
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. З фільтром чи без?
Не балакаймо зайвого – йдеться ж усе-таки про життя наших захисників.
Днями я серед інших новин прочитав і таку: "МВС буде впроваджувати до лав терористів своїх агентів". Точності цитування гарантувати не можу, але по суті все саме так. Чудова і правильна справа, подумалося мені, але інформації могло бути й побільше. Наприклад, цілком непогано було б опублікувати прізвища, імена та по батькові впроваджуваних агентів з повним переліком їхніх позивних, номерами телефонів, адресами проживання родин тощо. Фотографії також не завадили б.
Але якщо говорити серйозно, то навіщо? Навіщо поширювати в медіях інформацію, яка насправді мусила б циркулювати лише серед посвячених і під грифом "цілком таємно"? Що це за такі крайні і, можна сказати, якісь ледь не хворобливі прояви гласності та прозорості? Вона, прозорість, є абсолютно обов´язковою в нормальні мирні часи. Однак під час бойових дій вона ніяк не може бути визначальною, бо нею ж залюбки скористається ворог. Особливо ж оцей. Навіщо йому допомагати аж таким добросовісним інформуванням?
Наші відважні журналісти у бронежилетах та бойових шоломах пишуть проникливі репортажі із зони АТО. Але чи обов´язково завжди і всюди доносити в них до загального відома зокрема й дані про точні місця дислокації або плановані пересування наших бійців? Як і, наприклад, про те, що в такого-то батальйону от-от закінчаться боєзапаси, а в такому-то й досі воюють без броників? Так, це жахливі недоліки керування, так, ці проблеми необхідно якось терміново долати. Але хіба словосполучення "воєнна таємниця" з якогось дива втратило актуальність?
Чи обов´язково інформувати горезвісного терорюгу-реконструктора, що сотня висланих на Донбас голандських констеблів - то насправді підрозділ командос, яким поставлено завдання його, терорюгу, знайти і як максимум узяти, а як мінімум знищити? Чи обов´язково ділитися такими оптимістичними припущеннями у соціальних мережах? Терорюга-реконструктор, звісно ж, від таких новин закопається ще глибше або навіть і дремене, причому настільки далеко, що, говорячи його ж мовою, "ищи свищи" тоді.
Я чудово все розумію: ми хвилюємося та переймаємося. Ми – а як могло бути інакше? – живемо цим воєнним випробуванням. Зокрема й ті з нас, які безпосередньо не воюють. Тому військова лексика владно увійшла в нашу щоденність. У своїх розмовах та мережевих дописах ми з, як нам здається, знанням справи оперуємо назвами спецбатальйонів, номерами аеромобільних бригад, моделями ракетних комплексів і бронетранспортерів. Ми обговорюємо тактичні тонкощі бойових операцій і креслимо на інтерактивних мапах напрямки для вирішальних ударів.
Тим часом вони (я про супротивника) аналізують і виловлюють. Уявляєте, скільки їх сидить на цьому, так би мовити, інформаційному потоці? Які чутливі сіті вони позакидали в цей океан? Яких пасток понаставляли у цих джунглях? Якщо самих лише тролів-коментаторів та інших аматорів-хакерів у них тисячі, причому по різних країнах світу, то що вже казати про вищі виконавські ступені? Що-що, а шпигунська й розвідувальна діяльність – це їхнє. Їхня плоть, їхня кров. Їхній президент, який, до речі, все це й затіяв. Якби нам протистояла всього тільки гопувата й напівписьменна шпана, то було б ще півбіди. Але нам протистоять ефесбе і гру, і всі століття російської охранки з її надзвичайними відділами, комісіями й комітетами. Не варто мимоволі допомагати їм своїм дилетантизмом.
Ні, я зовсім не за те, щоб ми злякались усвідомленням цієї чортової мегамашини і приречено замовкли. У радянські часи гебісти так само вважали себе всемогутніми і всезнаючими, нарцисично пишалися тим, що саме вони і найрозумніші, й найталановитіші, і в усіх галузях компетентні – словом, такий собі цвіт суспільства, його таємна еліта. І що, допомогло воно їм? Насправді, як і всяке зло, вони були передусім банальні. Банально освічені, банально кар´єристичні, банально ерудовані.
Теперішні ж їхні наступники навіть і до того рівня банальності не дотягують. Найочевидніше свідчення їхньої назагал провальної діяльності – те, як цілі, поставлені їхнім президентом-полковником, уперто обертаються своєю протилежністю. Що не "влучання", то ганебний промах. Просто саботаж якийсь! І я знаю чому: попри всю цю гіпертрофовану шпигунську й розвідувальну метушню, вони за великим рахунком так нічого про нас і не дізналися. В їхній системі уявлень просто немає місця для людської солідарності та самопожертви.
Слухати масово телефони чи запускати в інтернет дезу або віруси – так, це їм вдається і ще довго вдаватиметься. Але спробуймо й тут їх обмежити. Не балакаймо зайвого – йдеться ж усе-таки про життя наших захисників. Про кожне окремо взяте життя, ціни якому немає.
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем