Бювет нижній, бювет верхній, а між ними розкішний парк і мальовничі вулички, і Вілла Ґопляна, дерев´яне втілення модерну й поступу. Тут усе дуже пристойно і патріархально, хоч назва міста досі викликає суперечки істориків. Одні вважають, що Трускавець – видозмінена форма польського "truskawka" (полуниця). Проте особливо видатних полуничних плантацій в околиці не помічено. Насправді в тій назві швидше сіль, литовською "druska". Колишній центр солевидобування та солеваріння, теперішня прикарпатська перлина. Зрештою, всі ті анекдоти про трускавецьких відпочивальників не більше, ніж вигадки місцевих лікарів, котрих хлібом не годуй, дай пожартувати про чиюсь приховану потенцію. Свої послуги та жарти вони пропонують не лише офіційним відпочивальникам і тимчасово санаторно-прописаним, а й таким зальотним гостям, як я. А я на фестивалі Бруно Шульца у Дрогобичі, але живу два дні у Трускавці. Бо між Дрогобичем і Трускавцем усього лише 7 кілометрів – відстань, яку той же Бруно Шульц, якщо вірити його прозі, долав у кінній колясці за цілих півдня.

"Забудь про смуток і печаль", – пишуть у місцевих оголошеннях. І ще: "У вартість проживання включено консультацію високоспеціалізованого лікаря з призначенням усіх необхідних діагностичних та лікувальних процедур. За бажанням – виклик професійного масажиста". "А як щодо масажистки?" – зажартовує мій сусід по готелю, поляк, отець-домініканин, зовні схожий на письменника Юрія Винничука. Потім швидко серйознішає і ще з більшою охотою, ніж коментував двозначні газетні пропозиції, розповідає мені про свої нові кулінарні винаходи: "Чи куштував пан коли-небудь справжнього французького жульєна?"

Я пирскаю сміхом, зачувши і в цих його словах еротичний підтекст. Тепер уже навіть трохи "гомо", що справжньому Винничукові явно не властиво. А панотець продовжує: "Того жульєна, що без курки та яєць, як оце його роблять тут у Галичині, а з самих лише грибів у вершках, та такого, що потім пальці оближеш?"

Я відповідаю, що не куштував. Зрештою, в місцевих ресторанчиках теж непогано готують. Оцінивши ж ваш вік, потенційну платоспроможність і силу жувальних м´язів, запропонують оптимальний на всі випадки шашлик. А до нього, дещо не за українськими громадсько-харчувальними стандартами, напрочуд багато салату й соусу. Який там масаж, коли так добре і вдячно годують!

Кафе й ресторани ще майже порожні, сезон так і не розпочався як слід. "Багатьох відлякав Майдан", – бідкаються місцеві квартироздавачі. Бідкаються, але разом з тим пишаються своїми священиками, котрі щодня, вже відсьомої ранку, правлять службу за Україну і на завершення співають гімн. Під їхні щоденні молитви ті, хто таки не злякався приїхати на лікування до "бандерівців", замовляють вранці своє "експресо". Вам не почулось: еспресо п´ють італійці, а тут п´ють "експресо", вимовляючице слово твердо і впевнено, ніби купуючи квиток на уявний експрес. Їдять поживний дієтичний санаторний сніданок, приймають лікувальні ванни, ходять до бюветів – покірно і сумирно, як на прощу. Й вертаються звідти з повними пляшками цілющої води, обважнілі та спітнілі від уже полуденного сонця, всі як один просвітлені, ніби Йоани Хрестителі. Такі ж пляшки вони потім і додому повезуть, до своїх білорусій. Щоранку питимуть та надихатимуться водою, що пройшла через нафту.

"Зрештою, якщо їй, воді, вдалося, то, може, й ми пройдемо крізь усі ці випробування і, ніби вода, очистимося?", – хочу я заспокоїти місцевих мешканців, яким так потрібна впевненість, що Путін не зірве їм сезон. "Не переживайте, – кажу я, – він тепер на своїх кримських відіграється, а до вас йому далеко".

"До найближчих ресторанів і кафе 2 хвилини ходьби, до нижнього бювету – 10. Відстань від центрального ринку – 100 метрів, від залізничного вокзалу – 400, від медичного центру – також 400 метрів. До найкращих басейнів Трускавця так само 400", – знову майорять місцеві оголошення. Ну чим не рай на землі? До всього так близько, 400 метрів максимум. Вода, їжа, сонце. Ще й обрали нового президента.

"Цей хоча б грамотний і по-англійськи вміє", – не можуть натішитися трускавчани в унісон з усією країною.

Трускавець колись був безпосередньо пов´язаний залізничним сполученням як зі Львовом, так і з Віднем, Краковом, Познанню, Прагою, Варшавою, Берліном. А тепер єдиний київський потяг приїжджає сюди двічі на день, вивантажуючи зі своїх утроб бюветоманів та сміливців.

"У нас європейське місто, – кажуть місцеві. – Мер їде за нагородою до Страсбурґа. Нам не можна назад у минуле".

І всі ці місцеві архітектурні динозаври старої Європи – Вілла Ґражина, Вілла Клюберґ, Вілла Під Косиніром, Вілла Постій і Вілла Ґопляна – мовчки підтверджують їхню правоту. Бо кому, як не їм, знати, що вода все-таки пройде крізь нафту й дасть життя усім спраглим? І буде так, як у тому анекдоті, де чорти просять дядька не плутати туризм з еміграцією, коли той проситься на постійну прописку до пекла. Лишаймося краще у своєму раю.