В Харкові відбувся третій антикорупційний форум. Про одеського губернатора нині говорять і без того багато, а його приїзд зі своїм новим проектом до столиці Слобожанщини - розмова загалом окрема. Хоча би з огляду на те, що в місті й далі сидить (точніше, не сидить) Кернес. А Кернес та боротьба з корупцією - речі, які в одному реченні зазвичай не поєднуються. Тож і чекати можна було чого завгодно. Проте все, наскільки можна зрозуміти, обійшлося - одеський губернатор навіть прогулянку харківським метрополітеном вміло використав на власну користь. По-друге (і це куди цікавіше), в Харкові за минулі два роки сформувалось надзвичайно цікаве й перспективне середовище громадських активістів, "лідерів думок", волонтерів і просто небайдужих громадян, які намагаються впливати на життя міста, іноді навіть доволі дієво.

Більше того - можна припустити, що за цілковитої безпорадності та безініціативності місцевих "демократичних" партійних осередків саме на громадських активістах та їхніх ідеях й буде будуватись реальна альтернатива, що зможе таки усунути від влади вічного міцного господарника. Тож проведення тут заходу, присвяченого боротьбі з корупцією, гадаю, мало особливе значення. Можна сказати, що якби цього антикорупційного форуму не існувало, його варто було б вигадати хоча б спеціально для Харкова.

Поза тим, і сама постать губернатора з Одеси, і ідея його антикорупційного дітища викликає жваві та безпосередні реакції. Що цілком зрозуміло. Корупція хвилює нині пересічного українця (себто, тих пересічних українців, яких узагалі щось хвилює) не менше за завершення війни на Сході та повернення окупованих територій. Причому всі розуміють, що мова йде не так про "посадку" окремих індивідів-корупціонерів, як про зміну правил гри загалом, про цілковитий демонтаж системи, що унеможливив би існування масової та безконтрольної корумпованості у принципі.

Зрештою, всі ті гасла, які два роки тому озвучувалися й підтримувалися тисячами мітингувальників у різних куточках України, ніде не зникли і, на превеликий жаль, не втратили своєї актуальності. Як і тоді, суспільство потребує кардинальних змін. Як і тоді, воно їх не отримує. Як і тоді, воно не готове з цим миритися. І тут починаються сумніви, питання та прогнози - чи можливі подібні зміни загалом? Якщо так, то хто саме здатен втілити їх у життя? Проблема в тому, що як і тоді, два роки тому, більшість українців схильні витворювати собі чергового кумира, щоби, передавши йому всі повноваження та переклавши на нього всю відповідальність, із чистою совістю розбрестися соціальними мережами до наступної виборчої кампанії.

Досвід революції з її цілковитою дискредитацією будь-яких вождів та національних лідерів, схоже, мало кого мало чому навчив. Більшість прямих та безпосередніх реакцій тих-таки пересічних українців зводиться до крайнощів - одні говорять про одеського губернатора виключно як про нового месію, який єдиний здатен подолати всі наші негаразди, інші ні в чому себе не стримують, висловлюючи стосовно нього весь свій скепсис та зневагу. Загалом усе зводиться до рефлексій щодо того, зможе Міхо стати батьком української нації чи він просто прикриває спину неповороткої й безвідповідальної київської влади. Як при цьому конкретно боротися з корупцією і хто конкретно буде цим займатися - відповіді поки що немає. А вона насправді потрібна.

Оскільки боротьба з корупцією це як ремонт у комунальній квартирі, - некомфортно буде всім. І стосуватися це буде всіх. І якщо це когось не стосується - значить жодної боротьби не ведеться. Власне, як ось тепер, коли показово виловлюють із загального мутного потоку окремих персонажів, намагаючись усіх переконати, що це і є "очищення владних структур". Наскільки всі ми усвідомлюємо, що, вступивши в імовірну боротьбу з корупцією, змушені будемо жити в умовах подібного глобального ремонту? Ті, хто прийшов на харківське засідання форуму, певен, все усвідомлюють, більше того - прагнуть саме такого, капітального, з винесенням старих віконних рам і чавунних батарей, ремонту. А ось щодо інтернетної братії, яка нині перебуває в активному пошуку національного провідника, чесно кажучи, сумніваюсь. Більше того, можу передбачити, що ситуація має два варіанти розвитку.

Перший негативний. З усього теперішнього капіталу ідей та безміру облич буде витворено черговий політичний проект, що вже після найближчих виборів безболісно розчиниться в болоті вітчизняного політикуму. Адже одна річ - розмовляти з виборцями в метрополітені, й зовсім інша - відповідати за фінансування цього самого метрополітену. Українська політика має дивовижну здатність абсорбувати в собі будь-яких мрійників та ідеалістів. А ще до цього завжди готовий долучитися згадуваний тут пересічний українець із його незбагненною тягою до витворення кумирів із їхнім обов’язковим подальшим поваленням. Безперечно, в суспільстві є величезний запит на нові обличчя і, що гірше, - на нових вождів. Хотілося б лише, аби цей запит трансформувався в запит на нові ідеї та механізми їхньої реалізації. Проте вже сьогодні можна передбачити, що зоря одеського губернатора згасне в очах його теперішніх прибічників, щойно він долучиться до підписання та реалізації бодай одного реального непопулістського закону. Апетити у нас великі, пам’ять наша коротка.

Другий варіант оптимістичний, можливо саме тому й виглядає дещо ідеалістично. Але все ж можна припустити, що ті три тисячі небайдужих харків’ян, які хочуть боротися з корупцією (ну, себто ті, хто прийшов на форум), маючи досвід, ідеї та відповідальність, справді зможуть зламати ситуацію в місті, не надто озираючись на авторитети й не надто страждаючи від відсутності в своїх рядах конкретно взятого месії.

Себто все, як і завжди, в наших руках.