
Re: цензії
- 08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗазирнути в задзеркалля
- 06.10.2025|Ігор ЗіньчукЦікаві історії звичайних слів
- 28.09.2025|Петро ГармасійПерестати боятися…
- 24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професорПрихисток душі
- 24.09.2025|Михайло ЖайворонПатріотизм у розстрільному списку
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан. Покладаючись на країну
Справа не в прапорі. Справа в ставленні до країни.
Нині прийнято порівнювати дії "майданівців" та "антимайданівців", знаходити спільне, проводити паралелі, вираховувати відмінності.
Спільне, як завжди, на поверхні – мова навіть не про стилістику (маски, битки, шини, барикади) чи тактику зі стратегією (захоплення адмінбудівель, народовладдя в дії тощо), мова про мотивацію та відповідальність: якщо їм було можна палити й захоплювати – чому нам не можна, якщо наші права порушуються – чому ми не можемо їх захищати?
Відмінне – так само: одні ніколи не випускали з рук державного прапора, інші цей прапор зривають із адміністративних будівель. Причому справа, знову ж таки, не просто в прапорі. Справа в ставленні до своєї країни. Можливо, в цьому і є найбільша відмінність.
Я нині про це часто думаю: ми ж усі, всі довкола, ті, з ким доводилось постійно спілкуватись, завжди були проти влади – і попередньої, і тієї, що була перед попередньою, і тієї, що була ще раніше. Проте ніхто й ніколи не виступав проти країни.
Принаймні, ніхто зі спільних друзів та знайомих. Зрозуміло було – це тимчасове непорозуміння, злочинці, кримінальники, шарлатани – хто завгодно, але головне в тому, що рано чи пізно ми їх обов´язково позбудемось і в нас буде все гаразд із нашою країною.
Те, що це наша країна, те, що вона переживе всіх цих гарантів і законних обранців – ніколи ні в кого сумніву не викликало.
Нікому не подобались президенти – і їх не переобирали.
Нікому не подобались уряди – й проти них виходили на вулицю.
Нікому не подобалась міліція, прокуратура, судді, чиновники – з ними продовжували якось уживатись. Тому що іншої країни ні в кого з нас просто не було, то й говорити особливо не булопро що. Ну так, думалось, коли-небудь тут усе зміниться, власне – ми все змінимо.
Змінимо політиків, змінимо міліцію, змінимо суддів.
Змінимо все.
А ось країну залишимо. Не те, щоби всі навколо були такими державниками, скоріше навпаки. Просто це якось природно, чи що – добре ставитись до своєї країни, переживати за неї, боротись за неї.
Навіть якщо у відповідь доводилось отримувати постійні розчарування, образи та небезпеку. Але знову ж таки думалося так – держава, яку вони тут вибудовують за наш рахунок, насправді не має до нас усіх жодного стосунку.
Вони живуть у своїй паралельній реальності, вони відгороджуються від нас живими щитами з міліціонерів та суддів, вони тут тимчасово – вже зовсім скоро, набагато скоріше, аніж вони собі уявляють, їх тут не буде. А країна лишиться. Й ми всі лишимось. Ну, може не всі, але лишимось.
В будь-якому разі ніхто не нарікав саме на країну. Навіть цієї зими, навіть тоді, коли вся ця державна машина працювала особливо холодно й жорстоко, час від часу згадувалось – це ж наші співвітчизники, в нас однакові паспорти, якось домовимось, не можемо не домовитись.
Все буде добре, оскільки нам є що втрачати, перш за все – нашу країну. Оскільки у нас усіх вона одна, ось цим уже ніхто легковажити не буде.
А ось виявилось, що буде. Ще й як буде. І можна було очікувати, якщо відверто. Адже країна складається не лише з друзів та знайомих. Скільки разів, усюди – на вулицях, в метро, магазинах, траплялося чути від незнайомих співгромадян слова про те, що це не країна, і не народ, і, ясна річ, не мова, що тут не може бути майбутнього, й не могло бути минулого, тому жодних шансів і жодної поваги.
А також – жодного бажання бодай щось змінити, жодного бажання бодай за щось боротись. Лише триматись за те, що лишилось, за те, що вдалося вирвати з холодних пазурів історії, триматись і не висовуватись, триматись і проклинати все довкола й усіх навкруги. Траплялося ж, правда? Не могло не траплятись.
І ось тепер питається – як вони інакше могли реагувати на події, що відбулися останнім часом? Та ніяк. Лише так – страхом, агресією та колаборацією. Вони ніколи не відчували цю країну своєю, вони ніколи не ставились до неї серйозно, та загалом - вони ніколи не вважали її країною взагалі. Не вважають і тепер.
І проблема в тому, що нам потрібно якось далі всім разом тут жити, спробувати далі лишатись співгромадянами, спробувати не почати завтра стріляти одне в одного. Хоча би заради неї. В сенсі, країни.
Коментарі
Останні події
- 13.10.2025|12:48«Гетьманіана Старицького»: Унікальна виставка відкриває зв´язок між Козацькою добою та сучасною боротьбою
- 13.10.2025|12:40«Крилатий Лев – 2025»: У Львові назвали найкращих авторів прозових рукописів
- 13.10.2025|12:35Завершується прийом зголошень на Премію імені Юрія Шевельова-2025
- 13.10.2025|12:2112 топових видавництв, десятки книжкових новинок та фігура-гігантка Лесі Українки: Україна вдруге на LIBER
- 11.10.2025|13:07Засновник Ukraїner Богдан Логвиненко мобілізувався до ЗСУ: "Не бути пліч-о-пліч - емоційно складніше"
- 11.10.2025|13:02Вероніка Чекалюк презентує у Відні унікальні "метафоричні карти" для спілкування за столом
- 09.10.2025|19:19Ласло Краснагоркаї — Нобелівський лауреат із літератури 2025 року
- 07.10.2025|17:37“Тисяча осяйних сонць”: бестселер про долі жінок в Афганістані вийшов українською
- 06.10.2025|15:47«Основи» готують до друку три романи Самюеля Бекета до 120-річчя автора
- 06.10.2025|15:34Стартував прийом заявок на Премію Читомо-2025 за видатні досягнення у книговиданні