Re: цензії

Не минуло і місяця після того обміну репліками, як Василь Шкляр зібрався у депутати по мажоритарці. Тут він не одинокий. Інші українські письменники цього року теж масово хочуть піти у владу.

Розмова з Василем Шклярем на тему мандата виявила, що письменник не заперечує проти неособистого голосування депутатів, має молоду команду професіоналів, не відмовиться від депутатської квартири… а замість гречки збирається роздавати виборцям свій роман "Чорний ворон".

- Чому саме ця політична сила?

- Ви знаєте, я від самого початку робив заяви, що не піду в депутати. Я до останнього часу опирався. Були різні пропозиції, зокрема й запрошення іти в списки.

- Від яких партій?

- Я не буду їх називати. Це були "наші", партії демократичного спрямування.

Я в останні ці дні заховався глибоко в очерети, рибалив на своїй Черкащині, ловив коропів… І тут пішли дзвінки із Золочева, з Миколаєва – з міст, які входять до 123 виборчого округу.

Дзвонили й раніше, але то були люди партійні. А тут вперше зверталися представники громадськості з проханням балотуватися на їхньому окрузі.

- Вони знали, що ви будете балотуватися саме по цьому округу?

- Ні, вони не знали. Бо я й сам ще не знав. Не знали, через те й запрошували. Перед тим я їздив на книжковий фестиваль в місто Стрий. Там про вибори не було й мови. Ми тоді про політику говорили мало, хіба що про мовний закон. Але після повернення з фестивалю мені почали дзвонити з тих країв, жалітися, що опозиція "здає" округ, бо поставила заздалегідь непрохідного кандидата. Ви знаєте, є такі думки в суспільстві, але я зараз не буду їх повторювати, щоб не наганяти паніку.

Люди попросили стати їхнім кандидатом. Я відмовився, бо винен своїм читачам нову книжку. А тиждень тому громадськість почала збирати підписи за те, щоб я був їхнім кандидатом.

Я опинився в такому становищі, ніби хлопці з лісу покликали мене до себе в криївку. І не зміг відмовити людям.

- Це стало вирішальним фактором рішення?

- Так.

Я думав, вагався і зрозумів, що варто піти та відвоювати округ у провладного кандидата.

- Як ви обрали собі політичну силу?

- Я свого часу зустрічався і з Турчиновим, і з моїм земляком Гриценком, і ще з багатьма відомими опозиціонерами. І якось Анатолій Гриценко сказав мені про формування списку нових людей, нової сили… Я тоді сказав, що вже пізно це робити, і що в мене немає натхнення цим займатися.

Згодом до мене звернувся Володимир Огризко, якого я дуже поважаю, й сказав, що буде формуватися список нових людей… Ну, ви знаєте ці ідеї. І я теж відмовився йти до списку.

Погодився на мажоритарку тоді, коли усвідомив, що піду на вибори. А на виборах мені потрібна підтримка. Потрібно мати за плечима політичну силу. Також потрібна бодай організаційна допомога.

- Ну так, Костянтин Усов, який теж балотується по мажоритарці, порахував, що його коштів точно не стане на кампанію.

- Я розраховую на волонтерів. На Львівщині у мене збирається молода команда тих, хто хоче допомогти. Є навіть хлопці, що приїхали з Кривого Рогу.

До того ж, на Львівщині мене всі знають. Це ситуація, про яку письменник може тільки мріяти. Мене навіть даїшники не штрафують, коли я перевищую швидкість.

Я думаю, що в Галичині люди ще здатні голосувати за ідею. Але, попри все це, мені теж потрібна фінансова підтримка – на ксерокс, листівки та інші елементарні речі.

- Тоді чому "Собор"? Це нова політична сила…

- Ця партія виросла з УРП, а я – давній республіканець, колишній прес-секретар УРП. Я там був ще в ті часи, коли від слова УРП ішов мороз по шкірі – це ж були прямі нащадки Української Гельсінської спілки. Це була фактично перша націоналістична партія. Зараз її місце зайняла "Свобода".

Тоді важили не гроші. А коли почало переважати матеріальне – я повернувся в літературу.

Друга причина мого вибору – люди, які належать до цієї партії, дуже мені симпатичні.

- Всі?

- Ті, кого я знаю. Я знаю Володимира Огризка, також дуже поважаю Павла Жебрівського. До речі, він дуже прихильний до ідеї екранізації "Чорного Ворона".

Гарне товариство також брати Капранови, журналістка Оксана Климончук, Тарас Компаніченко. Це ж не тільки кобзар, це філософ, мислитель. Я знаю, що нам симпатизує багато відомих й авторитетних політиків – це і Доній, і Стецьків, ну, знаєте, ще ті хлопці.

- З ким із однопартійців ви працювали раніше?

- З Олегом Павлишиним, головою секретаріату партії. Він був одним із засновників УРП разом із Левком Лук’яненком і Михайлом Горинем. Був так само і головою секретаріату УРП. Ми працювали разом і добре розуміли один одного.

- В мене є запитання про перебіг переговорів. Хто з вами вів переговори?

- Олег Павлишин, Володимир Огризко, Олександр Палій…

- Гроші пропонували за участь?

- Ні, але я сподіваюся, що партія допоможе в організаційних питаннях – з офісом, оргтехнікою. Команди наймати мені не треба – в мене є свої волонтери. Ці люди готові мені допомагати без будь-якої оплати.

- Ви б могли стати тушкою? Скільки б це коштувало?

- Ви знаєте відповідь на це запитання. Тушкою я ніколи не стану. Мене не цікавлять гроші. Я навіть у літературі сягнув рівня, коли мені вистачає на все.

Та й книговидання в нас налагодилося, можна жити з гонорарів. От "Ключ" мій перевидали нещодавно і продали 10 тисяч примірників за 2 місяці. Це мірка бестселера не тільки для поляків, але й для німців.

- Я так розумію, що "Собор" - це права партія. Можете назвати декілька пунктів з її програми?

- Я вам скажу, що від самого початку, коли я там працював, головною ідеєю була національна велич України. Україна має посісти своє особливе місце в світі. Нинішня влада є лютим ворогом цієї ідеї.

Головне – національна велич України, втілена через її ідентичність.

- А як щодо програми нової партії?

- Не треба перебільшувати фактор формального професіоналізму. Народу нав’язали штамп, що до Верховної Ради повинні іти юристи та економісти. Насправді це не так: до того ж, всі економічні та політичні постулати вже давно відомі, років 200.

У кожного депутата є своя команда професіоналів, куди входять і юристи, й економісти.

Я, будучи філологом, заробляв у 1990-х роках на тому, що писав програми для політичних партій. Тобто я підробляв на політиці, співпрацював із політологами.

- Ви писали і програму "Собору"?

- Ні. Програма модифікувалася, не лишалася сталою. В 1990-х вона була інакшою. Але правда, що між програмами партій 2012 року немає великих відмінностей.

- Це означає, що партії несерйозно ставляться до виборців – як тоді з розумом та відповідально голосувати?

- На цих виборах люди будуть голосувати серцем.

- Та вже скільки можна голосувати серцем, уже ж не раз так голосували?

- Я не думаю, що раніше голосували серцем.

Сьогодні барикада стає дедалі вищою між тими і тими. Яка головна загроза? Чому письменники стрепенулися? Тому що є справді загроза побудови неукраїнської держави.

- Коли ви говорите про "національне" та "українське", то маєте на увазі етнічне чи політичне?

- Я маю на увазі саме етнічне. Можна в Україні збудувати російськомовну політичну націю, але вона нікому не буде цікава. Навіть сама собі.

От ви хотіли б, щоб Україна була на всій Земній кулі? Ні. Бо це не цікаво. Так само ви не хотіли б, щоб Україна стала аморфною гілкою "Русского Мира".

В України є своя особлива місія.

- А що робити з іноземцями?

- Я не кажу, що треба забрати їхню мову чи притискати їхню культуру. Їм ніхто не заважає.

- Кому як.

- А кому в нас заважають говорити російською?

- Я не про російську.

- Це спекуляції. От де ви бачили гагауза живого? Я знаю тільки одного, та й той – український націоналіст.

- В Києві доволі мало шансів зустріти гагауза… Але давайте змінимо тему. Розкажіть, ви як потенційний депутат можете гарантувати, що будете регулярно ходити на засідання, голосувати своєю карткою, подавати законопроекти? Ви готові всім цим регулярно займатися?

- Я муситиму. В мене буде молода команда професіоналів, вона вже зараз є – вони будуть мене підтримувати, готувати законопроекти.

- А на засідання ходитимете?

- Ходитиму. І голосуватиму своєю карткою.

Але я не думаю, що є багато гріха в тому, що хтось проголосує чиєюсь карткою. Проблема в тому, що це дуже масово робиться у нас.

Якщо, наприклад, людина лягає до лікарні, а її голос багато важить у якомусь доленосному рішенні, то потрібно мати процедуру для того, щоб депутат міг віддати свій голос, проголосувати.

- Ви говорите, що головна проблема неособистого голосування – масовість. А де межа "масового" і "немасового" голосування чужими картками? Може, ви маєте якесь оптимальне співвідношення присутніх і відсутніх депутатів?

- Ну зрозуміло, що закон не можна порушувати трішечки. Але все одно потрібно придумати форму для голосування людей, які фізично відсутні в залі.

- Який законопроект ви би внесли першим?

- Я свою програму ще тільки пишу.

У Верховній Раді я буду в команді об’єднаної опозиції, а в них є напрацьовані рішення. Я приєднаюся до тих рішень, які мають зміст.

- А якби ви самі подавали законопроект, що б це було?

- Я б заборонив переписування чинної Конституції.

- Чинної – нинішньої, з усіма поправками?

- Ні, Конституції 1996 року. Вона була дуже доброю, однією з найкращих у світі.

Символів і святинь взагалі не можна чіпати. Так само мене дратують пропозиції змінити гімн чи прапор. Це як заклик замінити хрест Лаври на півмісяць.

- Ви є авторитетом для дуже багатьох українців. Можливо, вас використовують як елемент красивої вітрини, використовують для досягнення політичних цілей?

- Я довіряю цим людям.

З одного боку, очільник партії говорить, що моя присутність додасть партії іміджу. Але й сама партія складається з авторитетних людей. Використати мене важко – я тут не піддаюся впливу.

З іншого боку, скажу по щирості, і я сам можу скористатися вигодами, які дає партія. Бо самому без ресурсу іти на вибори майже неможливо.

- Вам у "Соборі" пояснювали, чому покликали саме вас?

- Це мої читачі. Вони шанують мою громадянську позицію – я ніколи її не приховував. Вони знають, що ідея для мене – насамперед.

- Ви письменник. Думаєте, будете хорошим політиком?

- Я буду чесним політиком. Стоятиму на своєму до кінця, буду вірний своєму виборцю. Я знаю основне українське прагнення – щоб Україна була такою, за яку пролито ріки крові.

- Раз говоримо про чесних політиків, то маю запитання про депутатські привілеї. Не секрет, що в бюджеті на пільги депутатам закладено величезні кошти. Як ви до цього ставитеся?

- Я буду незручним колегою для багатьох депутатів. Я живу у пост-матеріальному світі. Мені багато не треба.

Я категоричний противник квартир і великих зарплат. Я б залишив депутатам зарплату у 8 тисяч. Цього вистачить для життя. Особливо на тлі того, як живеться пересічному українцеві.

- То ви не візьмете квартиру і машину?

- Я знав, що про це будуть запитувати. Моя відповідь: ні, не візьму, мені є, де жити. Але ж не повірять.

Тому я візьму квартиру. І що кращу – то ліпше.

Я її продам чи обміняю на три квартири - в Золочеві, в Миколаєві та в Перемишлянах. Це районні центри мого округу. Ті квартири я віддам тим, кому вони найбільше потрібні.

- Як будете вибирати щасливчиків?

- Громада повинна вирішити. Якщо не квартири – то побудую дитячий садок, школу, церкву…

- Мажоритарники широко використовують цей ресурс: дають грошей на дитячі майданчики, клумби, ремонт доріг. Це ж підкуп виборців.

- Звичайно. І виборці на це ведуться, на жаль.

Але на Львівщині з цим інакше. Там навіть тушки будують криївки, ходять у вишиванках, роблять особливу ставку на церкву… Проте в Галичині ідея таки переважить. Бо надто далеко ми зайшли. Мусить спрацювати інстинкт самозбереження нації.

Ми фактично повернулись на початок дев’яностих. Тоді теж у політику пішли письменники.

- Як ви будете комунікувати з виборцями? Будете роздавати гречку?

Навіть якби в мене були зайві кошти, гречку б я не роздавав. Мені було б соромно так принижувати людей.

Я думаю звернутися до своїх багатших читачів, щоб з їхньою допомогою подарувати школам і бібліотекам мою книжку "Чорний Ворон". Інші кандидати цю акцію вже почали – і мені дуже приємно.

- Так "Чорний Ворон" теж постає в ролі гречки?

- Я думаю, що книжка – це не гречка.

- В чому причина раптового рішення низки митців піти у Верховну раду?

- Частина з них ідуть з матеріальних мотивів. Я не вірю, що занурюється в політичну боротьбу Ступка чи Повалій. Виявилося, що не дуже збирався боротися й Славко Вакарчук…

Але письменники – люди особливі. Це люди із загостреним відчуттям національної гідності.

- То яка першопричина?

- Брак авторитетів. Люди розчаровані в політиках, всіх дістало тупання на місці за останні 20 років.

- Але ж кожна партія просто сформувала собі вітрину впізнаваних імен і облич. Це ж підміна змісту – формою.

- Одні – як вітрини, а інші – ідейні, вони не зрадять. Письменникам дуже вірять.

- Оксана Забужко порівнює похід письменників у політику з практикою КПРС долучати до "верхів" доярок, робітників, митців. Як можете це прокоментувати?

- Це трохи не те. Не беруть же доярок у партію. Беруть не всіх. Беруть тільки впізнаваних людей з іменем.

Люди шукають нові обличчя, але знайомі обличчя. Що більше впізнаваних облич – то більше шансів у партії. Хіба ні?

Ірина Славінська