Літературний дайджест

24.12.2010|16:06|Високий замок

Кость Лавро: «Усі мої образи – це я»

У книжки, які оформляє Кость Лавро, закохуються з першого погляду не тільки діти, а й дорослі.

Пустотливий і винахідливий “придворний художник” королівства
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” Кость Лавро оселяє на сторінках видань ніжних янголів і простакуватих гоголівських чортенят, пацюків з козацькими вусами і щиросердих жаб, добродушних вовчиків і грайливих кошенят…

Цьогоріч ілюстратор Кость Лавро вперше за півсторічну історію існування Національної премії ім. Т. Шевченка став її лауреатом. І хтось скаже, що малювати для дітей набагато легше, ніж для дорослих. А дзуськи! Остаточний аргумент для дитини у книжці – її естетика, тому тут треба діяти безпомилково. Про недитячі ілюстрації у дитячих книжках, про мистецтво та комерцію, роботу в Україні та за кордоном, творчість та сім’ю Кость Лавро розповів кореспондентові “ВЗ”.

- Я став художником завдяки чорно-білій книжечці казок, - пригадував Кость Лавро. - У третьому класі захворів і, щоб убити час, почав з неї перемальовувати. Мріяв бути великим художником – таким, щоб на всю стіну, але зрозумів, що ілюстрація – не гірший простір для вираження. Дитяча ілюстрація - не зовсім для дітей. До неї підхід спеціальний, бо треба, щоб дитині запало в око, а батькам захотілося купити. Зрештою, одна стіна в моєму житті таки є – розмальовував стіни Київського лялькового театру. Туди запросили найкращих монументалістів України, але була одна стіна 24 метри завдовжки і 6 метрів заввишки, за яку ніхто не хотів братися, бо залишалося лише два тижні до відкриття. А я по молодості, з незнання і азарту, взявся. На диво, вийшло цікаво.

- Наскільки ви для себе розділяєте поняття “художник” та “ілюстратор”?

- Я - дитячий зоохудожник, хоча в більшості малюю для батьків, бо ж це вони потенційні покупці. Ілюстрацією зайнявся одразу після інституту, почав із журналу “Барвінок”. Це було одне з тих “блатних” місць, потрапити на яке було не так вже й просто. Сидячи в кріслі художнього редактора, не міг заспокоїтися з думкою, що ілюстрація повинна бути твором мистецтва. Відтак довелося підняти її до рівня серйозного дорослого мистецтва. Хоча за кордоном ілюстрація вже давно стоїть на належному рівні. Там відбуваються міжнародні виставки-продажі, але українців серед авторів немає. Є росіяни, та й ті виїхали у США, – Геннадій Спірін, Ольга і Андрій Дугіни, які ілюстрували Мадонну, – їх продають за шалені гроші.

- А ви?

- Я - не рекламний художник, не Поярков, який вештається між депутатами на 5 каналі, крутиться в кадрі, роблячи вигляд, що щось шукає, коли у когось коментар беруть… Каже, продається, але мені з того смішно. Я - не Євгенія Гапчинська, яка пішла через рестораторів, футболістів та інших грошовитих людей. Часом у Києві хтось запитає: “Как, у тебя нет Гапчинской?”, і людина йде, купує симпатичних пупсиків за шалені гроші, бо це престижно. Колись у мене та Владислава Єрка була виставка у Москві, яку відвідав Нікас Сафронов, і був вражений. Згодом його виставка відбулася у Києві, а я, повертаючись звідти, заглянув до Гапчинської. Роботи Євгенії - набагато сильніші. Не знаю, за що люди віддають по 50 тисяч за картини Сафронова. Вони того не варті. Я з роботами прощаюся легко, але не часто. Найкращі роботи зберігаю, а з рештою розлучаюся залюбки. Хоча якось сім’я Ющенків виявила бажання купити у мене п’ять робіт, і чомусь вибрали ті, які мені найбільше подобалися…

- Ви співпрацювали з видавництвами Франції, Швейцарії, США…

- Років із п’ятнадцять працював на французьке видавництво Bayard Poche, яке працює з багатьма відомими художниками світу. Вони витиснули з мене все, що могли. Я їх розумію. 2-3 роки тому наша співпраця закінчилася. Але вони час від часу щось перевидають, і якась тисяча євро мені як гонорар щороку надходить.

- Наскільки різняться умови співпраці з українськими видавництвами і закордонними?

- Об’їздив усю Європу, розглядав їхні книжки – це небо і земля. У нас совковість переважає. Наприклад, Іван Малкович, замість бити на характер, наполягає на дрібніших ілюстраціях, щоб було що розглядати. За кордоном такого немає. Західні художники - вільні, яскраві, прості і дохідливі до кожної дитини. Нам до такого рівня ще років двадцять, як мінімум…

- А ви не думали виїхати?

- Міг свого часу, але було уже, мабуть, запізно. Батьки, родина, коріння… Та й не зміг би я там жити. Хоча раджу всім молодим, якщо маєте можливість – виїжджайте. Не те, щоб я не патріот, просто там зовсім інший світ…

- А наскільки в Україні якісна дитяча література?

- У дитячій літературі текст має другорядне значення. Сумно, але факт. Сам більше уваги звертаю на ілюстрації. Наші художники халтурять, перемальовують, не приділяють належної уваги образу, одне слово, заробляють гроші, абсолютно не працюючи на свій імідж. Добре, що є “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, яка згуртувала найкращих ілюстраторів. Добре, що львівське “Видавництво Старого Лева” почало працювати з нормальними художниками… Ще в Україні є найкращий художник – Олег Петренко, який тепер заснував власне видавництво “Сіма”, назване на честь кішки. Це метр, який ще не показав усього, що може. Що ж до письменника, то з останнього прочитаного можу назвати Юрка Винничука. У нього є супероповідання “Цукровий півник”, яке я читав, пустивши сльозу. Зробив до нього дві ілюстрації, які Малкович у мене викупив, щоб я не міг з ними нікуди посунутися. Я б хотів до кінця проілюструвати цей текст, щоб він вийшов.

- Ви мріяли проілюструвати Гоголя. І вийшла “Ніч перед Різдвом”… Чи ілюструватимете ще когось із “дорослих” авторів? Та й чи потрібна узагалі “дорослій” художній книжці ілюстрація?

- Ще за радянських часів практикували так звані подарункові видання, які були справжньою бомбою. Усі їх чекали. А зараз тенденція сумна… Хоча “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” видала “Гамлета” з ілюстраціями Владислава Єрка, не подарункове видання, але не менш класне. Те, що створив Єрко, - фантастика! Мені ж для ілюстрації найближчим є Сашко Ірванець. Можливо, Марія Матіос, з нею уже були переговори… А в поезію не лізу, там є свій контингент художників.

- А з Єрком ви не конкуруєте?

- Ми з Єрком - абсолютно різні, і обидва про це знаємо. Ми - послідовники різних течій. Тому ворожнечі чи конкуренції бути не може. Товаришуємо.

- Ви були автором неофіційних талісманів Кіт і Кот до Євро-2012…

- Мене здивували образи, які створили Warner Brothers. Те, що вони робили для Швейцарії, це були симпатичні Трікс і Фікс, а нам створили даунів. Мені не випадає так говорити, бо я - друг Євро, але ці дві потвори вражають. З іменами взагалі проблема… Але маємо, що маємо. Якби я трошки поспішив, то, можливо, і переміг би Warner Brothers, але так вже склалося. Проте мої Кіт і Кот ще навіть не оголошені неофіційними талісманами, а значки і усяку атрибутику з ними на майдані Незалежності уже продають.

- Усі ваші персонажі дивляться вашим поглядом…

- А чого дивуєтеся? Щоб створити образ мрійливого, здивованого вовка чи хитрої лисички, доводиться ставати перед дзеркалом, напружувати обличчя і швидко замальовувати. Тому усі мої образи – це я.

- Де народжуються ваші персонажі? Чи потребує такий невеличкий формат робіт великої майстерні, усамітнення?

- Я - рання пташка, прокидаюся о шостій ранку. Тож доводиться ще з годину ніжитися в ліжку, а тоді вже буджу домашніх. Лише коли вони виходять з хати, беруся до роботи. Живемо у двокімнатній квартирі, і там, де нормальні люди мають вітальню, у мене стоїть величезний стіл, на якому громадиться увесь мій робочий мотлох. Але скоро ця печальна ситуація вирішиться - будуємо будинок у Броварах. А наразі жахливо тісно і перед друзями незручно, бо коли не зайдуть - вічно балаган, хоч і робочий.

- Дружина, мабуть, дуже терпляча людина…

- Моя дружина – лікар-гастроентеролог. Веде боротьбу з пияцтвом. У її відділенні палата №6, де лежать люди з “бєлочкою”, приковані в наручниках до ліжка без матраца, бо вони ходять під себе. Вона мене іноді заводить туди і показує, мовляв, подивися, чим може все скінчитися. Тому, коли приїжджаю до Львова, відриваюся по повній, а вдома – ні-ні (сміється. – Б. Г.) .

- Лікар і художник – професії, так би мовити, спадкові. У вас є син… Як вирішили, по чиїх стопах піде?

- Лікар і художник – спільні, навіть схожі спеціальності. Ми обоє з дружиною вивчали анатомію, хоча зараз я більше займаюся душею, а дружина - тілом. А син був лоботрясом. Не знаючи, куди йому подітися, я колись завіз його в Державну художню середню школу ім. Т. Шевченка у Києві, де сам колись навчався, тоді вона ще була республіканською. Але він не має аж таких здібностей до мистецтва, тому після закінчення пішов в архітектуру. І нею тепер живе.

- Мрієте?

- У мене є манія-мрія – проілюструвати кілька книжок без персонажів. Малювати усі допоміжні можливі елементи, але не героїв книги. Поки що моя задумка Малковичу не підходить, тому виношую її далі…


Довідка «ВЗ»

Кость Лавро - родом з Полтавщини. Один із найколоритніших художників сучасної української книжкової графіки, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, головний художник “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ”. Його роботи неодноразово входили до каталогів найпрестижніших виставок дитячої книги (Болонья, Братислава…). Права на книги Лавра придбали знамениті світові видавництва  США, Швейцарії, Франції… В «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ», зокрема, вийшли «Улюблені вірші», «Пан Коцький», «Абетка», М. Вінграновський - «Козак Петро Мамарига», І. Малкович - «Різдвяна рукавичка», «100 казок. 1-й том», М. Гоголь - «Ніч перед Різдвом», які він проілюстрував.

Божена Городницька



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.02.2019|11:30
17 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"
16.02.2019|19:01
Письменник Тарас Ващук подарував українській школі в ОАЕ партію видань «Книга-мандрівка. Україна».
16.02.2019|16:46
Вийшла книга "Веремій В´ячеслав. Правда життя журналіста" про загиблого героя на Євромайдані
16.02.2019|14:22
Директор Інституту книги розповіла, які напрями фінансуватимуть у 2019-му
16.02.2019|12:09
«Кімната Джованні» Болдвіна - книга місяця за версією “The Guardian”
16.02.2019|09:50
Львівські митники передали науковій бібліотеці України вилучені раритетні видання
15.02.2019|14:25
У Чернівцях гімназисти подарували книжки онкохворим діткам
15.02.2019|12:39
Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко перетворили на телесеріал
15.02.2019|10:03
У Лондоні Книжковий Арсенал номінували як найкращий літературний фестиваль року
14.02.2019|20:45
Леонід Яковишин – лауреат премії імені Миколи Гоголя


Партнери