Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях

Літературний дайджест

27.07.2010|16:01|ZAXID.NET

Романтична «Тюлька» від Антона Санченка

Письменник Антон Санченко за віком ніби й не належить до сучукрліту – якщо під цим терміном розуміти мистецьку тусовку 20‑25-річних, – однак друкувати свої твори українською мовою він почав саме в двотисячних.

На його творчості помітно позначилися два факти: навчання в Херсонському морехідному училищі (далі – «Тюлька») та наявність родинного древа.

Отож, на сьогодні Антон Санченко є автором трьох книжок: збірки оповідань «Баркароли», де він розповідає про життя моряків, роману-придибашки («придибашка», очевидно, заступає більш поширений термін «роман у новелах») «Весілля з Європою», з якого ми дізнаємося про предків автора, та книги для екранного читання «Нариси бурси», котра, власне, оповідає про роки навчання.

Мету створення останнього тексту Антон Санченко окреслює ще в анотації: « Збірка оповідань та нарисів про курсантів морехідного училища є відчайдушною спробою автора повернутися в ті часи, коли він був молодим і красивим, усе своє носив з собою, призначав дівчатам по три побачення на день під реліктовим 200-річним дубом, найбільшим делікатесом вважав пельмені в пельменній на площі Свободи славного міста Херсона, а попереду на нього чекала воля» . Отож, маємо справу з черговими мемуарами з радянського минулого, котре, попри всі описи ідеологічного тиску й тотального дефіциту, видається страшенно романтичним і теплим – бо ж молодість…

Особисто в мене подібні спогади завжди викликають згадку про «Намєдні» Парфьонова та справжнє зачудування феноменальною пам’яттю окремих індивідів. Мені не вдалося б написати навіть банального любовного роману тільки тому, що я в принципі не здатна запам’ятати, скільки міг коштувати минулого року букет троянд, який головний герой подарував би головній героїні. Що вже казати про такі «монологи з минулого»: « Ось мій Кукін минулий рейс відпрацював в ЦВА на СРТМі. Рейс був прегарний, штормило, «голова-ноги» всі шість місяців, заробили вони всього по тисячі карбованців на пай. Порт заходу в них зате був Лас-Пальмас, візьми ж, здавалось би, отоварся у «Совіспані» як нормальна людина, а він «на школу» геть нічого не привіз, усі три дні якісь свічі запалювання для нашої двадцятьчетвірки по маклаках прошукав, усю решту валюти здав на депонент, навіть бонами не взяв» . Так урізноманітнювала свої лекції дружина моряка, викладачка економіки в «Тюльці». Як ви зрозуміли, реалістичного фактажу текстові Санченка не бракує – хіба що ви пам’ятаєте краще, як читати між рядками газети «Правда» чи різатися в морського козла...

Натомість мова збірки довіри не викликає. Не знаю, подвиг це чи особлива форма збочення – написати книгу про навчання в Херсонській мореходці 1980‑х чистісінькою українською мовою. І ніякого мату! Автор навіть наступає на горло власним переконанням та вживає слово «потяг» замість «поїзд», хоча щойно в «Весіллі з Європою» він ностальгійно шкодував щодо появи в українському «новоязі» таких слів як «слухавка», запевняючи: «Хрєн вам каТедра, ніколи не вимовлю, хай хоч манкуртом дражнять, хоч безбатченком, хоч п’ятою колоною Москви» .

За таких тверезих переконань дивним видається, що в «Нарисах бурси» курсанти та командний склад висловлюються як доценти філології. В українському варіанті тут подані і популярні фразочки на зразок « дальше Кушки не пошлют, меньше взвода не дадут», і поезія Гумільова й Ахматової – ніби справді на вечорі художньої самодіяльності в мореходці її так і читали.

Однак жива мовна стихія таки проривається у текст – тому ми й маємо цілком нормальні для описуваної ситуації слова «тіпа», «ділов-то», «палучітє-розпишіться», «знайома парікмахерша» на одних сторінках із політкоректним «легінем «Товаришем» із строкатими прапорами розцвічування між щоглами», а пенделів і дєдушок – із підозрами, що «плани партії тепер ніц не варті».

Утім, закидати авторові певні невідповідності – справа марна, адже, використовуючи суто формалістичне «оголення прийому», він змішує у своєму тексті час і простір, підкреслюючи, що звертається до нинішнього читача, котрий обертається в сучасних реаліях, однак може легко відчути себе учасником подій 1980-х. І коли ви, шановний читачу, читаєте в «Нарисах бурси», що тодішні херсонські моряки « завжди були перенумеровані, в кожного на нагрудній кишені ID хлоркою написане» чи могли сказати «упс», ви просто розумієте, що автор займає позицію легкої іронічності…

Припрошувати читача до своєї письменницької лабораторії – засіб не новий. В українській літературі з часів Хвильового і Йогансена він став навіть дещо старомодним, тому інколи Санченко дуже нагадує дідуся Панаса зі своїм постійним «чули?», «пам´ятаєте?», «хочете дізнатися?». Але хай так – у «Весіллі з Європою» він узагалі розмовляв із друкарською машинкою «Еріка»! Очевидно, своєрідну письменницьку гру демонструє й той факт, що персонажами «Нарисів бурси» Антон Санченко зробив вітчизняних письменників від Іпатія Потія до Миколи Бажана. Хоча, можливо, в такий спосіб він просто приховував справжні прізвища.

Наостанок не можу не сказати про художнє оформлення книги, витримане в стилістиці дємбельського альбому, що давно вже мусив би стати об’єктом окремого культурологічного зацікавлення. Здається, цей радянський поп-арт є чи не найкращою знахідкою видання – пишногруді блондинки, морячки з білозубими посмішками, чорно‑білі фото в рамках, карикатури на керівництво – для тих, хто ностальгує, і для тих, хто шукає екзотики невідомого минулого.

Антон Санченко. Нариси бурси. – К.: Видавництво «Електрокнига», 2010.

Тетяна Трофименко

Фото: fact.kiev.ua



Додаткові матеріали

30.03.2010|07:40|Події
Антон Санченко презентує піксельну книжку
22.04.2009|09:35|Події
Письменницький автопробіг-2009
05.08.2009|07:32|Події
Літературне ЖЖиття. Частина четверта
«Фізики й лірики» Антона Санченка
Санченко Антон
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери