Головна\Події\Книжковий ринок

Події

20.07.2012|11:48|Марія Шунь

Крок як степ. Степ як передмова Європи

Український Степ як архівимір для кордонів Європи, вічне порубіжжя для ще більших, зизооких степів... Географічна константа, якою вимірювалася дружба між народами чи віроломна зрада. (Чого більше намивала ковила – золота чи срібла?)

Як водилося жіноцтву в такому степу?

Та звісно як, - у будь-яку хвилину вони були готовими до відсічі.

Невідворотної. Бо надія була тільки на себе, сліпу фортуну(кам´яну бабуню) і на високого птаха під сонцем. Були короткі на слово і тверді на руку, зі шаблюкою, швидші від сокола у своїх рішеннях. Століттями вони стерегли себе і Європу, і добру славу про себе, про що писав не тільки Боплан. Горді степовички, та ще й вродливі, довго вважалися символом цілої України-Руси. Свавільно ставали живими легендами і любовною лірикою.

І, врешті-решт, самі стали степовими поетками-форпостами. І якими!- кожна з них є літературною особистістю. Бути україномовною поеткою, скажімо, на Донбасі чи в Одесі - це вам не львівську каву "епічно" попивати в багаточисельній тусовці таких самих за ментальністю осіб. І посеред герметичного, собіподібного натовпу...

Своїм словом і своїми літературними "Станами" та далекими скитськими апі і козацькими одарками-фуріями - руки-в-боки - вони зіткали собі мистецьку стезю поміж золотими хлібами розораних вже степів та оазами ще де-не-де збереженого старого світу з його курганами, козацькими реліктами і вічним сонцем. В анклаві індустріального мегаполісу. І наскрізь перемішаного населення - ще з радянсько-люмпенських часів. Яке тільки тепер починає робити свої перші, часто відчайдушні кроки - через ломку та спротив - до усвідомлення себе частинкою українського народу.

А поети - завжди найперші та найпомітніші.

 

Дванадцятеро яскравих поеток у даному збірнику Степ - цьому підтвердження.

Люба Якимчук з Луганська, котра зараз проживає у Львові, одружившись із львів´янином, джаз-меном, Юля Радченко з Луганська, Олена Гусейнова, родом із Кіровоградщини, котра тепер проживає в Києві, Тетяна Савченко зі Запоріжжя, так само, як і Лада Хортич та Аня Яновська; Марія Козиренко, Олена Рибка із Харкова, так само, як і Олена Руда, котра хоч і роджена на Волині, але проживає в Харкові, Ніна Куріята з Одеси та Ірина Плехова з Миколаєва, - теж зараз проживають у столиці, зрештою, як і Оксана Шафаревич, будучи родом із Умані. І поскільки гербом Умані є запорізький козак, то Оксана символічно є найзахіднішим форпостом Степу в цьому збірнику.

Англійською мовою слово "степ" означає "крок". Даний збірник допасовано до такого собі жартівливого дуального виміру Степу - справжня Запорізька Січ - тільки поетична, навиворіт, без чоловіцтва - такий собі кусень степової та причорноморської неспотвореної архаїки та абсолютно пересучаснена урбанізована INTERмовна дійсність дванадцяти літераторок, половина із них, справді, робить свій перший вагомий крок, утверджуючи себе як поета.

Про рівень кожної із них - судити читачеві.

 

Твердого кроку - широкого степу !

І довгого літературного рясту!

 

 

 

   Люба Якимчук

 

вірш на честь начальника пожежної охорони

 

пожежа почалася на дні озера

будинок освітлений червоною ілюмінацією

був під загрозою

на першому поверсі в ресторані

в офіціантів розплавились таці

відкрийте крани!

усі хто мене чує

відкрийте крани!

до ранку

ми врятуємо наші душі

загорілось каміння

загорілись дружини

а потім їхні чоловіки

загорілись птахи

десь пролітав один із них

і тушив сигарету плювком

щоб не обпалити крила комах

притрушені попілком

загорілись риби

загорілись ріки

загорілись гриби

медитував поет у повітрі

легкий і бентежний мов вихор

загорілось повітря

загорівся дим

загорівся вогонь

усе загорілось

прийшов начальник пожежної охорони

він давав клятву

рятувати

і виніс на руках двох немовлят

як два кольори

двох Василів

один Голобородько

інший Герасим´юк

                                   для К.З.

 

 

 

 

 

 

 

                                Олена Гусейнова

 

 

****

Немає нічого білішого й слабшого за руки її.

Вона опускає їх кожного разу,

коли дістаюсь до берега води,

хай прісної, хай невеликої.

 

Але впиши її у військо, сліпий поете.

 

Зафіксуй її так як є - в старих і подертих джинсах -

між цим, в якого 90 човнів,

і тим, в якого вдома - баба, хлоп´я, недорозшиваний саван.

 

Вона чесно не вчитиме жодного з них -

тримати спину, викидати з наплічників зайве,

писати довгі листи додому, сушити губи після вина.

 

Вона їстиме з ними руками - рибу і м´ясо,

різатиме томати коротким мечем,

витиратиме його об туніку.

 

Вона не поцілує нікого з них;

якщо раптом захоче вологи солодкої -

розкалатає в склянці води три кусника цукру.

 

Все буде добре. Вона не загине.

Ні в першій битві, ні в битві останній.

 

Не мандруватиме морем холодним,

не житиме на Огігськім острові,

не скривдить циклопа.

 

Вона повернеться додому вчасно.

 

Просто впиши її в військо,

просто дозволь їй бути на стражі.

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Тетяна Савченко

 

 

Початкова школа

Враз зупинився час десь між вправами сто тридцять три і сто тридцять чотири.

Виявлено тебе, ти помітний, неначе мішень.

Ти викладаєш білу хустинку, неначе благання миру.

Ти викладаєш на парту все із кишень.

 

Що ж ти накоїв, хлопче, ніяк не втямиш:

Не розмовляй у класі, не слухай метал і треш.

- Встань! - скаже лютий жіночий бог, і ти встанеш.

- Встань та іди! - скаже лютий жіночий бог, і ти йдеш.

 

Там, в коридорі, відчуєш тоскно: десь є країна,

де покарань нема і відсутній страх.

Там милосердний бог бовдурам і тупим витирає слину

і безголових гладить по головах.

 

 

 

 

 

                  Марія Козиренко

 

 

***

А що? Полю цьому - років

неміряно.

Тут тобі й призахідні мотиви

згасаючого сонця,

й веселощі епохи раннього дитинства

всіх комах,

і привиди міста,

що за природніх умов

ніколи не оселяються нижче сьомого поверху

й чіпляються корінням

за сині поштові скриньки.

Колись тут була

перша у світі

фабрика з виробництва

чисел для обрахунку

піщинок на дні озера Дюва,

потім - автострада між

містами А та Б.

Згодом, коли вже небо загусло

й вулканам було, чим дихати,

через поле зрідка брели люди,

чи то в пошуках чогось,

чи то в задумі від того, що знайшли.

Потім дехто на ім´я Іреш

вирішив: поля насправді не існує,

за що був відправлений туди

у довічне вигнання.

Саме завдяки йому

ми маємо зараз детальну мапу

місцевості

у вигляді тринадцяти поем

і одного малюнка олівцем -

його автопортрета.

І кожного разу,

коли одному з нас

дають нове ім´я,

там іде сніг.

 

 

 

 

                         Юля Радченко

 

 

Метеорити

Шановні метеорити,

Мандрівники оксамитової безодні,

Я дуже вас прошу,

Впадіть на землю!

Розтрощіть вщент моє місто, що фекально смердить,

Знищте вулиці з кляксами блювоти,

Які я перестрибую кожен день, йдучи на роботу.

Рознесіть до біса усі магазини й пивні ларьки!

Розірвіть павутиння електрики, паскудні нарости неону.

Зітріть із лиця землі трекляту цивілізацію,

Най розсиплються в прах всі фінансові заклади України,

Вся світова економічна система!

Погрузіть цю планету в безодню всесвітньої кризи,

Аби гроші

утратили вартість

і будь-який сенс!!!

 

Тоді мій коханий

Мій заробітчанин

Верне домів

Викине ноутбук і гаманець

І зігріє в своїх обіймах,

І скаже: «Мила, я вдома.

Я більше нікуди не дінусь».

А я скажу «Любий, як добре.

Ходімо садити картоплю»...

 

 

 

 

 

                                   Олена Руда

 

 

Ящик

 

повний ящик світлин із похоронів

кожен похорон загорнений

в пожовклий папір

кожен похорон

пожовк у пам´яті

вим´явся там

виплакався

і тепер лежить у ящику

 

в папері вгадуються

широкі газети

колись вони пахли

радянськими побрехеньками

славаганьбаленін

зараз вони не пахнуть

 

повний ящик світлин із похоронів

чорно-білих

чорно-кольорових

куди б не йшла техніка

а земля залишається чорною

тих, хто копав землю

нема на цих світлинах

 

«Ловіть вічність, -

кричить фотограф, -

поки вона не пішла

на Таємну вечерю».

 

                                            Ніна Кур´ята

 

 

***

Цвіте як завше втисячне акація

Як завше - біло-біло-золота

Твоя біляморська цивілізація

Зникає в моря на хребті хребта

 

В піску конають скочки і мушельки

І ніжку коле кардіум в піску

І пісню хтось волає понад вушечком

Немов останню пісеньку таку

 

Кораблики у моря на потилиці

Це так мій син придумав і сказав

Аж раптом час піде назад і спиниться

Не біля моря, а посеред трав

 

З роси, води і навіть з калабатини

Тоді бажали так бажали всі

І у болоті корчилися гадини

І бігав вовк страшний в своїй красі

 

І замість прибережного камінчика

Було каміння сіре і тверда

Періщить дощ. Іде маленька дівчинка.

Життя періщить. Дівчинка іде.

 

 

 

 

                                 Ірина Плехова

 

Архіваріус он-лайну

 

 

Герої не можуть навтікача -

ніколи, швидше агонія

болю з домішками героїну -

легші антидепресанти для попкультури,

маскульту і бразильського бунту,

серіальні панянки розкошують серійними плачами -

ніхто не втішає, бо легше забутися в тих віртуальних горе-любощах,

 

згуба справжня в них загубиться,

і все зведеться до ниття-нудіння-без-прозріння у новинах

Палестина - Грузія - Чечня - Балкани -

ніхто не розбере, що між ними й нами,

окрім якогось вояки, чиє тіло розшматоване мінами,

а перед тим заскочено героїном чи героїзмом...

пізні висновки ще й досі спізнюються,

стільки альтернативних джерел на стільки ж екологічно забруднених зон

і доль, а зелені оплачують зеленими акції непокор,

оплакують усі цивілізаційні привілеї, як виплекані лакеї

у гонитві за схваленням масовим, час - он-лайн,

смерть - безчасова, аморальна, брутальна, але особиста,

однак і на неї глобальна атака свисту...

 

 

 

 

                              Олена Рибка

 

парад планет

Сонце зривається і падає,

Вчиняючи тісто світу,

Пересиченого світлом.

Ти відчуваєш, як дихати,

Як відкривати країни,

Як розтуляти руки,

Щоб у них падали яблука.

 

Там, де розходиться світ,

Мов рукави під пахвами,

Можна побачити парад планет,

Коли вони салютують одна до одної

Недостиглими яблуками

І бокатими сливами.

Надкушена світобудова,

Як і кожен фрукт,

Починає псуватися.

У ній заводяться люди і слимаки,

А розтин показує, що всередині

Давно жив Оле-Лукойє,

Але мовчав, бо відвідував

Буддистські семінари

І лекції з управління гнівом.

 

 

                                   Ганна Яновська

 

King Snake

 

Оце вже і він маячить, вчепившись у два береги, -

На око незрушний, одначе інакший для вуха й ноги.

Шум вод і чайок ячання, самотнє нявчання внизу...

Десь там без твого втручання в дроти заганяють грозу.

Ця гребля двигтить і пульсує, скидаючи ліхтарі.

Щоб слова не мовити всує, гекзаметром говори.

Без свідків, отут, як умію, скажу, що сказать не змогли:

Про друге пришестя змія, що виорав давні вали.

Це він, у бетон закутий, вчепився у м´язи Дніпра,

І крутить турбіни люта борня, нерозривна й стара.

Він там, майже вічний, сивий, від часу лиш голос захрип.

Він повниться чорного гніву, він живиться душами риб.

Один, що його не стало давно вже, мені розповів,

Як по таборах збирали останніх вцілілих волхвів,

Про вогнища, що палали вночі по обох берегах,

І те, що тоді постало в їх світлі. «Я бачив страх, -

Казав він. - Там у майорів коліна трусились, повір,

Коли в приготовану нору спускався прикликаний звір...»

Волхвам обіцяли свободу за змія, що оре вали, -

І в темну дніпрову воду вони по свободу пішли.

І знаєш, я в це повірю: занадто стяглися вузлом

Залізо й вода, а в повітрі - любов із ненавистю й злом;

Вода, що накрила собою без ліку живих батьківщин -

І лампа, що буде живою від руху пекельних машин.

І хтозна, що більш йому личить: сучасна підсвітка м´яка

Чи жах на простацькім обличчі невдалого підривника...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   Оксана Шафаревич

 

* * *

 

Так  і ходилося, доки ходили

акі по суху - як же немало

стоптано валянок і сандалій

стерто о хвилі...

Ти попроси лиш, води ці годні

стати рідкими (печаль - розчинна),

якщо на дні твоя батьківщина,

місто підводне.

Love you - нічийне, безособове -

наче полова, а віриш, змалку...

Ти нетерплячий, як для рибалки,

свідку Любові.

Може й усього твого улову -

кілька рибин, але кожна - срібна,

з тих, що, мабуть, не були потрібні

жодним словом...

 

 

 

 

                                      Лада Хортич

 

 

           *  *  *

                                                                                 прощай  гаутамо я вип´ю цей замок до дна

                                                                                 а море зачиню і небо зачиню і цить

                                                                                                                          І. Андрусяк

 

І хочу так і віритиму так

Зачиниш біль (і в отвір не заглянеш)

На сто замків і звариш сто ключів

У чорнім чані вип´єш заспіваєш

 

І хочу так і віритиму так

А міст поламано і води каламутні

Не кидай вгору слово незабутнє

А хочу так а віритиму так

 

А буду знати все а ти співай

Не Аріадна - промені крізь мури

Ключі з пісень посипляться за край

Всіх пригорщей моїх і день затулять

 

І буду так і віритиму так

І світ як світло поламає вікна

Не клич мене я тут і вже не прикро

Що з мосту впала і лежу навзнак

 

А скажеш ні а бані трощить ні

І вариш в чорнім чані мій цілунок

Не зачекай поки згорить а пий

І кресли в ніч спасибі за дарунок

 

За порятунок і за зламані церкви

За капища язичницькі розбиті

Як чаші з молоком тепер пали

Мене у льоху я уже не зникну

 

І буду так і віритиму так

А сонце знову дивиться в безодню

Уламки бань лише поганий знак

Я обмину його розкривши крила чорні



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.02.2019|11:30
17 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"
16.02.2019|19:01
Письменник Тарас Ващук подарував українській школі в ОАЕ партію видань «Книга-мандрівка. Україна».
16.02.2019|16:46
Вийшла книга "Веремій В´ячеслав. Правда життя журналіста" про загиблого героя на Євромайдані
16.02.2019|14:22
Директор Інституту книги розповіла, які напрями фінансуватимуть у 2019-му
16.02.2019|12:09
«Кімната Джованні» Болдвіна - книга місяця за версією “The Guardian”
16.02.2019|09:50
Львівські митники передали науковій бібліотеці України вилучені раритетні видання
15.02.2019|14:25
У Чернівцях гімназисти подарували книжки онкохворим діткам
15.02.2019|12:39
Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко перетворили на телесеріал
15.02.2019|10:03
У Лондоні Книжковий Арсенал номінували як найкращий літературний фестиваль року
14.02.2019|20:45
Леонід Яковишин – лауреат премії імені Миколи Гоголя


Партнери