийшли «18 віршів з мови кечуа» («18 Poems from the Quechua», 1971), збірки віршів Рафаеля Альберті (1973) та Карлоса Друммонда де Андраде (1976), книжка «Мета поезії: Вірші Карлоса Драммонда де Андраде та Рафаеля Альберті, з піснями з мови кечуа» («Looking for Poetry: Poems by Carlos Drummond de Andrade and Rafael Alberti, with Songs from the Quechua», 2002). Також Марк Стренд переклав четверту пісню «Пекла» Данте Аліґ’єрі (1993).

За спостереженням Чарльза Сіміка, Марк Стренд любив вживати у своїх віршах і розмовну нерегламентовану мову, і досконалу поетичну форму; ці дві полярні пристрасті, одна – до порядку та друга – до свободи уяви, і визначають його як поета. Гаслом Марка Стренда були слова: «Тінь хаосу – порядок».