Подаємо відповіді Михайла Бриниха на запитання наших читачів.  

-  Михаил, можете ли вы как критик сравнить современные произведения украинской литературы с классикой? Какие книги, написанные украинскими авторами после обретения назависимости, претендуют на «прикосновение к вечности»?
-  Такі порівняння завжди некоректні, тому можна спробувати. Попри те, що література, на моє глибоке переконання, стрімко змінює свої функції, від неї менше чекають - відтак менше отримують. Коли Василь Шкляр звернув увагу громадськості на те, що Панас Мирний - після стількох років буття у статусі класика - потребує редакторського втручання, це багатьох роздратувало. Бо час нібито беатифікує навіть відверті дурниці. Через сто років, можливо, хтось прочитає романи Олеся Ульяненка (майбутнього класика) і вимагатиме ще ретельнішого редагування та скорочення цих текстів - і також цілком слушно. Щодо імен. Шансів помилитися небагато, як у безпрограшній лотереї. Це ті, кого найчастіше згадують протягом останніх 15 років. В’ячеслав Медвідь, Юрій Андрухович, Євген Пашковський, Оксана Забужко, згадувані вже Ульяненко і Шкляр, Сергій Жадан тощо.

- 1. Як ти ставишся до «чорнушної» літератури? Чи буває чорнуха світлою? І чи плануєш написати який-небудь «ужастик»?
- Немає такого жанру – «чорнушна література». В це словосполучення зазвичай напихають безліч різних течій та непоєднуваних практик. Селін - це один материк, Блетті й Кунц - зовсім інший, між ними насправді немає нічого спільного. А світло - це така штука, яка може перебувати в авторі або ж полишити його, що в обох випадках відчуватиметься в тексті, незалежно від того, чи це любовний роман, чи якась моторошна соціалка. Я хочу написати ортодоксальний зомбі-трилер, м’ясницький треш-роман, але не знаю, чим це все закінчиться. Жанри дивно поводяться, коли я намагаюсь до них підступитись.

- Чого вам невистачає в сучасній українській літературі? 
- Я б дуже хотів прочитати роман про секс-наркотики-рок-н-рол, написаний стилем В’ячеслава Медведя. Бракує більш-менш глибокого проникнення в сутнісні речі.

- Вітаю. 1. знаю, зараз ти дуже негативно ставишся до tv. а як ти взагалі із ним зв´язався. і головне - навіщо? були якісь ілюзії? 2. у «Сучасності» ти трохи пройшовся по «творчості» Василя Васильцева. але якщо казати про музику (без лапок), то що слухаєш? і яке місце музиці відведено у твоєму житті? Дякую. 
- Історія дуже прагматична. На ТБ - порівняно з газетярсько-журнальним світом - працювати набагато легше, а платять істотно більше. Це був головний стимул для мене у 1995, якщо не помиляюсь, році. До того ж, мої телевізійні походеньки починалися на каналі, де можна було вигадувати і втілювати будь-що. Такої свободи реалізації, як на СТБ часів Кривенка, більше ніде й ніколи не бачив. Почасти це спричиняло й надмірні ілюзії, так. Про музику в двох словах дуже непросто розповісти. Хоча я можу назвати дві групи, які світоглядно вплинули на мене - й впливають досі. Це Led Zeppelin та «Гражданская оборона» Єгора Лєтова. Протягом останніх років я пишу, як правило, під музику, переважно це брутал-дез, дум, грайнд-кор. Найкраща музика для складання слів у речення - це Bolt Thrower.

- Михайле, розкажи, що спонукає реалізувати в книзі саме ту ідею, а не якусь іншу.
- Та нічого ніби не спонукає, якось так трапляється. Ідеї - вони ж як комари, нема од них спасіння (навіть взимку). І якого біса один з десяти кусає мене, а інші воліють пити кров з когось іншого - я не знаю.

- Чи не виникала думка написати п´єсу і дати її в постановку тому чи іншому режисерові? В театральній сфері відчувається брак сучасних і дотепних українських авторів, твори яких захотілось би «подивитись» на сцені. 
- Загалом я ненавиджу театр, драматургію, всі ці портьєри, пюпітри, декорації та біноклі. Можу на пальцях порахувати, скільки разів був у театрі - й вважаю цей час змарнованим. Але п’єсу написати треба. Мені нещодавно приснилась одна - про двох кумів. Гумористична така, в стилі підземних конвульсій Павла Глазового. Треба буде її оформить належно.

- Михайле, як довго, на твою думку, повинна «зріти» ідея книги. І що є рушійною силою для її реалізації з огляду на сучасну українську літературу, принаймні ту, яку ми бачимо на полицях: а) бажання прославитись; б) графоманство; 3) бажання заробити гроші; 4) нездоланна сила натхнення. 
-  Ідея не зріє, це ж не помідор, вона просто з’являється - і вже існує. Про це ж Платон колись повідомляв громадськості. А щодо мотивацій, то думаю, що правильна відповідь - варіант бе.  

- З якої книги почалась любов до читання?
- Любов до читання? Еееее, мені соромно це визнати, але я не дуже люблю читати. Що далі - то більше не люблю. Бо це вже давно навіть не звичка, а певна залежність. Свої залежності неможливо любити - їх частіше хочеться позбутися.

- Привіт. що найбільше зачепило, вразило із останніх подій у житті?
- Нічого такого, щоб затріщав фундамент і посипалася стеля, не відбулося. І це прекрасно.

- Ой, Михайле, не треба чорнухи, змилуйся!:)
-  Це вже не від мене залежить (потойбічно регоче)

-  Міша, а може змінити музику на класичну і вийде щось рівня «Божественної комедії» Данте?
-  Ага, Шекспіром запахне.

-  Михайле, Ваша жінка, як і Ви, відомий журналіст і літератор. Чи не виникає у вас творчих конфліктів та побутових конфліктів? Адже два митця у родині - це важко. І чи вибрали Ваші діти таку ж саму мистецьку доріжку у житті? 
- Конфлікти, нерви та інші веселощі - це все лише нагадування, що життя прекрасне. «Два митця у родині» - це якийсь незрозумілий для мене стереотип. Чим це відрізняється від двох медиків у квартирі? Хіба що арсеналом аргументів у суперечках). Діти поки що нічого не вибрали. Крім старшого, який вчиться на політології. Я сам до 17 років не міг роздуплитись, чи стати пожежником чи взагалі не працювати. А про мистецьку доріжку - не хотілося б, звісно, щоб діти теж на ці граблі наступили.

- Глядачі «Останньої барикади» вдячно згадують часи існування цієї програми. Якби вам запропонували повернутись, якою була б ваша відповідь? 
- Я б категорично відмовився. Телебаченню непотрібні такі програми. Я вірю, що сучасне ТБ - це одна зі стічних канав пекла. Я не хочу там опинитися.

-  Тобі не бувало так, що ти вирішував щось сісти і написати тільки тому, що вже нема що почитати? Чи відчуваєш ти потребу написати щось, що увійде в підручники, або зірве дахи, - чи можеш ти себе назвати перманентно вагітним такою «головною» ідеєю життя, вираженою в літературі, яку потрібно реалізувати раз, щоби лишилась назавжди?
- В літературі всі великі ідеї реалізовані багаторазово і бездоганно, й прочитати це все за одне життя - забракне часу. Правду кажучи, я не бачу морального виправдання появі кожної нової книжки. Головне, я так думаю, - вчасно покаятися.

- Порадьте якогось духовного їдла срадні Достоєвському.
- Нема і не буде. На Достоєвському література закінчилися, відтоді триває дискотека.

- Михайле, а слабо замахнутись на ненаписане Шекспіром? Мені здається, ти зміг би. Тобі не здається, що є таке, чого Шекспір не «охопив»?
- Після Шекспіра було багато значно талановитіших авторів - вони все охопили. Хоча, можна й з цього городу бурачків набрати.

- Ваш прогноз щодо розвитку чи занепаду в українській літературі на найближчі 20, 50 років? 
- Буде бурхливий розвиток, який за зовнішніми параметрами нічим не відрізнятиметься від глибокого занепаду.

-  Що тобі хочеться реалізувати в найближчому майбутньому? тобто, вибач, які творчі плани, ідеї? (без огляду на те, де взяти фінансування)
- У найближчому майбутньому - випити дві чашки кави. Далі в майбутнє я волію не зазирати).

- Теми і ідеї, які ти реалізовуєш в книгах, це суто твої теми, чи присутній фактор кон’юнктури замовника (точніше, видавця). Тобі дають вказівки, що «піде», а що ні?
- Видавець нічого не замовляє - він просто терпить.