Поки Ліна Костенко їздить Україною із презентаціями роману “Записки українського самашедшого”, у літературних колах гостро й палко обговорюють прозовий дебют славетної поетеси. Саме “Записки...” стали предметом дискусії чергового зібрання у рамках літературно-критичних обговорень Неборака-Котика, які відбуваються у львівській кав’ярні “Кабінет”. Літератори Віктор Неборак, Ігор Котик та Юрій Кучерявий у присутності кількох десятків книголюбів нещадно перемивали кісточки роману Ліни Костенко. Особливість “кабінетних” критичних посиденьок у тому, що відбуваються вони позаочі - за відсутності авторів, творіння яких опиняється під оціночним прицілом.

Знаний письменник Віктор Неборак розпочав вечір обговорення, за його ж словами, “події в українській літературі номер один” із цитування із “Вибраного” Ліни Костенко, виданого у 1989 році. Із циклу “Інкрустації” він зачитав, зокрема, такі рядки: “Хоч піднімай його домкратом, а хам не стане демократом...”, а у драматичній поемі «Дума про братів Неазовських» серед героїв віднайшов... програмістів (головний герой “Записок...” – програміст за професією. – Г. Г.). “Минуло понад двадцять років, а настрій творів Ліни Костенко залишився тим самим, - висновкував Неборак. – Це настрій безвиході, апокаліпсису... Після загадки мовчання Ліни Костенко з’являється книга, в якій багато чого сказано, але сказано в тій же тональності, що й наприкінці “Вибраного”, виданого 22 роки тому. Невже за ці роки у світосприйнятті, світовідчутті нашої видатної письменниці нічого не змінилося?.. Завдання, яке перед собою ставила Ліна Костенко, вочевидь, було розбудити сплячих чи дрімаючих. Ситуація в Україні, за романом, - жахлива. Прописаний сценарій знищення цієї людності, нації чи то недонації (йдеться про українців. – Г. Г.). Не хочу з цим згоджуватися. За ці двадцять років було ж щось і добре”.

Віктор Неборак висловив побоювання, що після успіху “Записок...”, про що свідчить нечуваний для української літератури ажіотаж довкола книги, українські письменники почнуть наслідувати Ліну Костенко. “Може з’явитися мода – і матимемо таку літературу. Бо ж замовлення у нашому суспільстві на соціальне письмо – потужне. Але на яке соціальне письмо?..” - додав літератор.

Поет, прозаїк та літературознавець Ігор Котик за образом головного героя “Записок українського самашедшого” розгледів “Ліну Василівну у масці програміста”. “Образ програміста для Ліни Костенко чомусь дуже важливий, - казав він. – Може, тому, що її син – програміст?.. 35-річний герой твору з того, що записує і як реагує на події, видається підстаркуватим паном. А в його мові чуються феміністичні нотки. Коли читав роман, було таке враження, що говорить сама Ліна Василівна. Бо чи може чоловік у 35 років казати, що чоловіки як явище перевелися?..”.

Тезу про “маску” підтримав Віктор Неборак: “Ліна Костенко приховує і оберігає свою приватність. Ця маска – для того, щоб її захистити. Та іноді, забуваючи про маску, Ліна Василівна починає говорити у романі своїм голосом. І для читача це – найважливіше. Бо нам нецікаво, що думає 35-річний програміст, - нам цікаво, що думає сама Ліна Костенко. Отримуємо порцію її думок. Але проблема в тому, що ми й так усе це знаємо: що вежі-близнюки в Нью-Йорку впали, що така вже наша влада...”.

Найгострішим у своїх оцінках “Записок...” був поет Юрко Кучерявий. Спершу він наголосив, що “цей роман не є явищем стилю”, відтак запропонував розглядати текст як “соціальний памфлет”. І почав розбирати твір по кісточках, себто по цитатах. Зупинився на дефініції “програміст” і дійшов висновку, що “Ліна Костенко не знає, що до числа комп’ютерників належать люди різних професій”. Героя “Записок...” Кучерявий зарахував до системних адміністраторів. Далі наводив конкретні цитати і виносив їм вердикт – щось називав “несмаком”, щось – “дивним”... Головний діагноз, який роману Ліни Костенко поставив Юрко Кучерявий, - такий: “В літературному сенсі - це провал”. Хоча й визнав, що уся книга “всипана перлами” (у позитивному значенні цього слова). А знайшовши у творі “прямі закиди на адресу сучасної української літератури”, які його особисто “зачіпають”, закликав інтелігентний прошарок суспільства не мовчати – коментувати ці закиди. Насамкінець зустрічі Кучерявий сказав: “Хотів би, щоб цей роман через 30-50 років був нам нецікавим – щоб ми жили в іншому світі”.


Коментар для «ВЗ»

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА,
письменниця, культуролог, донька Ліни Костенко

І це називається «критикою»? Це посталкогольні викиди жовчі відомого кола осіб, які не володіють жодним навіть напівінструментом аналізу. Тому будь-яка полеміка з цим явищем була б принизливою... До будь-якої критики особисто я ставлюся з увагою і повагою – в разі, якщо автор критичного аналізу є авторитетним для мене (і для людей, яким довіряю) фахівцем. Серед українських літературознавців, чия думка для мене є цінною, перелічені особи не фігурують. Можливо, не знаю про якісь їхні видатні наукові здобутки... Але загалом «тусовочне», або ж, елеґантніше, «кав’ярне» літературознавство, нашпиговане провінційними дотепами, а часто й елементарним хамством, цікавить мене лише як різновид суто пострадянських синдромів. Ці «бармени», що розмішують коктейлі з псевдоінтелектуальної павутини, нікому не страшні. Про себе і про них слушно сказав львівський поет: «Я залізу глибоко-глибоко в маленьку свою / вітчизну / і засну». І поки триває цей міцний молодий сон розуму, Галичину від брутальності влади системно захищає лише донеччанин Іван Дзюба напередодні свого 80-літнього ювілею. Та країна, де «Останньою барикадою» виявляється молодіжний бар, закономірно прокидається лише під окупацією. Якщо прокидається...

Щодо письмових рецензій, то досі все, що друкувалось, не можна кваліфікувати словом «критика». Це були різною мірою кваліфіковані, різною мірою заглиблені, але в цілому аналітичні матеріали.

Галина Гузьо