Re: цензії

16.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Та, що літає без крил
15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікацій
Самозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменниця
Коли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
12.09.2026|Буквоїд
«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Романи Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
07.09.2026|Анна-Віталія Палій
Ігор Павлюк: Між стражданнями і добром
04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Дитяча душа дивиться на світ через казку
04.09.2026|Віктор Вербич
Волинський контекст української художньої літератури для дітей
04.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Йдімо до свого виднокола, мріймо!
01.09.2026|Василь Кузан
Вибір оптики

Літературний дайджест

14.01.2014|09:10|ТСН.ua

Сергій Жадан. В підвішеному стані

Ти сам підтримуєш власні небезпеки, сам фінансуєш свої проблеми…

Гадаю, більшість людей, які переглядали відео з пожежі в Харкові, відчували те саме, що й випадкові перехожі на цьому відео – стан заціпеніння, коли не віриш, що все це відбувається насправді, й разом із тим не можеш відвести очей у передчутті неминучого.

Хоча там, на вулиці, може й були варіанти допомоги – якось організуватись, підігнати під вікна машини, бодай щось робити.

Не знаю – мене там не було, засуджувати й повчати когось не берусь. Але ось це заціпеніння не відпускає. Коли бачиш, як працюють наші пожежники, бачиш їхню цілковиту безпорадність, фатальну безладність у їхніх діях.

Або коли дізнаєшся з новин, що, виявляється, керівництво постраждалої фабрики не проводило евакуації, оскільки просто влаштувало шмон своїм робітникам, перевіряючи, чи не виносять вони бува чого з робочих місць (фабрика ж ювелірна!).

Головне – коли знову бачиш цих людей, які висять на кондиціонерах, марно розраховуючи, що їх врятують ті, хто повинен рятувати. Себто, розраховуючи на державу, чорт забирай.

Адже скільки завгодно можна тепер проклинати керівництво фабрики й харківське керівництво загалом (справедливо проклинати, чого ж – корумпованість і халатність потрібно називати своїми іменами), але так чи інакше – проблема не лише в них.

Можливо й не варто проводити паралелі там, де ще не поховали людей, але погодьтеся – ми всі сьогодні подібні на працівників цієї фабрики, ми всі є заручниками держави, всі знаходимось у підвішеному стані (в прямому й переносному сенсах), всі час від часу опиняємось поміж загрозою смертельної небезпеки й відсутністю елементарного захисту.

І держава ця надто вже нагадує пожежну машину, яка вчора марно намагалася загасити пожежу – вона давно застаріла, вона давно вже неефективна, проте на утримання її й надалі збираються кошти тих, кого вона не може ні врятувати, ні підтримати, ні захистити.

Держава – це рваний шланг і відсутність напору, це непідготовлені працівники й злочинні роботодавці. Це недієвість основних механізмів, зношеність їх, застарілість.

Держава – це небезпека, що виникає внаслідок неадекватності.

Справді – найбільшу небезпеку для громадян у цій країні становлять саме офіційні структури: міліція, даі, прокуратура, суди, податкова, представники всіх цих незліченних управлінь, комітетів та департаментів. У кращому випадку від них можна відкупитись, у гіршому, маючи з ними справу, ти просто ризикуєш усім – роботою, здоров´ям, життям.

При тому, нагадаю, що всі вони існують за твій рахунок. Себто, ти сам підтримуєш власні небезпеки, сам фінансуєш свої проблеми, робиш усе таким чином, аби життя твоє було максимально незручним, а обставини – кардинально несприятливими.

Можете сказати, що я перебільшую, але поговоріть із харків´янами, скажімо, про регулярні розстріли інкасаторів, про суддю з відрізаною головою, про 90-ті, які повернулись на вулиці міста - якої вони, цікаво, про все це думки.

Хоча думки можуть бути різними, згоден. Ось нещодавно розмовляв на вулиці з літньою жінкою. Доволі стриманою й ввічливою, до речі. Говорила, що потрібно зберігати й цінувати те, що є, що потрібно триматись за стабільність, за хай невеликі, проте регулярні виплати, хай смішну, проте надійну зарплатню, за не надто справедливі, проте цілком зрозумілі правила гри (адже головне – це правила!), за відсутність потрясінь, за відсутність змін.

Подивіться, говорила, місто ж розвивається – будуються церкви, зробили парк розваг, на площі постійно феєрверки. Одягнута скромно, проте доглянуто. Працює, очевидно, або на ринку, або на одному з підприємств.

Цілком можливо, що й на ювелірній фабриці. Хоча в самої ювелірних прикрас, скоріше за все, немає. Правила не дозволяють.

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

19.09.2026|08:38
Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
16.09.2026|19:20
У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
15.09.2026|12:37
«Крилатий Лев» вручив нагороди
12.09.2026|15:01
Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
11.09.2026|19:50
Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
11.09.2026|19:41
«Теплі казки Доброго лісу»: вийшла нова книга про добро
11.09.2026|09:28
Дебютний роман французького актора Жана Рено вийшов українською
09.09.2026|20:36
«Лікарня Святого Пантелеймона»: Артур Дронь анонсував вихід фінальної частини воєнної трилогії
09.09.2026|20:25
Андрій Содомора та Олена Стяжкіна – лауреати Премії імені Василя Стуса-2026
09.09.2026|08:54
9 вересня у Києві відбудеться церемонія вручення Премії імені Василя Стуса


Партнери