Про інтерес до цієї теми свідчить і те, що з-поміж усіх книжок видавництва "Фабула" саме це видання найкраще продавалося під час фестивалю "KyivBookFest". В епіцентрі книжки "Бій за Київ" – долі відомих особистостей, в біографії яких вкарбувалися зимово-весняні події 2022 року. Книжка про український спротив, написана стисло, без надмірної героїзації. Вона задає певну референційну рамку, яку можна доповнювати багатьма іншими біографічними нарисами і таким чином збільшувати масштаб зображення. 

Більшість героїв цієї книжки ("Герої Києва" – так вона називається у фінському перекладі) – люди на фронті та люди в окупації. Знайомство з цими особами та публічна інформація про них дають змогу авторові в низці нарисів прописувати їхню передісторію: до повномасштабного вторгнення, до 2014 року, в юності, в дитинстві. Інколи ця передісторія пов’язує теперішню російсько-українську війну з воєнними операціями Росії на північному Кавказі наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть, таким чином Сергій Руденко нагадує нам про тяглість імперської політики Російської Федерації та про консолідацію народів у боротьбі з імперією зла.

Герої книжки – люди мотивовані, ініціативні, самовіддані, з візією майбутнього і розумінням шляхів вдосконалення світу. Роман Ратушний, Тетяна Чорновол, Ігор Лапін, Дмитро Лінько, Макс Левін… У нарисі про Ігоря Лапіна, що у 2022 році "ловив танки" на перехресті Гостомеля, воював у Бучі, на Луганщині й на Бахмутському напрямку, Сергій Руденко наводить один прикметний епізод із воєнних буднів Лапіна влітку 2014 року, в районі Луганського аеропорту. Трапилася, значить, нашому військовому одна жирна рибина. Жива. І проситься: мовляв, дадуть тобі за мене півтора мільйона доларів, тільки ти мене випусти. На це наш непідкупний командир відповідає: "Міняти будемо тебе не на бабло, а на наших пацанів". Так воно і сталося. А у 2022 році той, кого віддали за обміном, вербував нових москалів і спроваджував на війну в Україну.

Українські військові, нариси про яких читаємо у книжці Сергія Руденка, – це колишні політики, юристи, журналісти, зірки сцени, IT-шники. Досить предметно викладено у книжці воєнний досвід "Лінукса" (Дмитра Лінька) – колишнього народного депутата, а потім заступника голови обласної ради у Кропивницькому. Свого часу цей чоловік на посаді командира роти батальйону "Азов" брав участь у звільненні Маріуполя, боях за Піски і Мар’їнку, а також у боях під Іловайськом. А навесні 2022-го "Лінукс" оборонятиме Київ у стратегічно важливих околицях столиці – в Гостомелі й Мощуні, після чого на посаді командира спецпідрозділу "Стугна" воюватиме на Слобожанщині, Миколаївщині, Чернігівщині. 

"Я слухаю “Лінукса”, і в моїй голові не вкладається все те, що сталося з цим 35-річним чоловіком за останні десять років… Того, що пережив Лінько, цілком вистачило б не на одну розповідь, а на кілька життів різних людей", – підсумовує Сергій Руденко свою розповідь про цього вояка.

Один із нарисів присвячений відомому кадровому військовому, колишньому заступникові секретаря РНБО генерал-майорові Сергієві Кривоносу та його ролі в обороні аеропорту "Київ" у Жулянах. Відома історія, яка в контексті цієї книжки звучить як приклад консолідації розділених між собою політичних фігур. Іншим таким прикладом є згадуване в одному з перших розділів книжки припинення боротьби за сфери впливу між командами Офісу президента і київської мерії, що настало з початком російського вторгнення.

Автор книжки "Бій за Київ" не оминає і негативних явищ в українському суспільстві, зокрема, зрадництва. В одному з нарисів мовиться про колишнього високопосадовця Служби безпеки України Андрія Наумова, якого звинувачують у державній зраді, передачі кацапам плану охорони Чорнобильської АЕС та в незадекларованому вивезенні з країни величезної суми грошей. В іншому нарисі зазначається, що ворожі диверсійно-розвідувальні групи були сформовані в основному з етнічних українців. За словами Руденка, 90 % диверсантів – це українці, які колись поїхали за поребрик на заробітки й там отаборилися, а тепер ФСБ знайшло для них застосування. Що ж, мабуть, ліпшої долі вони й не заслужили. А відсоток вражає.

Розділи про особистості чергуються у книжці з розділами про певні ключові явища, без яких розповідь про оборону Києва була б явно неповною: російська пропаганда, білоруська брехня, російський терор, удар по телевежі, мародери, Чорнобильська АЕС, внутрішні міжусобиці, матеріали західної розвідки, різанина в Бучі, а також – камуфляжне весілля на блокпосту: бо війна війною, а весілля – за планом. Найцікавішими з літературного боку мені видаються кілька нарисів про особистості: а саме про Романа Безсмертного, Євгена Спіріна й Астамура Гумбу. 

Нарис про Безсмертного, як і нариси про Володимира Цибулька та Лєну Чиченіну, – це про те, як людям вдалося вижити в окупації під Києвом. Про кожного з них можна сказати, що торік у березні доля хоч і загнала їх у межову ситуацію, та все ж була до них милосердною. Але тільки в сюжеті про керівника виборчого штабу Віктора Ющенка, одного з організаторів Помаранчевої революції, співавтора Конституції України присутні деякі невигадані символічні деталі, що підсвічують його історію. Експолітика, викладача історії питають, хто в його селі цар, а після його збентеження уточнюють: хто князь? Розмова відбувається на теренах колишнього передмістя князівської резиденції. Історик Безсмертний однією ногою стоїть у XXI столітті, а іншою – в епосі Київської Русі. Мордвин чи марієць пересмикує затвор АК-74У і раптом згадує, що належить до корінного народу, давнішого, ніж росіяни. Принаймні так я це бачу, не шукайте у книжці опису внутрішнього стану завойовників.

Нарис про Євгена Спіріна – колись луганського патологоанатома й викладача філософії, який 2014 року через сепарські погрози переїхав до Києва, став головним редактором інтернет-видання "Бабель", а з перших днів деокупації Бучі працював над ексгумацією людських тіл та їх ідентифікацією. Сюжет про Спіріна автор книжки закільцював: починається все з погрози відрубати пальці рук, а завершується втратою чутливости в тих-таки пальцях. 

Фінальний портретний нарис у книжці Сергія Руденка стартує за межами України, в абхазькому місті Сухумі 1989 року. Спершу, як і у випадку зі Спіріним, це сюжет втечі від війни. Але 24 лютого 2022 року Астамур Гумба (між іншим, теж – як і Спірін – філософ за фахом), який повернувся у Київ після проживання у Чорногорії, заявляє: "Мамо, більше не втікатиму від війни". На жаль, воювати молодому абхазцеві за Україну довелося недовго – війна забрала у нього життя, як і в Романа Ратушного, Макса Левіна та багатьох інших героїв, пам’ять про яких має бути збережена.

Свідомо чи ні, але автор книжки "Бій за Київ" "розселив" своїх дійових осіб у різних населених пунктах Київщини: Блиставиця, Бородянка, Бровари, Буча, Гостомель, Демидів, Ірпінь, Київ, Лук’янівка, Мотижин, Мощун. Всюди, куди поткнувся ворог, він наткнувся на спротив. Всюди, куди ступив ворог, він сіяв смерть. Бо росіяни не здатні підкорити собі Україну інакше. Єдиний спосіб захоплення, який у них є, – знищення. Запобігти знищенню й нашим і так уже величезним жертвам можна лише за допомогою необхідної кількости сучасної потужної зброї. Бо, як кажуть, ворог сам себе не переможе. Ця книжка, як і будь-яка інша, не конвертується у зброю, але висвітлення подій російсько-української війни (сподіваюся, що "Бій за Київ" перекладатимуть на інші мови так само активно, як перекладали попередню книжку Сергія Руденка – політичний портрет Володимира Зеленського) працює на формування громадської думки, поглиблення емпатії, усвідомлення необхідности допомоги Україні. Чим успішнішою буде просвітницька робота на міжнародному рівні, тим менше наших людей гинутиме на фронті.

Ігор Котик