Видавничі новинки

Побачила світ збірка оповідань «Львів. Шоколад. Кам’яниці»
Проза | Буквоїд
Перше дитяче видання про коронавірус – психологічна підтримка для українських малюків
Дитяча книга | Буквоїд
Побачили світ історичні есе "Карпатська Україна" Романа Офіцинського
«Пригоди динозавриків» від Еліни Заржицької
Дитяча книга | Буквоїд
Олександр Дан. "Інсомвіта, або Життя та сновидіння Роберта Бланша"
Книги | Буквоїд
Еліна Заржицька. “Пригоди динозавриків”
Дитяча книга | Буквоїд
Реймонд Карвер. «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов»
Проза | Буквоїд
Симор Гласенко. «Дім чистого світла»
Книги | Буквоїд
Мартін Поллак. «До Галичини. Прохасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини»
Книги | Буквоїд
Каролін Жорж. "Із синтезу"
Проза | Буквоїд

Літературний дайджест

23.08.2010|07:12|Главред

Євгенія Кононенко: «Усі автори стурбовані славою»

Євгенія Кононенко – майстер афористичних реплік. Розмова з нею нагадує інтелектуальний пінг-понг.

А ще вона – майстер прозових творів і тонких проникливих віршів, про які взагалі забувають, якщо йдеться про цю авторку («Любов пройшла. Її і не було. Але співали вулиці, співали, і сутінки бульварам пасували, і людям легко дарувалось зло...»). А все тому, що Кононенко – цілковита «нездара» у всьому, що стосується просування її творів на ринок. Вона не ходить редакціями ЗМІ, не лізе ручкатися до депутатів і сильних світу цього, не вигулькує на телебаченні, словом – «не торгує фейсом». Звідси й наслідки: твори Кононенко купують ті, хто йде по них цілеспрямовано, а не просто нудьгує посеред книжкових полиць. Разом з тим Євгенію Кононенко знають не тільки в Україні – її книжки виходили в інших країнах. Вона також час від часу виступає в іпостасі перекладача.    

Остання ваша робота – переклад роману Мюрієль Барбері «Елегантна їжачиха». Ви знаходите книжки для перекладу чи книжки знаходять вас?
Дуже важко знаходити «свої» книжки, хоч я і французьку критику проглядаю, і романи беру в бібліотеці – інколи дочитую, інколи не дочитую до кінця... Усе-таки дуже складно орієнтуватись у розвитку чужої літератури, навіть якщо й стежиш за цим постійно. У випадку з Барбері це була підказка французької радниці, проект підтримало посольс¬тво Франції... Як на мене, роман цього вартий.

Висновки про те, що роман популярний, ми робимо, коли бачимо книжки іноземних авторів на вітчизняному ринку. Хоч це не означає, що Бегбедер чи Гавальда є такими ж затребуваними на своїй батьківщині...
Так. Я читаю французькою, проглядаю їхні журнали й бачу, що там така сама кон’юнктура, як і в нас. Редакції престижних журналів, наприклад Magazin Litteraire чи Lire, люблять якихось конкретних авторів – я вже збагнула, яких саме, – то ж їхню творчість і висвітлюють. Тобто момент особистих стосунків є скрізь. 
 
То хто ж нині у «топі»? Зокрема, у Франції?
Наприклад, Мюрієль Барбері. Її романи видають величезними нак¬ладами. Так, тут є певна істерія, але, як на мене, її остання книжка справді запам’ятовується.  

Коли ваші твори перекладають, як почуваєтесь? Як складаються стосунки з перекладачем?
У мене не такий великий досвід у цьому плані... Є книжка в російському видавництві «Флюїд», є велика добірка польською у часопису «Портрет». Тобто є переклади на інші мови, але буквально по одному оповіданню, які входять до антологій. Що стосується Росії, то тут немає проблем зі знанням мови. Моя перекладачка Єлєна Марінічева показувала мені те, що вона переклала. Це, власне, її проект та її ініціатива. Вона, по суті, у такому самому становищі щодо української літератури, як я щодо французької. Тобто вона читає українською, стежить за новинками.

Кого ще перекладають росіяни?
Та ж таки Марінічева переклала «Польові дослідження» Оксани Забужко, а також «Солодку Дарусю» Марії Матіос. Зараз вона працює з оповіданнями Тані Малярчук. Узагалі, коли я торік була в Москві на презентації моєї книжки «Без мужика» у рамках Міжнародного літературного фестивалю, то там було шість українських авторів: Жадан, Прохасько, Сняданко, Карпа, Дереш і я.

Як продаються ваші книжки на російському ринку?
Мені про це важко судити. Різного роду інформація надходить із різних джерел.

Згадані вами «Польові дослідження» були книжкою-скандалом. Як на мене, для розкрутки автора потрібен або скандал, або цілеспрямоване ходіння по ЗМІ з метою продати самого себе...
Так, у Андрія Куркова скандалів не було, але було, очевидно, інше. Однак промоція – це також сфера творчості. Промоція теж може бути геніальною. А загалом іще невідомо, хто увійде в історію, а хто – ні. Усі автори стурбовані славою – тією чи іншою мірою... Література – не та сфера, де бажання слави є непристойним, хоча б тому, що так удасться залучити більше  читачів. Спочатку пишеш для себе, щоб розібратись у собі, а потім хочеш, щоб це читали… Звичайно, не всі можуть і не всі хочуть працювати над своєю славою. Є автори, які навіть відмовляються від інтерв’ю та радіопередач.  

Тут іще цікавий момент самонавіювання – прочитати те, що читають усі, і десь принагідно вкинути про топову книжку кілька слів у розмові...
Тут відбувається те саме, що й із зубною пастою. Інтелектуальний продукт – теж товар. І частіше купують поширені бренди. Створення бренду, створення впізнаваного образу – той момент, на якому ґрунтується продаж книжок. Звичайно, той, хто взагалі не читає книжок, не відреагує на жодні повідомлення про новий роман якого-небудь Муракамі. Іноді добре складена анотація – то ціле мистецтво. І я теж можу купити художню книжку, відгукнувшись саме на анотацію.

Вашу останню збірку оповідань «Книгарня „Шок”» не розпіарено. Звісно, є постійне коло ваших читачів і поціновувачів, які придбали цю книжку, але її промоції не було. Чому?
Це вже питання до видавництва. На роман традиційно буває більше відгуків, ніж на збірку оповідань. Малу прозу й досі сприймають як щось несерйозне. Але в будь-якому разі енергія, вкладена у писання, не зникає.  

Як письменникові комфортніше: пос¬тійно тримати певний рівень чи один раз спалахнути геніальним твором? Андрухович, приміром, ранніми романами задав собі рівень, до якого згодом не дотягла його «Таємниця»...
Тут немає якоїсь оптимальної стратегії. Наприклад, Стівен Кінг – це величезне, невичерпне джерело ідей, і хто знає, чи він сам пише, чи має якихось «нег¬рів»? Але якщо «негри» і є, то, значить, вони в нього досить вправні. Однак це рідкісний варіант. Бо якщо озирнутися назад і взяти для прикладу Жорж Санд, то вона також писала щороку по роману, але, крім «Консуело», мало хто читає її зараз. Так само, можливо, через сто років Андруховича згадуватимуть зав¬дяки його першим романам. А втім, в Андруховича ще є час написати шедевр. Є люди, які читають книжки тільки «витримані часом» і не визнають сучасної літератури. Щодо комфорту: всі почуваються по-різному, а залежить це ще й від того, чи є в людини інші заняття. Письменник має бути кимсь іще.  

Чому? Це питання виживання?
Не обов’язково. Хоча західні письмен¬ники теж не живуть винятково на гонорари. Барбері – рідкісний виняток із цього правила. Як вона сама каже, зовсім не чекала такого розвитку подій – на свій гонорар змогла придбати будинок в Японії...  

А що можете купити на свій гонорар ви?
Для мене гонорар – завжди подарунок ( сміється ). Я не маю на увазі переклади, це окрема стаття... Що можна зробити з літературним гонораром? Поїхати днів на десять до моря. Хоча тільки в тому разі, якщо інші статті витрат забезпечені іншими доходами.  

Як самих себе сприймають наші митці? Охарактеризуйте нинішній літпроцес в Україні.
Узагалі, характеризувати процес повинні критики, я можу тільки висловити свою думку. Візьмусь порівняти ситуацію з радянським часом. Тоді у письменників були дуже великі гонорари, це була престижна сфера діяльності. Навіть якщо говорити про українську літературу, яку загалом читали мало... Так, читали Загребельного, меншою мірою – Шевчука. Але я не знаю, хто, наприклад, міг «для душі» читати Гончара. Та все одно до письменників ставилися з повагою. Навіть до тих, кого не читали. Адже вони мали високий соціальний статус, належали до радянської еліти. Тепер письменники не є елітою, проте пишуть інтенсивно. Вони хочуть, щоб їхні книжки видавалися, погоджуються на досить скромні гонорари, а інколи взагалі видають свої перші твори без фінансових бонусів. Чому за таких умов письменників не меншає? Відповідь на це питання вийде надто умоглядною.

Ви здебільшого – про матеріальне. А я – про процес як такий. Чому письменники страждають на одноманітність? Так, ми чекаємо дотримання обіцянок, які вони дали ще у перших книжках, сподіваємось на підтримання стилю, але все це – питання міри. Дереш, Карпа, Денисенко, Роздобудько – це, як на мій суб’єктивний погляд, штамповка за раз і назавжди відлитою формою...
Це, власне, питання до згаданих людей. Виходить так, що письменники пишуть для себе та своїх друзів. Ніхто – чи майже ніхто – насправді не вірить, що можна вийти за це коло. Забужко – так, вона вийшла. Їй удалося створити бренд, і на неї тепер працює не так текст, як ім’я. Але вона така одна. Має бути якась рівновага: добре, що ти пишеш для себе, але варто прагнути більшого.  Хоча, можливо, саме в цей час хтось пише «у шухляду» щось абсолютно геніальне й зберігає це в гігабайтах десь на Укрнеті. Та все ж має бути відповідність запитам суспільства.

Як їх виміряти, ці запити суспільства?
Не знаю. Мабуть, повинні бути якісь літагенти, книжкові менеджери...

Але їх нема. Зате є опитування на кшталт того, які цигарки чи напої споживає респондент...
Іноді люди самі не знають, що вони хотіли б почитати. Це також творча сфера – вивчати такий попит. Можливо, є попит на історичні романи, є багато любителів цього жанру. Я за історичний роман не взялась би, для мене це надто складно. Такі речі добре писати на грантові гроші, щоб спокійно працювати в архівах та іншим не перейматись. Але грант можуть дати під наукове дослідження, а не під белетристику.

А не прикро вам замість власного писання витрачати час на переклади?
Переклад – це робота. Як викладання, як журналістика. Чим іще традиційно займаються письменники? Особисто для мене переклад краще узгоджується з письменництвом, ніж журналістика, бо в мене був досвід написання у пресу якихось «культурних нотаток». З одного боку, мені це подобалось, але з другого – коли про щось уже сказано журналістською мовою, то про це потім важко говорити мовою письменницькою. А переклад плідно впливає на оригінальні твори: свого часу я переклала з французької  «Пристрасть» Анні Ерно і власну книжку «Без мужика» написала вже, так би мовити, по слідах цього твору...    

До речі, це ще одне ім’я, яке спалахнуло й зникло, поступившись місцем Бегбедеру та іншим...
Видавництво «Фоліо» також надрукувало її тексти. Як на мене, те, про що пише ця французька авторка, є актуальним у будь-якій країні.

А над чим ви зараз працюєте?
У мене є багато сюжетів. Але поки що не можу ними зайнятися, хоча й сподіваюся, що такий час настане. Свою «Імітацію» я писала, коли працювала експертом у першій «Коронації слова».

І це була велика робота, бо вдень я читала чужі тексти, а ввечері писала власний. «Ностальгію» я писала, перекладаючи ту ж таки Анні Ерно. Це були дуже інтенсивні місяці. Я навіть не знаю, звідки тоді брала сили. Зараз, мабуть, просто не настав мій час.  

Коли приходить час для писання, плід дозріє і впаде в долоню за будь-яких умов...
Мені теж так здається. І твір буде написано, незважаючи на обсяг іншої роботи. Але в кожного все відбувається по-своєму, узагальнюючих підходів тут бути не може. Краще, напевно, написати одну геніальну книжку, ніж десять посередніх.

Іще краще, мабуть, десять геніальних...
Так усе одно не вийде. У крайньому разі – одну геніальну й дев’ять посередніх.

Геніальність і письменницька плодовитість – взаємовиключні речі?
По-різному буває. От Бальзак, приміром, багато писав, хоч і лишив по собі чимало незавершених задумів.  

Я помітила, що раніше у ваших текстах ішлося про події, які відбуваються в теперішньому часі, зараз (наприклад, у тій же «Книгарні „Шок”») – більше ретроспекції, протагоністи згадують минуле, ностальгують за ним...
Як вам сказати? Я не є аж такою песимісткою, хоча дійсно є багато такого, що прийшло невчасно, якщо говорити про земне життя. Але за всім тим, можливо, є якесь особистісне зростання. І в цьому також є певний зиск, тому що більшість людей просто не рефлектують: є квартира та інше майно – ну то й добре... Які основні скарги у більшості людей? Матеріальні. Що ж до «Книгарні „Шок”», то там, окрім одного оповідання – «Телефонної елегії», де життя закінчилось, для решти героїв залишаються можливості усвідомити особливий сенс свого життя.  

Якщо сенс життя – у набутті мудрості, тоді те, що ви говорите, має значення. Якщо ж сенс життя – у щасті, якого ми всі прагнемо, то з такої точки зору ваші оповідання є дуже щемкими, бо якраз щастя героям бракує...
Щодо мудрості, то я, мабуть, так би й сформулювала. І якби мене спитали, чи хотіла б я повернутись назад на тридцять років, то відповіла б: хотіла б, але тільки зі своїм нинішнім досвідом, а інакше мені цього не треба. У свідомості я справді бачу сенс, хоча й щастя людини – це саме контакт з її несвідомим.

Дуже сумнівне твердження. Якщо щастя – це кайф від життя, то яка ж насолода у перетравлюванні помилок і поразок, хай би скількох речей вони не навчили у майбутньому?
Та річ не тільки в помилках і поразках. Сенс життя, можливо, – в усвідомленні всього його плину... Зрештою, може, сама мудрість дає, як ви кажете, кайф від життя. Але чи досягла я її?

Це вже щось на кшталт Еклезіаста: день смерті кращий за день народження...
Я б так не казала. «Туди» я поки що не поспішаю. І тому, що не досягла ще середнього віку жителя Землі. І тому, що не вважаю, що вже виконала своє призначення «тут»... 

Наталка Лебідь



Додаткові матеріали

Кононенко Євгенія
Євгенія Кононенко запросила читачів до «Книгарні «Шок»
Про бестселер, філософію і Мюріель Барбері
11.02.2010|16:06|Події
Євгенія Кононенко у Чернігові
14.09.2009|09:44|Події
Євгенія Кононенко запрошує до книгарні «Шок»
15.02.2010|12:45|Події
Повні результати XІ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року ’2009»
05.08.2009|17:19|Події
Визначено Лідерів літа «Книжки року»
24.07.2009|22:08|Події
«Книжка року-2009»: Лідери літа. Індивідуальні рейтинґи у номінації «Красне письменство»
18.03.2009|15:39|Події
Повні результати рейтинґу «Книжка року ’2008». Номінація «Дитяче свято»
19.12.2008|08:26|Події
Експертний тиждень «Книжки року»: день третій
17.12.2008|21:56|Події
Експертний тиждень «Книжки року»: день другий
15.12.2008|07:15|Події
Номінаційні списки X Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року ’2008»
11.04.2010|18:22|Події
V Весняний ярмарок «МЕДВІН» у персонах. ФОТО
10.04.2010|21:04|Події
V Весняний ярмарок «МЕДВІН». День третій. ФОТОРЕПОРТАЖ
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

25.05.2020|15:30
Побачив світ новий роман Юлії Чернінької «Гільдія м’ясників. Червоногород»
25.05.2020|14:37
«Чотири священні секрети» для того, аби ви позбулися тривоги й жили у гармонії з собою та світом
23.05.2020|10:05
Роман письменниці Вікторії Амеліної "Дім для Дома" вийшов у Польщі
21.05.2020|20:33
Олег Скрипка заспівав англійською та представив свій новий погляд на пісню «Два кольори»
21.05.2020|20:31
Лауреатом Премії імені Георгія Ґонґадзе 2020 року став Павло Казарін
21.05.2020|15:07
Леся Степовичка: Література – не спортмайданчик, а квітуча Божа галявина, де для кожної квітки порівну світить сонце
21.05.2020|15:03
Жадан: Насправді країні потрібно, аби ця влада якомога скоріше пішла у відставку
21.05.2020|08:44
П’ять книжок від Білла Гейтса на літо 2020-го року
21.05.2020|08:32
21 травня о 19:15 в ефірі суспільного UA: Культура відбудеться вручення Премії імені Георгія Ґонґадзе
20.05.2020|09:49
Чендей-fest 2020 перенесено


Партнери