- У романі "Три таємниці Великого озера" розгортається майже детективна історія: на водоспаді Какабека гине український юнак, який вів приватне розслідування, а його червоношкіра супутниця дивним чином зникає. Чи не забагато таємниць на одне маленьке тихе містечко з таємничою назвою Буремна Затока?

- Як видно з назви, у романі йдеться про три таємниці: перша – історична, друга – літературна, а третя – узагалі індіанська.

Починається усе з того, що в далекому заокеанському містечку на березі Великого озера гине парубок, як виявляється, українець. Юнак приїхав у містечко Буремна Затока в пошуках когось із переміщених осіб. І коли він гине, зникає і його червоношкіра подруга. Звісна річ, у зв’язку з усіма проблемами тутешнього населення, на неї миттєво падає підозра в причетності до його вбивства.

А в цей час у Буремній Затоці вчиться ще одна українка, яка не має відношення до цієї історії, але обставини складаються таким чином, що вона виявляється втягнута. І ось вона несамохіть дізнається про деякі обставини і починає з’ясовувати, що ж це за такі таємниці, і розкривати їх одну по одній.

- У передмові до роману Ви стверджуєте, що сюжет і персонажі не є плодом фантазії автора, а здебільшого взяті з життя. Розкажіть, що саме взяте з життя, можливо, щось є автобіографічне?

- Ні, письменники таких таємниць не видають. Це, напевно, буде четверта таємниця цієї книжки.

- Андрій Кокотюха називає "Три таємниці Великого озера" "романом про українську діаспору" і каже, що до Вас в українській літературі цього ніхто не робив. А яке визначення Ви самі можете дати своєму твору?

- Чесно кажучи, я не думала, що пишу роман про українську діаспору, тому що насправді вона не грає у романі визначної ролі. Просто у зв’язку з тим, що дія відбувається в містечку, де дуже багато українських переселенців, то, звісно, обійти це питання було неможливо.

Але насправді головною сюжетною лінією в цьому романі все-таки є індіанська. І вона – остання і найголовніша таємниця цієї книжки. Плюс літературна таємниця. Головна героїня займається пошуком невідомого українського поета, який зник під час Другої світової війни.

- Одна з сюжетних ліній роману розгортається в часи Другої світової війни. Ви розповідаєте про остарбайтерів, йдеться і про боротьбу УПА. Скажіть, звідки у Вас є такі досконалі пізнання про той час? Ви користувалися архівами чи, можливо, переказами очевидців?

- Досконалими, звісно, я свої знання назвати не можу, тому що там – копати і копати. Але я свого часу прочитала дуже багато спогадів упівців, і більше за все мене цікавили спогади не стільки про Західну Україну, скільки про підпілля близько до Київщини.

Тому що воно тут теж було, але про нього набагато менше відомо. Це перше. А по-друге, коли я вчилась, у мене були дуже близькі стосунки з родиною, у якій я жила, – там і чоловік, і жінка - остарбайтери. Вони багато розповідали про свій досвід і, звісно, багато чого з цього лягло в основу моєї книжки.

- Мотив зради у середовищі вояків УПА використовує і Оксана Забужко в своєму романі "Музей покинутих секретів". Звертаєтесь до нього і Ви. Скажіть, чи Вам все зрозуміло в цій темі?

- Ні, це дуже складна тема. Якщо читати "Брати грому" та "Брати вогню" Михайла Андрусяка, то там теж приділено увагу саме зрадникам в лавах УПА. Але мені здалося, що люди не намагаються зрозуміти причини зради, її описують як слабкість людини і все.

Моє ж завдання було поставити персонажа в такі умови, коли людина не сталева просто не могла витримати, і показати, до чого призводить перший злам. Один раз зламався і потім це покотилося, покотилося і не зупинити.

- Чи не було у Вас проблем з доступом до історичних матеріалів, до архівів? Чи усі ці матеріали можна знайти в вільному доступі?

- Я просто не використовувала якісь особливі джерела, скажімо, архіви СБУ. Я брала все те, що на сьогодні вже надруковано. Дещо було надруковано за кордоном ще раніше, а дещо вже зараз. Дуже багато архівів відкрито, і я старалася користуватися відкритими джерелами.

Скажімо, інформацію про табори DP (displaced person) – переміщених осіб – я брала переважно з закордонних джерел, тому що там про них дуже багато написано. Про УПА у нас зараз чимало інформації, хто захоче, той знайде.

- Поруч з постатями з української історії в романі присутні також північноамериканські індіанці. Звідки взялися вони?

- Там, де я навчалася, це якраз земля народу анішинабег. Вони живуть у районі Великих озер. Частина опинилася в Канаді, частина – в Америці. В книжці країна навмисно не названа жодного разу. Тому що це моя, можливо, дещо утопічна мрія, що колись там все-таки буде національна держава, і це не буде ні Америка, ні Канада.

Це буде зовсім інша держава, побудована за національною ознакою. Мені здавалося, що проводиться елементарна паралель між розділеною Україною та розділеною землею анішинабег. Плюс до цього у мене були близькі друзі, представники цього народу. Звісно, що Петрик списаний з натури, з живої людини.

- У романі Ви цитуєте поезію і драматичну поему "Бондарівна", яка начебто належить перу українки Оксани Байди. Хто був її прототипом, і хто є автором цих текстів?

- Оксана Байда, звісна річ.

- Тобто це історичний персонаж?

- Це таємниця. Читайте книжку!

- Ви працюєте у жанрі пригодницького роману. На вашу думку, які його перспективи сьогодні? Чи є мода і чи є попит на українські пригодницькі романи на книжковому ринку сьогодні?

- Я не знаю, чи можна назвати це модою, але цікавість до такого жанру була завжди. Мені здається, що українцям уже не так цікаво читати про росіян, як було, скажімо, 20 років тому. Висновок можна зробити навіть з того, як у нас падає продаж російських книжок розважальних жанрів.

Тому я думаю, що поступово наша пригодницька література почне витісняти російську книжку. Адже вона написана про нас, написана нами, тут уже врахований наш двадцятирічний незалежний досвід.

Я впевнена, що майбутнє за цією літературою є, тим більше, в епоху електронних книжок, коли книжка стає доступнішою. Електронна книжка поки що не набагато дешевша за друковану ані у світі, ані у нас, але на неї потрохи стабілізується ціна, вона буде дешевшою. І це така книжка, яку людина може прочитати один раз і забути, що вона у неї в рідері є.

А якщо їй дуже книжка сподобається, то існує такий варіант, як друк на вимогу. Будь ласка, можна декілька примірників надрукувати і поставити собі на поличку улюблену книжку.

Фото bbc.co.uk