Re: цензії

13.08.2018|Ніна Головченко
Про «Зайчикову книжечку» Івана Андрусяка
13.08.2018|Світлана Лупаренко
Мандри у казкову країну Шпалереон
08.08.2018|Ірина Фотуйма
На біржі поезії
03.08.2018|Ніна Головченко
ПроСТО вірші поета Сергія Пантюка – експериментатора і лірика
02.08.2018|Ігор Фарина, член НСПУ
Увага до деталі народжує образ
30.07.2018|Олеся Кізима
«Монстри, що живуть у шафах» і сила усмішки
30.07.2018|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, Львів
Мисляча поезія Ірини Калинець
29.07.2018|Буквоїд
Валерій Калниш: Рекомендую “Герой імперії” Кендіса Мілларда та “Могилу Леніна” Девіда Ремніка
29.07.2018|Ірина Фотуйма
Серед думок – як серед янголів
28.07.2018|Наталка Позняк
«Сіра зона» нашого болю

Літературний дайджест

03.08.2018|16:00|ЛітАкцент

Гаряча десятка любовних романів 20-х років

«Дітям до 16» або червоний квадратик — на обкладинках цих книжок треба було поставити хоч якийсь застережний знак.

«Дітям до 16» або червоний квадратик — на обкладинках цих книжок треба було поставити хоч якийсь застережний знак. У двадцятих роках не знали ні літературознавчого терміна, ні розмовного означення «любовний роман». Ці твори критики називали дрібнобуржуазною, міщанською, побутовою і навіть статевою літературою. Як і сьогодні, нова українська радянська література прагнула «великого роману», але 1928 року стався повний розрив шаблонів. Того року на полиці книгарень одночасно лягли «Місто» Валер’яна Підмогильного, «Недуга» Євгена Плужника, «Золотий павучок» Олеся Донченка, «Гармонія і свинушник» Бориса Тенети, «Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича. Критика остаточно розгубилася: де світоглядні й ідейні конфлікти? де образи пролетарів? де виробнича тематика?

А письменники писали про любов. Нарешті! Нарешті, — думала спрагла читацька публіка і хапала ці книжки як гарячі пиріжки. Мелодрами однаково хвилювали партійців і безпартійних, чоловіків і жінок, молодих і старих. А тут іще шалені пристрасті, ревнощі, зради — все це відбувається не в ідилічній атмосфері українського села, де хрущі над вишнями, брови на шнурочку і зітхання в садку, а в найгіршому разі багатий нелюб і лиха свекруха. Довкола вирує й гуде новітнє динамічне місто, яке диктує інші цінності і закручує інакші колізії. Герої любовних романів 20-х років мучаться перед вибором між почуттями і партійним обов’язком, укорочують собі віку під колесами трамвая, гуляють у пивницях із повіями, не заморочуються шлюбами і пропагують вільну любов. Іноді критики навіть називали ці твори міськими романами, а не статевою літературою.

Якою була б гаряча десятка любовних романів 20-х років? Думаю, якби «Універсальний журнал», це радісне дзеркало бадьорої епохи, не закрили в серпні 1929-го, він неодмінно опублікував би такий рейтинг. От тільки «голосувалку» «УЖ» однаково не придумав би, як поставити, тому про реакцію критиків на книжку традиційно свідчить кількість рецензій, а про читацькі смаки й преференції — хіба цифри тиражів, та й то умовно, бо окремі книжки критика так запльовувала й класифікувала як порнографію, що їх більше ніхто не наважувався перевидавати, а автор старався якомога швидше про книжку забути і взагалі краще змінити тему. (Дехто з літераторів і сьогодні мріє про такі тиражі, а серед тих книжок є й романні дебюти, ба не один.)

Отож, уявіть собі, що надворі спекотний серпень кінця наших двадцятих, ви сумлінно передплачуєте «Червоний шлях», але він такий правильний і офіційний, а ви лежите на пляжі «Буюрнуса» або «Карасана», на сусідніх лежаках Григорій Косинка, Микола Зеров чи Терень Масенко, Павло Филипович десь грає у волейбол, а якщо любите активний відпочинок, то краще добивайтеся в Лермонтовський санаторій в Одесі, бо там саме смалять Йогансен, Яновський і Мар’ямов, — одним словом, ви відпочиваєте і читаєте свіжий любовний роман, а ваш сусід-літератор ось-ось запитає: «Ну, як вам? Що скажете, любі читачі і ще любіші читачки?»

(Увага! Дальший текст НЕ містить описів сюжету і спойлерів!)

 

Автор: Олесь Донченко (26 років)

Роман: «Золотий павучок»

Тираж: два видання — 5 тис. (1928) + 5 тис. (1929)

Герої: Володя Базилевич — комсомолець, одружений. З дружиною Ніною побутовий конфлікт («Проклятий! Проклятий! Тобі комсомол рідніший?»), з комсомолом ідеологічний конфлікт, бо всі ці збори й засідання та громадська робота почали набридати. Коля Шпак — завзятий комсомолець, друг Базилевича, з дружиною-комсомолкою Наталею живуть душа в душу (на початку роману Колю забирають у військо — лінія перебування в армії автобіографічна). Зізі — повія з дворянок, із золотою шевелюрою, красива й невідпорна. Соня — студентка педтехнікуму, давня знайома Колі Шпака.

Цитата: «Іноді він думав про те, що з ним і як народилась у нього шалена пристрасть до цієї сіроокої напудреної дівчини з відкопиченими пухкими губами.

Що так привабило його до неї? Її рвучкість? Чортики в очах? Голівка із золотою пожежею волосся? Чи, може, ціла гама відтінків її раптових змін у настрої, в поводженні?

Він думав над цим, але відповіді не було. Він почував тільки одно, що не може собі уявити такого становища, коли Зізі вийде, приміром, за межі її досяжності, щезне від нього.

Вона була проститутка, але, дивно, це викликало в нього тільки більше бажання схоронити її для себе, зберегти від чужого ока».

Критика: «Отже, завдання повісті — показати основні, на думку автора, “типи” сучасної молоді. Як виконує автор це завдання? Він бере негативні риси сучасного невсталеного юнака, домішує до них трохи від статевого питання тощо — і ось “постать” готова».

Цікаві факти: Олесь Донченко належав до комсомольської літературної організації «Молодняк», тому до нього висували підвищені ідеологічні й етичні вимоги. «Золотий павучок» породив велику дискусію в газеті «Комсомолець України», одні назви статей чого варті: «В шуканнях ухилів», «Де опортунізм і де халтура», «Біологія над усе!».

«Поет із міста» Володимир Дмитрович Кряк — пародія на відомого у 20-х літературного критика Володимира Дмитровича Коряка.

Читати: Тим, хто любить, щоб рушниця на стіні в першій дії, вистрілила в останній у прямому й переносному сенсі; любителям пригодницьких романів і фатальних жінок.

 

Автор: Олександр Копиленко (30 років)

Роман: «Визволення» (1930)

Тираж: 10 тисяч

Герої: Сава Гарагат — студент Харківського технологічного інституту, змінив прізвище з батькового Гамалія на материне після того, як батько взяв другий шлюб, і присягнувся всього в житті досягнути без його допомоги. Петро Гамалія — батько Сави, комуніст, учасник громадянської війни, начальник тресту сільськогосподарського машинобудування, владний і впевнений. Мар’яна Сулима (Мар) — друга дружина Петра Гамалії, набагато молодша за нього, із сім’ї київської інтелігенції, домогосподарка, бездітна. Пріся-Зайка, дівчина із села, студентка, заробляє на життя проституцією. Надійка — емансипована комсомолка, студентка, неодружена й бездітна. Уляна Гамалія — колишня дружина Петра, мати Сави, не пробачила чоловікові зраду і відмовилася від його допомоги.

Цитата: «Нехай кожен живе на свій смак і як захоче… Мені подобається все ж, що батько розрубав вузол і не злякався. Ми ще по-старому мислимо собі родину і одруження. Зійшовся з якоюсь жінкою — обов’язково живи з нею, доки здохнеш! А коли переріс її на п’ять голів?.. Коли б мені сказали, що я мушу ціле життя прожити із своєю дружиною, я ніколи не одружився б».

Критика: «Ми не хотіли сказати, що зовсім не личить сучасному радянському письменникові писати про кваліфіковану інтелігенцію, показувати її побут і психологічні переживання. Ми заперечуємо тільки актуальність цих тем, особливо коли вони розроблюються за старими трафаретами. Чи слід доводити, що незрівнянно актуальніші й цікавіші для ширшого читача переживання представників широкої маси трудящих, у тому числі громадсько-активних кадрів інтелігенції».

Цікаві факти: Копиленків твір вийшов пізно порівняно з іншими любовними романами в цій десятці, тому його одразу кваліфікували як бульварну літературу в стилі «Дівчини з ведмедиком» Домонтовича і «Донни Анни» Брасюка.

За два роки до смерті Копиленко записав: «“Визволення” реабілітовано — буду друкувати, але за життя автора роман вийшов тільки раз, хоч і великим тиражем.

Читати: Харків’янам і тим, хто любить Харків; якщо вас захоплює історія Ерін Брокович; любителям складних любовних переплетінь.

 

Автор: Валер’ян Підмогильний (27 років)

Роман: «Місто»

Тираж: два видання — 4 тис. (1928) + 5 тис. (1929) (+ 3 тис. рос. пер. «Город» (М.: ГИЗ, 1930)

Герої: Місто — його люблять, ненавидять, жадають. Степан Радченко — молодий парубок із села, 25 років, який їде підкоряти місто і береться там за перо. Надійка — Степанова односельчанка. Мусінька (Тамара Василівна) — дружина крамаря Гнідого, у якого Степан попервах у місті квартирує. Зоська — молода дівчина-городянка, зухвала й екстравагантна, з якою Степан знайомиться на вулиці. Рита — балерина із столичного театру.

Цитата: «В мороку присінок, ледве освітлених лампою з другого поверху, він цілував її палко й запитливо, вимогливо, нестримно, мов шукаючи в глибині її уст весь вік сподіваної розгадки. І швидко пішов, буяючи радістю знайдення.

Ніколи не почував він ще такої могутності самопочуття. Земля, здавалось, пливла йому під ногами оксамитовим килимом, і дахи будинків вітали його, як велетенські капелюхи. А в голові, в прекрасній, вільній голові низками, роями в щасливому захопленні линули всеосяжні думки.

Не чекаючи ліфта, хлопець притьмом збіг на шостий поверх, і до кімнати ввійшовши, розчинив вікна в темну безодню міста.

Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі кам’яні пальці. Він завмер від сласного споглядання цієї величі нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок».

Критика: «Підмогильний хотів (слід думати, що хотів) дати картину міста, міста сучасного, і саме аспекті “змичечному”, на тім його стикові, де воно — всенівелююче й революційно-організуюче — виходить за свої бруковані вулиці й кам’яниці й зустрічається з селом. Хотів, а натомість дав нам карикатуру на сучасне місто; більше того, у своєму зображенні сучасного нам (а значить, пролетарського) міста він знизився до заяложеного лубка в стилі злісного шаржу на місто з усім, конче потрібним у лубкові аксесуаром “міських розкошів”: барів-ресторанів з окремими кабінетами, пивничок з глибоко-філософськими розмовами та повіями, фокстроту й т. ін.».

Цікаві факти: За первісним задумом це мав бути кіносценарій і то комедія. На четвертій частині Підмогильний усвідомив свою безпорадність яко кіносценариста і для компенсації вирішив використати написане хоча б як тему для роману.

Прототипом поета Вигорського став близький товариш автора Євген Плужник.

Читати: Усім, бо роман вивчають у шкільній програмі.

 

Автор: Євген Плужник (30 років)

Роман: «Недуга»

Тираж: два видання — 2500 (1928) + 3150 (1929)

Герої: Іван Семенович Орловець — директор заводу. Звірятин — інженер на заводі, з дореволюційних спеців, любитель дорогих сигар. Ірина Едуардівна Завадська — оперна співачка. Володимир Петрович Сквирський — інженер, алкоголік і філософ. Мюфке — театральний рецензент. Куниця і Писаренко — колеги, товариші й конфіденти Орловця. Наталка — дружина Орловця.

Цитата: «У коханні яскравіше, ніж де, виявляється, як невміло, як по-дурному будують своє особисте життя всі люди. І саме кохання найменше хочуть вони вчитися, з мотивів різних, та безглуздих однаково: для одних це “святаю святих”, поезія, екстаз, щось ірреальне, до чого ні з міркою, ні з досвідом не підійти; для інших — щось надто елементарне, чому не варто віддавати багато уваги… Мені байдуже до природи кохання, до його коренів… Я знаю тільки, що хоч як розуміти його, а віддає йому кожен із нас багато уваги, сил і часу. Що таке, зрештою, наше особисте життя як не кохання?»

Критика: «Плужник претензійно говорить, що кохання до буржуйки — це недуга. Що тільки хворий може покохати її. А чому кохання не може бути наслідком здорових статевих взаємовідносин?»

Цікаві факти: Роман написано на спір із Валер’яном Підмогильним і Борисом Антоненком-Давидовичем, мовляв, поет може писати добрі романи. Друзі мовчки натякали Плужникові на поразку (про це читай у «Провал, облом і пшик: “золоті бульки” 20-х»), але читачі й сам автор визнали його перемогою в цій суперечці, Плужник навіть збирався писати наступний роман.

Читати: Любителям театральних романів і красивих жінок. Тим, кому подобається філософувати про різницю між коханням і статевим потягом.

 

Автор: Василь Минко

Роман: «Беладонна» (1929)

Тираж: 5 тис.

Герої: Владя (Владислав Андрійович) — оповідач, молодий льотчик. Ніна Сергіївна — молода жінка, із дворян, дружина Владіного товариша по службі. Льоля Грінберг — повія, випадкова знайома Владі.

Цитата: «Усі навипередки ручкались зі мною, голосно викрикували свої імена. Жінки безсоромно зазирали в очі, а одна показала язичка. І я тоді засоромився: мені соромно було за мою гарячність з револьвером і соромно було, глядячи на них. Не жінки то були, а якісь розмальовані ляльки. Не те: наївність напала якась… Іще не так: я, було, відвертався, як Ніна ніжки покаже повище колін. А тут раптом аж п’ять майже голих бабів!»

Критика: «Епіграф із Блока до твору “Беладонна”: “Мне самому и дик, и странен / Тот свет, который я зажег…” не може бути гаслом для творчості письменника нашого часу. Треба сподіватися, що дальші герої й героїні В. Минка палатимуть не лише тим світлом, яке їх запалять особи іншої статі, що автор серйозніше поставиться до своїх завдань».

Цікаві факти: Це одинокий любовний роман того часу, де оповідь ведеться від першої особи. Минко перед тим служив в армії — в авіаційному полку в Ростові-на-Дону, тому в більшості героїв повісті були прототипи, про що Минко написав у спогадах. І

Читати: Якщо вам подобаються демонічні жінки й любовні авантюри, якщо ви перечитали й передивилися всю Анжеліку; і якщо вас не переконує Джулія Робертс у ролі проститутки, але ви досі співчуваєте Соні Мармеладовій. А також тим, хто любить у прозових текстах діалоги, живу розмовну мову, просторіччя й жаргонізми.

 

Автор: Петро Ванченко (32 роки)

Роман: «Повість без назви» (1930)

Тираж: 5 тис.

Герої: Радивон Саран — комуніст, голова міської ради, 43 роки; учасник громадянської війни, одружений, виховує двох дітей. Катерина Нарош (сценічний псевдонім) — артистка, примадонна театру оперети. Олена Саран — дружина Радивона, мати його дітей, домогосподарка.

Цитата: «Він, Радивон, статечний комуніст, цілком доросла, навіть літня людина, громадський діяч, який не минає промови, щоб не закликав до майбутнього — епохи соціалізму, він отакий серйозний, відважний у боротьбі, носій ідей нової породи людей — і він попав у лабети життєвої дрібнички, з його здорового погляду — примхи, що гідна розпутників, у яких прикінцева ціль — використати життя якнайвигідніше, не турбуючись ні про майбутнє, ні про своїх нащадків».

Критика: «Зовсім не треба розумітися на марксизмі, щоб виявити всі потрібні еквіваленти твору. Твір Ванченків одверто й неприховано міщанський. Мораль його — а цей твір, як і личить міщанському творові, належить до категорії “моральних” — цілком виразна: всі люди свині, всіма керує елементарна “фізіологія”, що перед нею відступають усі ідеологічні та й загалом соціальні вимоги на десятий план. А втім, тут нічого не поробиш, такий уже лад на нашій грішній землі заведено. Можна дурити себе всякими там соціальними вимогами та вищий, свинячий закон життя все одно залишиться непорушний. Отже, нема чого й турбуватись, хіба за чистіший свинарник».

Цікаві факти: Хоча місто, яке очолює Саран, у романі не названо, його прототипом стала Полтава, де жив автор. Петро Ванченко сам виступав на сцені, тому акторське життя описував не з чуток. У 1920-х його знали головно за «Оповідання про гніду кобилу», яка не добігла до соціалізму і від революції отримала тільки реєстраційну картку, відтоді критики охрестили його «кобилячим ідеологом».

Читати: Тим, хто співчуває Рету Батлеру і вважає Скарлет О’Хару крутихвісткою, бо чого їй іще було треба?!

 

Автор: Борис Тенета (25 років)

Роман: «Гармонія і свинушник»

Тираж: два видання — 2 тис. (1928) + 2000 (1929)

Герої: Катерина, Михайло, Петро, Дмитро, Галя, Ніна, Марійка, Данило, Іван — молодь віком 20–24 роки, більшість вихідці із села, студенти-робітфаківці, комсомольці. Усі різнохарактерні, усі прагнуть жити по-новому (напр., хлопці живуть комуною), але не знають як.

Цитата: «Певно, тому що немає ритму єдиного між людьми, то іноді немає ладу всередині себе самої. Гарно, що хоч боротися можна.

Поки є боротьба, значить є рух, поки є рух, значить нічого не страшно.

Через те так і не хочу бути твоєю, Михайле, бо любов швидко тускне, заспокоюється, загниває.

Я хочу любити так, щоб увесь світ став вогненним… Чи зможеш ти, щоб не було міркувань. Тепер всі в любові живуть мозком, а не любов’ю».

Критика: «Не можна ж припустити, щоб одна з важливіших життєвих проблем людства, якою є проблема статі і чинники якої часто приховані в найінтимнішому закутку життя, проблема, що безпосередньо сполучена з усіма сторонами громадського життя людини, — щоб така складна проблема була побудована на голих схемах, на штампах, на шаблоновій філософії, на ходульній поведінці окремих осіб із сумішкою примітивних, нібито психологічних переживань».

Цікаві факти: Хоча роман «Гармонія і свинушник» Тенети вийшов в один рік із «Містом» Підмогильного, «Недугою» Плужника, «Золотим павучком» Донченка та «Дівчиною з ведмедиком» Домонтовича, саме Тенету вважали першим в українській пореволюційній літературі автором, який звернув увагу на проблему статі, що її давно вже розробляли російські письменники.

Читати: Тим, хто заміряється на сімейне життя — варіанти, наслідки, привід для роздумів, а також тим, хто вірить у кохання як вічне горіння і романтично передивляється «Фанфан — аромат кохання» з молодою Софі Марсо.

 

Автор: Гео Шкурупій (27 років)

Роман: «Жанна батальйонерка» (1930)

Тираж: 4 тис.

Герої: Євгенія Михайлівна Барк — молода дівчина 22 років, професорська донька, патріотка, чий кумир — Жанна д’Арк. Стефан Борисович Бойко — студент Політехнічного інституту, революціонер. Юрій Семенович Муславський — студент історико-філологічного факультету університету. Сергій Григорович Голуб’ятніков — поручик. Усі троє закохані в Жанну. Франя-Чорнявка (Чорненко) — повія, батальйонерка з жіночого «загону смерті».

Цитата: «Батальйонерки знаходили собі солдатів і офіцерів до вподоби й весело проводили час у їхньому товаристві. Деякі з батальйонерок за старою звичкою навіть підробляли на цьому. Незабаром через надто послужливий телеграф уся залізниця на десятки верстов знала, що їде “бабський поїзд” із веселими дівчатами в солдатських уніформах. І солдати військових частин, що були розташовані на залізниці, заздалегідь готувалися до зустрічі дорогих гостей».

Критика: «Коли користуватися з відомих уже термінів, то довелося б сконстатувати, що “Жанна батальйонерка” є і авантурно-побутовий, і лірико-психологічний, і реалістичний роман, причому жодного з цих стилевих планів не додержано й не розвинено цілком. Сюжетний розвиток події з персонажами подає автор в плані авантурно-пригодницькому, їхні переживання — в психологічному, а середовище, тло, оточення — в побутовому з певною домішкою ліричних сентенцій.

Якщо не дуже глибокі ліричні виливи можна вважати за літературні заперечення, то еротично-сексуальні мотиви є органічна властивість творчості самого Шкурупія».

Цікаві факти: Наразі в Україні виявлено тільки один примірник оригінального видання «Жанни батальйонерки». Через недоступність цього тексту в діаспорній «Сучасності» було передруковано журнальний варіант, у якому втрачено кілька рядків. Цей варіант потрапив у мережу. Повний текст вийшов аж 2018 року.

Читати: Киянам і шанувальникам Києва, кому набрид Булгаков із його Городом. Любителям історичних і воєнних романів, хто цікавиться історією Першої світової війни та визвольних змагань. Якщо ви досі пам’ятаєте «Солдат Джейн» із Демі Мур.

 

Автор: Гордій Брасюк (30 років)

Роман: «Донна Анна» (1929)

Тираж: 3100

Герої: Нік (Микола Матвійович) Бачинський — інженер-винахідник. Ганна Павлівна Бачинська — його дружина, домогосподарка, заради сім’ї покинула навчання в консерваторії. Таля — їхня дочка, школярка. Андрій Григорович Вольський — колега Бачинського, інженер і ловелас. Володимир Андрійович Шальвій — композитор. Людмила Юріївна Баталова — оперна співачка, примадонна театру. Михайло Романович Гдаль — диригент в опері, людина літнього віку.

Цитата: «На хвилину цілюща тиша спала на Ганну. Але ось підноситься завіса. Атріум біля палацу командора. Ніч. Ганна бачить потворну тінь Дон-Жуана в особі його слуги… І зразу чомусь своєю лакейською потворністю він нагадує їй Вольського. Нарешті сам Дон-Жуан. Він такий відмінний зовні й зовсім подібний вдачею. Ті самі лестощі, нахабство… Він навіть так само лякливий. Але раптом він випростовується перед мужньою командоровою постаттю. Їхні шпаги схрещуються. Тут, у присутності під’юдника Лепорелло, вони б’ються, б’ються за неї… за Донну Анну…»

Критика: «Уся дія, всі дійові особи, всі їхні вчинки, переживання й думки могли б мати місце в першій-ліпшій буржуазній країні; змальовані без жодних ознак часу й простору, без жодних характерних соціальних ситуацій, Брасюкові герої живуть у якомусь химерному світі власних психологічно-родинних пертурбацій. Саме в цьому уважному ставленні до побуту в його найдрібніших, найбезособовіших і найнужніших проявах — поруч із надмірною психологізацією родинних стосунків і проблем кохання — в цій суміші безцільного натуралізму з умовністю бульварної романтики — маємо зразок міщанського світосприймання, що не має сили наважитись ні на реалістичну правдивість, ані на високі узагальнення».

Цікаві факти: Чи не одинокий роман у літературі 1920-х років, якому присвячено вірш. Поет-футурист Олекса Влизько написав віршований шарж «Канарковий юнак» — про дона Гордія і донну Анну — як утілення міщанських смаків і бульварної літератури. Насамкінець автор їх розвінчує (і згадує ще й «Беладонну» Минка):

«Дон» і «донна» — чиста липа:

Ці типи — Гордій і Анна —

Тільки їли беладонни,

А самі вони з киян!

Читати: Тим, хто любить сучасні інтерпретації класичних сюжетів і охоче вгадує в героях відомі образи. Якщо ви співчуваєте людям із стокгольмським синдромом. Must-read для шанувальників Підмогильного.

 

Автор: Віктор Домонтович (34 роки)

Роман: «Дівчина з ведмедиком» (1928)

Тираж: 2500

Герої: Іполит Миколайович Варецький — оповідач і головний герой, молодий чоловік, інженер-хімік, працює на заводі й учителює, людина загалом консервативних поглядів. Леся і Зіна Тихменєви — дочки помітного радянського чиновника, до яких Варецького запросили давати приватні уроки, за характером геть різні — вісімнадцятирічна Леся чемна й правильна, шістнадцятирічна Зіна капризна й авантюрна. Олександр Владиславович і Мар’я Семенівна — батько й мати сестер Тихменєвих. Мар’я Іванівна — вчителька, колишня колега Варецького. Стефан Хоминський — поет-деструктивіст, із яким Тихменєви познайомилися на підмосковній дачі. Василь Гриб — філолог і непрактична людина, колишній колега Варецького по школі. Панас Григорович — помічник Варецького в хімлабораторії, «парадоксальний резонер».

Цитата: «Вона сподівалась, що кохання є щось більше, ніж кохати, що наше кохання спопелить попельність буденних днів і тижнів, що в коханні розквітне блакитний сон незнаного майбуття. Вона сподівалась, вона чекала на це. Але що я можу дати їй, окрім самого себе, я — проста, звичайна людина, надто звичайна для дівчини, яка шукає незвичайного, неможливого й неправдоподібного?»

Критика: «Що треба визнати — В. Домонтович, ніби дебютант у нашій літературі, все ж таки зовсім не схожий на початківця. Свою салонно-психологічну драму він розвиває, хоч сухо, але за всіма літературними правилами і традиціями психологічної повісті. Щоправда, він і тут сухуватий, штучний, у нього куди більш почувається літературна учба, ніж самостійна праця над матеріалом, ніж хист белетриста. Будь що будь, роботу виконано, як то кажуть, чисто!»

Цікаві факти: Як відомо, Домонтович — це псевдонім Віктора Петрова, філолога, археолога й радянського шпигуна. Сам він переконував Юрія Шевельова й інших, що «Домонтович — не Віктор, він тільки В. Цим він підкреслював і неіснування Домонтовича як особи, і недоречність ототожнення його з Петровим». Проте й тут Петров-Домонтович надурив приятеля, мабуть, за розвідницькою звичкою. Як свідчить обкладинка «Дівчини з ведмедиком», Петров підписувався саме як Домонтович Віктор, а не одним ініціалом.

Читати: Студентам Могилянки, тим, хто любить розлогі філософські дискусії або досі вибирає між коханням і сексом. Якщо ви вже подивилися виставу в театрі на Подолі, а роман ще не розгортали.



Додаткові матеріали

MUST READ! ТОП-5 книжок, які радить прочитати Леся Нікітюк
ТОП-5 найкращих книжок від Бенюка, Ступки та Вітовської
ТОП-5 книг, які варто прочитати в серпні
ТОП-5 нових книжок про те, як стати щасливим
ТОП-5 сучасних книжок, які здобули літературні премії
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери