Із Ярославом Ясінським — поетом і прозаїком із Лісок на Коломийщині — знаходити спільну мову непросто. А іноді — навіть поза межами можливого. Його безкомпромісний характер і непробивна принциповість на ґрунті літературному, помножені на життєві випробовування, наче пропускають крізь жорна намагання віднайти точку перетину, що зв’язує у вузол роздоріжжя в спілкуванні. Такою залишається в пам’яті його вдача під знаменником вісімдесят шостого року життєвого досвіду, просоченого не лишень творчою працею, але й справжнім іспитом на витривалість. Утім Ярослав Ясінський — людина унікальна і виїмкова, особистість серйозна не тільки в контексті галицькому, а й всеукраїнському, оскільки масштаб поетичного мислення цього автора неосяжний без ґрунтовної підготовки чи налаштування на відповідний регістр (поетичні збірки «Коливо», «Ордалія», «Логос» про це засвідчують).

Саме тому непросто прочиняти завісу дитячого світу цього недитячого поета, вірші якого не назвеш добре знаними серед читацького загалу, бо не є ні модними, ані популярними, ані кон’юнктурними. Він не копіює, не запозичує, не вміє займатися хамелеонством (здається, Ясінський нічого з цього так і не осягнув, бо на подібне не здатен, окрім того як написати серйозного вірша, на вагу чи не Сіону). І саме це частково заслуга його характеру. І саме тому неабияк дивує, що торік побачила світ книжечка дитячих віршів «Квіткова кухня»: у ній наївний погляд «впертого мазура» (В. Рябий) віддзеркалив його ж наївну душу. 

Можливо, у тому, що література — характер, частка істини є значною. Як по-іншому витримати безжальне влучання стріл долі, щоб не тільки вижити чи витримати людські кпини, а й зуміти створити світ, що пульсує, пробивається крізь перепони, та ще й залишає самобутній слід в історії тривання літературної дійсності? З іншого боку, зі справжнім поетом, як і з істинним інтелектуалом, говорити важко: намагатися його збагнути — як розгадувати загадку Сфінкса. Ярослав Ясінський не виняток.

Загалом поезія, як один із актів творчості, — це насамперед пильна праця з мовою. Звідси поезія — це, з одного боку, мовотворчість. У випадку з дитячими віршами це ще й максимальна емоційна віддача теплоти та внутрішньої лагідності, бо світ малечі ніжний і тонкий, а ще — надзвичайно чутливий. Тому при написанні книжечки для відповідного віку місія «письменник» — другорядна, натомість перше місце посідає батьківська чи материнська чуттєвість, що полягає не в тому, аби максимально зреалізувати творчі потуги — насамперед у прагненні не поранити.  

Говорити про дитячі книжечки мали б діти, бо вони їх читають відкритим і чистим серцем, що, перегортаючи сторінки, щоразу стискається в зачудованні. Говорити про дитячу книжечку важливо незалежно від часу, покоління, панування стильового напряму чи літературної тенденції, оскільки це питання загальнолюдських цінностей, знехтувати якими при намаганні виховати малечу зі стержнем людяності означає стерти майбутнє. І врешті, говорити про дитячу книжечку потрібно, оскільки досить часто потенційний читач враховує першочергово її художнє оформлення, тоді як автор залишається в затінку мальованого різнобарв’я, що навертає увагу малечі. Проте якщо немає якісних творів з боку автора, то, відповідно, оформляти немає що, а коли ілюстративне наповнення не суголосне ідейним домінантам написаного, натомість натхненно відтворює навколишнє середовище, — книжка не сколихне дитячу уяву та не зродить міркувань.

У цьому контексті у збірці «Квіткова кухня» Ярослава Ясінського досягнуто поставленої мети, зазначеної в анотації, адже те, що «Тексти малі за обсягом, світлі, легкі, грайливі, легко запам’ятовуються, цитуються. Ілюстрації цілком доступні для дитячого сприйняття, точно відображають написаний автором книги текст» (художньо-технічне оформлення та дизайн обкладинки Наталі Рогужинської), цілком узгоджується зі змістовним наповненням видання. Про історію рукопису детально пише в передмові український критик Євген Баран, де вперше наводить відповідь Івана Дзюби: шановний академік подякував за книжечку, однак «поза ввічливістю нічим посприяти не зміг», незважаючи на те що вірші написані автором ще в 1997 році, тоді як декілька спроб видати їх залишилися спробами. 

Видання відтворюють поезії, орієнтовані для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Відразу варто зазначити: це не просто вірші (зрештою, дитяча література — справа не настільки делікатна, як невимовно ніжна). Це напрочуд сугестивна та алегорична потуга, що вражає несподіваним баченням образів, лаконічністю та авторською теплотою навіть дорослого читача. На сторінках книжечки і «джмелі гудуть» (кличуть до столів-ромашок комашок), і «лозиною равлик повзе», і «маленьке гороб’ятко майструє колиску», і «котиться горба з високого горба», і «крутить киця прялку», і «грає одуд на дуду» тощо. 

Образи зримі, легко відтворювані в уяві та здатні занурювати в безмежний простір мрій і сонячного світла, яким вщерть наповнене фантазування про щасливе дитинство. До окремих віршів подано ключі-розгадки, бо трапляються вірші із загадковим підґрунтям, а також скоромовки, ігри в хованки, пісні, віршовані казочки, що свідчить про незамкнутість та різногранність творчості Ярослава Ясінського. Особливо цінним є те, що з-поміж поезій немає таких, що наскрізно сповнені песимістичним настроєм. 

Безперечно, книжечка віршів «Квіткова кухня» у зацікавленої та допитливої дітвори викликатиме захоплення та залишатиме слід у пам’яті. Збірка належить до ряду якісних видань дитячої літератури, що зовсім не штучно відтворює різнобарвність світу. Це той рівень авторського письма, що здатен виховати в малечі почуття невичерпності прекрасного, зокрема плекати небайдуже ставлення до світу природи. Єдине, що залишається таємницею, — дитячий світ недитячого поета Ярослава Ясінського.