
Re: цензії
- 18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськНотатки мемуарного жанру
- 17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменницяВолодимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
- 14.12.2024|Валентина Семеняк, письменницяКлюч до послань
- 10.12.2024|Ігор ЗіньчукСвобода не має ціни
- 01.12.2024|Ігор ЗіньчукТомас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Видавничі новинки
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. З фільтром чи без?
Не балакаймо зайвого – йдеться ж усе-таки про життя наших захисників.
Днями я серед інших новин прочитав і таку: "МВС буде впроваджувати до лав терористів своїх агентів". Точності цитування гарантувати не можу, але по суті все саме так. Чудова і правильна справа, подумалося мені, але інформації могло бути й побільше. Наприклад, цілком непогано було б опублікувати прізвища, імена та по батькові впроваджуваних агентів з повним переліком їхніх позивних, номерами телефонів, адресами проживання родин тощо. Фотографії також не завадили б.
Але якщо говорити серйозно, то навіщо? Навіщо поширювати в медіях інформацію, яка насправді мусила б циркулювати лише серед посвячених і під грифом "цілком таємно"? Що це за такі крайні і, можна сказати, якісь ледь не хворобливі прояви гласності та прозорості? Вона, прозорість, є абсолютно обов´язковою в нормальні мирні часи. Однак під час бойових дій вона ніяк не може бути визначальною, бо нею ж залюбки скористається ворог. Особливо ж оцей. Навіщо йому допомагати аж таким добросовісним інформуванням?
Наші відважні журналісти у бронежилетах та бойових шоломах пишуть проникливі репортажі із зони АТО. Але чи обов´язково завжди і всюди доносити в них до загального відома зокрема й дані про точні місця дислокації або плановані пересування наших бійців? Як і, наприклад, про те, що в такого-то батальйону от-от закінчаться боєзапаси, а в такому-то й досі воюють без броників? Так, це жахливі недоліки керування, так, ці проблеми необхідно якось терміново долати. Але хіба словосполучення "воєнна таємниця" з якогось дива втратило актуальність?
Чи обов´язково інформувати горезвісного терорюгу-реконструктора, що сотня висланих на Донбас голандських констеблів - то насправді підрозділ командос, яким поставлено завдання його, терорюгу, знайти і як максимум узяти, а як мінімум знищити? Чи обов´язково ділитися такими оптимістичними припущеннями у соціальних мережах? Терорюга-реконструктор, звісно ж, від таких новин закопається ще глибше або навіть і дремене, причому настільки далеко, що, говорячи його ж мовою, "ищи свищи" тоді.
Я чудово все розумію: ми хвилюємося та переймаємося. Ми – а як могло бути інакше? – живемо цим воєнним випробуванням. Зокрема й ті з нас, які безпосередньо не воюють. Тому військова лексика владно увійшла в нашу щоденність. У своїх розмовах та мережевих дописах ми з, як нам здається, знанням справи оперуємо назвами спецбатальйонів, номерами аеромобільних бригад, моделями ракетних комплексів і бронетранспортерів. Ми обговорюємо тактичні тонкощі бойових операцій і креслимо на інтерактивних мапах напрямки для вирішальних ударів.
Тим часом вони (я про супротивника) аналізують і виловлюють. Уявляєте, скільки їх сидить на цьому, так би мовити, інформаційному потоці? Які чутливі сіті вони позакидали в цей океан? Яких пасток понаставляли у цих джунглях? Якщо самих лише тролів-коментаторів та інших аматорів-хакерів у них тисячі, причому по різних країнах світу, то що вже казати про вищі виконавські ступені? Що-що, а шпигунська й розвідувальна діяльність – це їхнє. Їхня плоть, їхня кров. Їхній президент, який, до речі, все це й затіяв. Якби нам протистояла всього тільки гопувата й напівписьменна шпана, то було б ще півбіди. Але нам протистоять ефесбе і гру, і всі століття російської охранки з її надзвичайними відділами, комісіями й комітетами. Не варто мимоволі допомагати їм своїм дилетантизмом.
Ні, я зовсім не за те, щоб ми злякались усвідомленням цієї чортової мегамашини і приречено замовкли. У радянські часи гебісти так само вважали себе всемогутніми і всезнаючими, нарцисично пишалися тим, що саме вони і найрозумніші, й найталановитіші, і в усіх галузях компетентні – словом, такий собі цвіт суспільства, його таємна еліта. І що, допомогло воно їм? Насправді, як і всяке зло, вони були передусім банальні. Банально освічені, банально кар´єристичні, банально ерудовані.
Теперішні ж їхні наступники навіть і до того рівня банальності не дотягують. Найочевидніше свідчення їхньої назагал провальної діяльності – те, як цілі, поставлені їхнім президентом-полковником, уперто обертаються своєю протилежністю. Що не "влучання", то ганебний промах. Просто саботаж якийсь! І я знаю чому: попри всю цю гіпертрофовану шпигунську й розвідувальну метушню, вони за великим рахунком так нічого про нас і не дізналися. В їхній системі уявлень просто немає місця для людської солідарності та самопожертви.
Слухати масово телефони чи запускати в інтернет дезу або віруси – так, це їм вдається і ще довго вдаватиметься. Але спробуймо й тут їх обмежити. Не балакаймо зайвого – йдеться ж усе-таки про життя наших захисників. Про кожне окремо взяте життя, ціни якому немає.
Коментарі
Останні події
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”
- 06.12.2024|18:41Вікторію Амеліну посмертно нагородили Спецвідзнакою Prix Voltaire
- 05.12.2024|13:28Оголошено довгий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік