Наведу приклад. Приміром ви є фанатом бодібілдингу, проводите багато часу в «качалці», читаєте профільні журнали, суворо дотримуєтеся необхідної дієти. І от одного дня вам стає відомо, що у ваше забуте Богом містечко типу Зачепилівка або Нікополь приїжджає сам Арнольд Шварценегер, ким захоплюється уже не одне покоління бодібілдерів! Ваша реакція?

Так, звичайно, Дніпропетровськ далеко не Зачепилівка. Майже мільйонне місто. Але в плані мистецько-літературному навіть на рівні України, треба чесно визнати, глибока провінція і глухомань. Якщо ж брати на рівні світовому – то і взагалі, різниця між уже згаданою Зачпилівкою та Дніпропетровськом майже не відчутна. Як у Зачепилівці 99,9% не знають, хто такий Льоса, так і в Дніпрі - це ті самі 99,9%.

Тому коли я напередодні приїзду перуанської і світової знаменитості пізно ввечері дізнався про майбутню подію, то пів ночі не міг заснути. Адже я був просто впевнений, що прийшовши на зустріч з метром буду належати до тих буквально одиниць, які справді розуміють величину і масштаб особи іноземного гостя. Тож шансів дістатися до нього поближче і поспілкуватися у мене буде куди більше, ніж це було, приміром, у Києві, днем раніше, де кажуть, не всі бажаючі навіть змогли протиснутися у приміщення, не те що поставити свої питання.

І все справді вийшло якнайкраще. Вдалося і задати метру два свої запитання. І отримати автограф від автора саме на тій книзі, за яку пан Маріо Варгас офіційно дістав Нобелівську премію.

Я був присутній на всіх трьох подіях за участю Льоси, які було заплановано в Університеті Нобеля (ДУЕП), а також мав можливість спостерігати за знаменитим автором і між цими подіями. Тому не буду зупинятися на власне лекції письменника і описі всіх офіційних церемоній по присвоєнню йому звання почесного професора, а напишу краще про деякі свої особисті враження.

По-перше, звісно сам сеньйор автор, яким я його побачив. Отже попри свій поважний 78-річний вік він все ще залишає враження породистого красеня, яким безперечно був у більш молоді свої роки. У літературі при описі старших людей, часто використовується вираз «жвавий стариган» або «энергичный старикашка». Льосу такими словами точно не можна означити. Він дуже економний у своїх рухах і емоціях. Я б сказав навіть, що скупий і обережний. Лише коли йому особисто надають слово, тоді він мовби прокидається і тут уже ви вповні можете відчути всю його латиноамериканську пристрасть і емоційність.

Говорив метр про своє дитинство, про те, що найбільше щастя в житті йому приносить читання, про інтелектуальну суперечку між Сартром і Камю в часи його молодості, про важливість боротьби за свободу проти тиранії влади…

Не певен, що хоча б частина його слів дійшла до адресатів, бо переважна більшість слухачів були студенти, яких привели на цю зустріч явно не зі своєї волі.

Наприклад одна молода викладачка, що наглядала за однією з таких груп студентів сиділа поруч зі мною в залі і відкрито читала зі своєї електронної читалки якийсь американський детектив. Мені декілька разів хотілося вирвати у неї з рук цю читалку і закричати: «Дура! Тут зараз перед тобою виступає письменник такого світового рівня, яких може взагалі хіба з десяток на планеті зараз набереться, а ти в цей час вживаєш якусь фігню, яку сама навіть через день забудеш!»

Але разом з тим я цілком свідомий того, що ця викладачка зовсім не винувата. Не її вина, що вона не знає майстрів сучасної світової літератури. Виною є наша всезагальна культурна відірваність, і продовження орієнтації на колишню метрополію. І досі наша так звана інтелігенція більше орієнтується у різних «пєлєвіних-сорокіних», ніж у нобелівських лауреатах.

Але позитив у приїзді Льоси все ж є. Бачив, як одна студентка під час його виступу набирала у пошуковику свого смартфону - «Варгас Льоса». Тобто цікаво, що ж то за дядько такий перед нею зараз отак розпинається? А отже, хто зна, може у неї колись виникне бажання ознайомитися із його прекрасною творчістю?

Я цілком свідомий того, що приїзд Льоси до Дніпропетровська став можливий лише тому що всього 200 км на схід від нашого міста десятки тисяч героїв мерзнуть і гинуть зараз у окопах за Україну.

Врешті і сам метр не приховував головної мети свого приїзду – підтримати українців в боротьбі за свою свободу проти кривавої диктатури Путіна. І запевнити також, що вся культурна світова еліта зараз на нашому боці.

І тут я гадаю, якщо світ і справді «за нас», то чому б тоді всій світовій, в тому числі і масовій, культурі не прийняти виклик Москви?

Наприклад,

за них - Порєченков, за нас – Сталлоне.

за них - Кобзон, за нас – Маккартні,

за них - Міхалков, за нас – Леонардо Ді Капріо,

за них – Лук’яненко, за нас – Стівен Кінг,

за них - Валерія, за нас – Мадонна,

за них - Боря Моїсєєв, за нас – Елтон Джон. ;)

Сміх сміхом, але один з літературних символів Росії - Едуард Лімонов уже, як то кажуть в інтернеті, «сере кирпичами» з приводу приїзду Льоси до України.

Наостанок зазначу, що у моєму дописі є і мої фото, і з інших джерел.

П.С. В одному американському кіно головний герой працював ведучим вечірнього шоу на телебаченні. І кожного свого чергового гостя студії він завжди оголошував так: «А зараз я хочу представити вам великого артиста, великого гуманіста…»

Як на мене то Льоса, крім того, що він прекрасний письменник, оповідач історій, ще й великий гуманіст. А зараз мало про кого з нині живих авторів сучасності можна так сказати насправді. Гарних оповідачів історій є немало в світі, але саме оця його ідеологічна складова на мою думку і виокремлює Льосу із тисяч інших авторів та ставить в один ряд із найголовнішими класиками всіх часів і народів. Достоєвському і Толстому наприклад часто закидають проповідування у їхніх творах якихось архаїчних і часто безглуздих ідей. Але що були б їхні твори, якби з них викинули оцю «ідеологічну» частину? Так, звичайні собі детективчики (Достоєвський), або мелодрами (Толстой).

У творах Льоси «ідеологія» і взагалі всякий отой «гуманізм» не займають цілі окремі сторінки, як у вже згаданих класиків. Але вони все одно постійно і невловимо присутні у кожному його творі, у кожному абзаці. Льоса, як і інші величі духу, не тільки прекрасно описує реальність, але і щиро вірить у те, що своїми справами і своїм власним життям цю реальність можна змінити у кращий бік.