Чим відрізняється фантастична й будь-яка література для young adult (старших підлітків) взагалі від дитячо-підліткової чи дорослої? Від першої – тим, що намагається уникати змістових та стилістичних спрощень та бути максимально відвертою, від другої – тим, що своєю проблематикою та віком героїв зацікавить насамперед самих «юних дорослих» (хоча книжки для young adult читають зараз усі).

Антологію сучасної літератури для підлітків «Книжка заборон і таємниць», яку уклав Володимир Арєнєв, зібравши 16 оповідань авторів із чотирьох країн, я чомусь вважала збіркою фантастики для підлітків. А презентація книжки на цьогорічному «ЛіттераКоні» мою переконаність тільки посилила. Спрацювало знайомство з книжкою на фестивалі фантастичної літератури, а ще – ім’я самого Володимира Арєнєва як автора фантастичних творів і упорядника та перекладача низки збірок фантастичних оповідань, зокрема книжки «Век волков». Через цю антологію я й зацікавилася наступною.

Антологія («квітник» з давньогрецької) як формат обіцяє розмаїття, що в підсумку матиме якусь узагальнюючу ідею. Оповідання із «Заборон і таємниць» справді кожне має й таємниці, і заборони, і їхнє порушення. Але якоїсь загальної ідеї мені не вистачило. Єдине, чим можна їх об’єднати, – це вік героїв. І тут теж не все рівно: деякі з оповідань розраховано на молодших підлітків, деякі – на зовсім дорослих, тож молодшим будуть не зрозумілі.

Якщо «День здоров’я» Ольги Онойко, «Школьняк» Сергія Булиги, «Невидимі світу тролі» Антона Фарба та Ніни Цюрупи, «Мій брат Максим» Дари Корній, «Вовка, який осідлав бомбу» Юрія Нікітінського та «Курячий бог» Ірен Роздобудько незалежно від своєї проблематики за форматом відгукнуться і 10-літнім, то «Ласкаво просимо до нашої чудової країни!» Марії Галіної, «Ніч сліпих володарів» Павла Майка, «Макс Скай та його життєві пазли» Лариси Денисенко, «Рівність. Братерство» Олександра Михеда, «Автострада» Лукаша Орбітовського й «Те, що в його крові» Володимира Арєнєва вже навіть стилістично мають зовсім іншу цільову аудиторію, не кажучи вже про ідеї. Тому, мабуть, і не зовсім зрозуміла ідея видавців із виносками: якщо оповідання розраховано на десятилітніх, то, ймовірно, деякі пояснення потрібні, але якщо на 17+, то вже викликають усміх і непорозуміння.

Ідейно антологія теж дуже нерівна, хоча назвати якусь із тем, що не відгукнеться підліткам чи «майже дорослим», неможливо. Теми-гачки – яскраві, важкі, розважальні, вони лякають і захоплюють. Але для деяких затісно в межах невеличкого оповідання, і потім залишається роздратування: «що ж то було?» і «стоп – чому кінець?!». Аж дуже відчутно це з «Днем здоров’я», «Ласкаво просимо до нашої чудової країни!», «Автострадою». Та й «Рівність. Братерство» з «Те, що в його крові» теж не вмістилися у свої межі попри те, що за змістом більше потребують самостійних повістей. У форматі антології вони перетягують на себе багато уваги, подрібнюючи збірку ще більше на окремі смислові пазли.

З цих смислових пазлів «Книжки…» можна скласти інфографіку підліткового читання: любов для дівчат – «Imagine» Лесі Ворониної, «Прощання» Олени Водоватової, любов для хлопців – «Рівність. Братерство», «Автострада», «Те, що в його крові». Реалістично про сучасних підлітків – «Макс Скай та його життєві пазли», «Мій брат Максим», про сучасність із гумором «Невидимі світу тролі», «Школьняк». Окремий пазл гостросоціальний – «Курячий бог», «Вовка, який осідлав бомбу» – останньому віриш найбільше з усієї книжки й остаточно розумієш нарешті, що збірка – не фантастика для підлітків у дусі Хайнлайна. «Чарана» Наталії Щерби та «Ласково просимо до нашої чарівної країни!» повертають у фантастичний колорит, але проблеми фантастичних світів знічуються перед реальними, хоча про «чарівну країну» Марії Галіної знову ж таки не вистачило продовження.

Тож здається, що автори у збірці заважають одне одному й від того цілість сприйняття лихоманить і трусить. Проте свою роль привернути увагу до інших творів авторів збірка точно виконає й кожен читач знайде щось цікаве для себе. Тож загалом цей підхід дає змогу охопити більшу читацьку аудиторію.

А ще «Книжка…» у чомусь схожа на УЗД-знімок читання сучасних підлітків: під чорно-білою обкладинкою в дусі плакатів, які попереджають про небезпеки зі стін поліклініки, проскановано все: від несолодких казок у шкільному антуражі, підліткових взаємин, соціальної антиутопії, фантастики гумористичної і фантастики естетичної, теми війни й втрати, невиконаних обіцянок і помилок, страху та закоханості – до радості та болю дорослішання.

Дорослішати боляче, дорослішати весело. Усе ще попереду.

Тому ідея антологій для підлітків, фантастичних чи реалістичних – потрібна й цікава. Вона нагадує скролінг стрічки соцмережі й тим часом дозволяє те, що сподобалося, «відкривати за посиланням». Цей формат добре перевірено часом у англомовній фантастичній літературі. Проте хотілося б, щоб ідейно збірки були чіткіше окреслені: гумористична фантастика окремо, гостра соціалка – окремо. Про те, що кохання й взаємини в атмосфері реального міста, а не на кораблі воганів – теж попереджати треба, мабуть. Інакше бохо перестає бути стильним, а підлітки дуже уважно відносяться до того, що вдягти.

 Аліна Штефан