Re: цензії
- 16.01.2025|Ігор ЧорнийБориславу не до сміху
- 09.01.2025|Богдан СмолякПодвижництво, задокументоване серцем
- 07.01.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськВолодимир Полєк – жива енциклопедія
- 03.01.2025|Віктор ВербичОбітниця Олександра Ковча: «Любити, вірити, чекати»
- 02.01.2025|Галина Максимів, письменницяПро вибір ким бути: ножицями чи папером
- 31.12.2024|Михайло ЖайворонМіж рядками незвіданих тиш
- 31.12.2024|Галина Максимів, письменницяПодорож, яка змінила світ на краще
- 30.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськFemina est…
- 30.12.2024|Віктор ВербичКоли любов триваліша за життя
- 30.12.2024|Петро Білоус, доктор філології, професор«Небо єднати з полем...»
Видавничі новинки
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Досить
360 років доби "після Хмельницького" Україні вистачило - зміни вже не зупинити.
За великим рахунком, угоду з ЄС, що її кілька днів тому врешті тріумфально ратифіковано в нашому, даруйте на слові, парламенті, а водночас і у Страсбурзі, нам свого часу підсунули як замінник повноцінного членства. Таким чином винахідливі європейські "рєшали" прагнули: а) заспокоїти нас у наших поривах до ЄС і б) заспокоїти Росію – мовляв, ніякого повноцінного членства Україна ніколи не дочекається.
У цьому проекті – вся обережність і роздвоєність ЄС. Тоді, себто років сім-вісім тому, його керівникам здавалося, що Росія буде з цього приводу страшенно задоволена. Україна отримує цяцьку асоціації, проте в ЄС не увійде. Чого ще бажати дорогому московському другові? Тільки заради нього, заради його примхливого норову все це й вигадувалося.
Наскільки Росія виявилася задоволеною, ми почали дізнаватися щойно минулого року. Особливо чітко нам дали це зрозуміти 21 листопада. Тобто навіть цей, щодо нас досить шахрайський і лицемірний, маневр європейців її не тільки не влаштував – він спричинив з її боку таку агресію, внаслідок якої вона втратила вбитими вже тисячі своїх громадян. І враження таке, що й подальші десятки або й сотні тисяч убитих громадян (своїх, про наших мовчимо) її не зупинять. Вона охоче втрачатиме ще – і фінансово, й економічно, й іміджево – тільки б не почала хоч якось працювати ця насправді досить символічна угода.
Але Росія на те й Росія – найзапекліше вона реагує саме на символічність. Це в її смаку і традиціях – розв´язувати війни за символи, "за идею", за примарні зневаги й образи, бо "за державу обидно". Угода, що її ратифіковано кілька днів тому в Києві та Страсбурзі, для Росії є однією з усесвітньо-історичних загроз – і ніяк не менше.
При цьому Росію справді не зраджує інтуїція. Так, вона правильно відчуває символізм моменту. ЄС цього контексту не знає, він не розуміє, які безодні громадяться насправді за якоюсь там "асоціацією".
Анджей Сарамонович, популярний польський режисер і сценарист, у своєму щоденному блозі на порталі "Ґазети Виборчої" захоплено цитує фразу Арсенія Яценюка, що начебто пролунала відразу після ратифікації. Дивно, але в наших ЗМІ її не цитували і навіть не згадували. З усього видно, що українські журналісти або не почули її, або не надали їй жодного значення. Для Сарамоновича ж це не просто фраза, бо він пише: "У потоках тисяч безглуздих слів, які щоденно вимовляють політики по всьому світу, часом трапляються такі, що оминути з байдужістю ніяк не можеш". Згідно з Сарамоновичем, Яценюкова фраза звучала приблизно так: "Ми виправляємо помилки, що їх допустили 360 років тому".
Мені ця фраза подобається не менше, ніж Сарамоновичу, тож я охоче вірю йому, що саме такою вона й була. Тобто що український прем´єр демонструє історичну проникливість мислення й одним-єдиним реченням перекидає міст національної пам´яті безпосередньо з нинішніх ракетних обстрілів на Донбасі у рік 1654-й. У тому році йшлося також про угоду, і підписано її було у Переяславі.
Фатальна помилка Богдана Хмельницького, його розгубленість у лабіринтах дипломатичного інтриганства, які він сам значною мірою й понастворював, досі залишається активним чинником нашого пекельного випробування. А російські танки так упевнено, немов до себе додому, вриваються на територію суверенної держави, цілковито ігноруючи її кордони і норми міжнародного права, ще й тому, що року 1654-го Хмельницький вирішив (чи погодився?) вважати обидва народи братами навіки.
Ми досі живемо в Україні "після Хмельницького". Ми досі живемо в геополітичній реальності, породженій його злочинною помилкою. Простіше кажучи, ми досі розсьорбуємо зварену в його черепі кашу. Усе, що траплялося в Україні та з Україною починаючи з 1654 року (а траплялися з нею речі переважно жахливі), було в той чи інший спосіб задумане, спровоковане, зорганізоване і здійснене у Москві. Перелік трагедій загалом відомий, але досі не складений повністю.
Тож фраза прем´єра Яценюка, що її цитує Сарамонович, видається мені передусім формулою надії. Історична свідомість у наших політиків – справа не те що рідкісна, а цілком екзотична, вважайте аномальна. Тим цінніші її раптові прояви в дуже доречному часі й місці.
Фразу промовлено – завдання поставлено. 360 років – це іноді нікчемно короткий відтинок. Попереду мало би бути значно більше. Усе, що з нами відбувалося досі – наша передісторія: неволя й полон. Ми виправляємося і виправляємо. Цього вже не зупинити.
Коментарі
Останні події
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 10.01.2025|14:39У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
- 10.01.2025|07:49«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 09.01.2025|07:59«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 08.01.2025|08:18«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»