Re: цензії

21.07.2025|Віктор Вербич
Парадоксальна незбагненна сутність жіночого світу
16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Правда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
Антивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя

Літературний дайджест

23.09.2014|10:23|ТСН.ua

Юрій Андрухович. Досить

360 років доби "після Хмельницького" Україні вистачило - зміни вже не зупинити.

За великим рахунком, угоду з ЄС, що її кілька днів тому врешті тріумфально ратифіковано в нашому, даруйте на слові, парламенті, а водночас і у Страсбурзі, нам свого часу підсунули як замінник повноцінного членства. Таким чином винахідливі європейські "рєшали" прагнули: а) заспокоїти нас у наших поривах до ЄС і б) заспокоїти Росію – мовляв, ніякого повноцінного членства Україна ніколи не дочекається.

У цьому проекті – вся обережність і роздвоєність ЄС. Тоді, себто років сім-вісім тому, його керівникам здавалося, що Росія буде з цього приводу страшенно задоволена. Україна отримує цяцьку асоціації, проте в ЄС не увійде. Чого ще бажати дорогому московському другові? Тільки заради нього, заради його примхливого норову все це й вигадувалося.

Наскільки Росія виявилася задоволеною, ми почали дізнаватися щойно минулого року. Особливо чітко нам дали це зрозуміти 21 листопада. Тобто навіть цей, щодо нас досить шахрайський і лицемірний, маневр європейців її не тільки не влаштував – він спричинив з її боку таку агресію, внаслідок якої вона втратила вбитими вже тисячі своїх громадян. І враження таке, що й подальші десятки або й сотні тисяч убитих громадян (своїх, про наших мовчимо) її не зупинять. Вона охоче втрачатиме ще – і фінансово, й економічно, й іміджево – тільки б не почала хоч якось працювати ця насправді досить символічна угода.

Але Росія на те й Росія – найзапекліше вона реагує саме на символічність. Це в її смаку і традиціях – розв´язувати війни за символи, "за идею", за примарні зневаги й образи, бо "за державу обидно". Угода, що її ратифіковано кілька днів тому в Києві та Страсбурзі, для Росії є однією з усесвітньо-історичних загроз – і ніяк не менше.

При цьому Росію справді не зраджує інтуїція. Так, вона правильно відчуває символізм моменту. ЄС цього контексту не знає, він не розуміє, які безодні громадяться насправді за якоюсь там "асоціацією".

Анджей Сарамонович, популярний польський режисер і сценарист, у своєму щоденному блозі на порталі "Ґазети Виборчої" захоплено цитує фразу Арсенія Яценюка, що начебто пролунала відразу після ратифікації. Дивно, але в наших ЗМІ її не цитували і навіть не згадували. З усього видно, що українські журналісти або не почули її, або не надали їй жодного значення. Для Сарамоновича ж це не просто фраза, бо він пише: "У потоках тисяч безглуздих слів, які щоденно вимовляють політики по всьому світу, часом трапляються такі, що оминути з байдужістю ніяк не можеш". Згідно з Сарамоновичем, Яценюкова фраза звучала приблизно так: "Ми виправляємо помилки, що їх допустили 360 років тому".

Мені ця фраза подобається не менше, ніж Сарамоновичу, тож я охоче вірю йому, що саме такою вона й була. Тобто що український прем´єр демонструє історичну проникливість мислення й одним-єдиним реченням перекидає міст національної пам´яті безпосередньо з нинішніх ракетних обстрілів на Донбасі у рік 1654-й. У тому році йшлося також про угоду, і підписано її було у Переяславі.

Фатальна помилка Богдана Хмельницького, його розгубленість у лабіринтах дипломатичного інтриганства, які він сам значною мірою й понастворював, досі залишається активним чинником нашого пекельного випробування. А російські танки так упевнено, немов до себе додому, вриваються на територію суверенної держави, цілковито ігноруючи її кордони і норми міжнародного права, ще й тому, що року 1654-го Хмельницький вирішив (чи погодився?) вважати обидва народи братами навіки.

Ми досі живемо в Україні "після Хмельницького". Ми досі живемо в геополітичній реальності, породженій його злочинною помилкою. Простіше кажучи, ми досі розсьорбуємо зварену в його черепі кашу. Усе, що траплялося в Україні та з Україною починаючи з 1654 року (а траплялися з нею речі переважно жахливі), було в той чи інший спосіб задумане, спровоковане, зорганізоване і здійснене у Москві. Перелік трагедій загалом відомий, але досі не складений повністю.

Тож фраза прем´єра Яценюка, що її цитує Сарамонович, видається мені передусім формулою надії. Історична свідомість у наших політиків – справа не те що рідкісна, а цілком екзотична, вважайте аномальна. Тим цінніші її раптові прояви в дуже доречному часі й місці.

Фразу промовлено – завдання поставлено. 360 років – це іноді нікчемно короткий відтинок. Попереду мало би бути значно більше. Усе, що з нами відбувалося досі – наша передісторія: неволя й полон. Ми виправляємося і виправляємо. Цього вже не зупинити.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери