Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Романтична «Тюлька» від Антона Санченка
Письменник Антон Санченко за віком ніби й не належить до сучукрліту – якщо під цим терміном розуміти мистецьку тусовку 20‑25-річних, – однак друкувати свої твори українською мовою він почав саме в двотисячних.
На його творчості помітно позначилися два факти: навчання в Херсонському морехідному училищі (далі – «Тюлька») та наявність родинного древа.
Отож, на сьогодні Антон Санченко є автором трьох книжок: збірки оповідань «Баркароли», де він розповідає про життя моряків, роману-придибашки («придибашка», очевидно, заступає більш поширений термін «роман у новелах») «Весілля з Європою», з якого ми дізнаємося про предків автора, та книги для екранного читання «Нариси бурси», котра, власне, оповідає про роки навчання.
Мету створення останнього тексту Антон Санченко окреслює ще в анотації: « Збірка оповідань та нарисів про курсантів морехідного училища є відчайдушною спробою автора повернутися в ті часи, коли він був молодим і красивим, усе своє носив з собою, призначав дівчатам по три побачення на день під реліктовим 200-річним дубом, найбільшим делікатесом вважав пельмені в пельменній на площі Свободи славного міста Херсона, а попереду на нього чекала воля» . Отож, маємо справу з черговими мемуарами з радянського минулого, котре, попри всі описи ідеологічного тиску й тотального дефіциту, видається страшенно романтичним і теплим – бо ж молодість…
Особисто в мене подібні спогади завжди викликають згадку про «Намєдні» Парфьонова та справжнє зачудування феноменальною пам’яттю окремих індивідів. Мені не вдалося б написати навіть банального любовного роману тільки тому, що я в принципі не здатна запам’ятати, скільки міг коштувати минулого року букет троянд, який головний герой подарував би головній героїні. Що вже казати про такі «монологи з минулого»: « Ось мій Кукін минулий рейс відпрацював в ЦВА на СРТМі. Рейс був прегарний, штормило, «голова-ноги» всі шість місяців, заробили вони всього по тисячі карбованців на пай. Порт заходу в них зате був Лас-Пальмас, візьми ж, здавалось би, отоварся у «Совіспані» як нормальна людина, а він «на школу» геть нічого не привіз, усі три дні якісь свічі запалювання для нашої двадцятьчетвірки по маклаках прошукав, усю решту валюти здав на депонент, навіть бонами не взяв» . Так урізноманітнювала свої лекції дружина моряка, викладачка економіки в «Тюльці». Як ви зрозуміли, реалістичного фактажу текстові Санченка не бракує – хіба що ви пам’ятаєте краще, як читати між рядками газети «Правда» чи різатися в морського козла...
Натомість мова збірки довіри не викликає. Не знаю, подвиг це чи особлива форма збочення – написати книгу про навчання в Херсонській мореходці 1980‑х чистісінькою українською мовою. І ніякого мату! Автор навіть наступає на горло власним переконанням та вживає слово «потяг» замість «поїзд», хоча щойно в «Весіллі з Європою» він ностальгійно шкодував щодо появи в українському «новоязі» таких слів як «слухавка», запевняючи: «Хрєн вам каТедра, ніколи не вимовлю, хай хоч манкуртом дражнять, хоч безбатченком, хоч п’ятою колоною Москви» .
За таких тверезих переконань дивним видається, що в «Нарисах бурси» курсанти та командний склад висловлюються як доценти філології. В українському варіанті тут подані і популярні фразочки на зразок « дальше Кушки не пошлют, меньше взвода не дадут», і поезія Гумільова й Ахматової – ніби справді на вечорі художньої самодіяльності в мореходці її так і читали.
Однак жива мовна стихія таки проривається у текст – тому ми й маємо цілком нормальні для описуваної ситуації слова «тіпа», «ділов-то», «палучітє-розпишіться», «знайома парікмахерша» на одних сторінках із політкоректним «легінем «Товаришем» із строкатими прапорами розцвічування між щоглами», а пенделів і дєдушок – із підозрами, що «плани партії тепер ніц не варті».
Утім, закидати авторові певні невідповідності – справа марна, адже, використовуючи суто формалістичне «оголення прийому», він змішує у своєму тексті час і простір, підкреслюючи, що звертається до нинішнього читача, котрий обертається в сучасних реаліях, однак може легко відчути себе учасником подій 1980-х. І коли ви, шановний читачу, читаєте в «Нарисах бурси», що тодішні херсонські моряки « завжди були перенумеровані, в кожного на нагрудній кишені ID хлоркою написане» чи могли сказати «упс», ви просто розумієте, що автор займає позицію легкої іронічності…
Припрошувати читача до своєї письменницької лабораторії – засіб не новий. В українській літературі з часів Хвильового і Йогансена він став навіть дещо старомодним, тому інколи Санченко дуже нагадує дідуся Панаса зі своїм постійним «чули?», «пам´ятаєте?», «хочете дізнатися?». Але хай так – у «Весіллі з Європою» він узагалі розмовляв із друкарською машинкою «Еріка»! Очевидно, своєрідну письменницьку гру демонструє й той факт, що персонажами «Нарисів бурси» Антон Санченко зробив вітчизняних письменників від Іпатія Потія до Миколи Бажана. Хоча, можливо, в такий спосіб він просто приховував справжні прізвища.
Наостанок не можу не сказати про художнє оформлення книги, витримане в стилістиці дємбельського альбому, що давно вже мусив би стати об’єктом окремого культурологічного зацікавлення. Здається, цей радянський поп-арт є чи не найкращою знахідкою видання – пишногруді блондинки, морячки з білозубими посмішками, чорно‑білі фото в рамках, карикатури на керівництво – для тих, хто ностальгує, і для тих, хто шукає екзотики невідомого минулого.
Антон Санченко. Нариси бурси. – К.: Видавництво «Електрокнига», 2010.
Тетяна Трофименко
Фото: fact.kiev.ua
Додаткові матеріали
- Антон Санченко презентує піксельну книжку
- Письменницький автопробіг-2009
- Літературне ЖЖиття. Частина четверта
- «Фізики й лірики» Антона Санченка
- Санченко Антон
Коментарі
Останні події
- 19.04.2024|19:24"Бородатий Тамарин" готує до друку книжку Роберта Пíрі "Північний полюс"
- 19.04.2024|18:17Галину Крук номіновано на Griffin Poetry Prize
- 18.04.2024|16:40Автор дитячого фентезі «Кий і морозна орда» розповість про новий мультивсесвіт за мотивами української міфології
- 18.04.2024|15:19Сьогодні у Тернополі Юлія Чернінька презентує "Барні 613"
- 18.04.2024|15:15Відкрито передзамовлення на книгу Вікторії Амеліної «Свідчення»
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"