Письменник Андрій Курков про крах ілюзій, численні помилки президента і спадок Помаранчевої революції.

П’ять років тому в Києві почалися масові виступи проти фальсифікацій на президентських виборах, які вилились у Помаранчеву революцію. Надія, що президент Віктор Ющенко дбатиме про демократію й добробут, перетворилась на розчарування. Ніхто так гостро не описує безлад українських буднів, як 48-річний письменник Андрій Курков. Його новий роман «Нічний молочник» саме вийшов у німецькому перекладі. Це розмова про корупцію, оманливість краси та анархію.

sueddeutsche.de: Пане Курков, у новій книжці Ви порівнюєте Україну з матір’ю-одиначкою: «Всі хочуть з нею спати, та ніхто не одружиться!» Хто залицяється до України?

Андрій Курков: Ще 20 років тому в нас панувала радянська полігамія: один батько та 14 мамів. Росія – то, звісно, чоловік, за чию увагу змагалися 14 інших союзних республік. Улюбленою жінкою завжди була Україна, бо вона велика і гарна. Крім того, у Києві коріння Російської імперії.

А в останні роки заграють ще й європейці та американці.

Так, вони багато нам обіцяють. До нас приїздили з Заходу й розповідали, що нам робити, аби до них приєднатися. А потім швидко зникали. Також, відколи Джордж В. Буш перестав бути президентом, змінюються і відносини зі США. Плюс ніхто й не вірив, що Європейський Союз незабаром прийме нас до себе.

Люди розчаровані Європою?

Ні, люди не сердяться й не виявляють незадоволення. Вони сприймають голі факти й живуть собі далі. Молодь і далі орієнтується на Європу, й саме в Західній Україні дещо змінилося на краще: в багатьох містечках керують 35-річні з досвідом навчання на Заході. Там менше корупції, влада функціонує й усе цивілізованіше, ніж у великих містах.

А що з українсько-російськими відносинами? Чи втрутиться Москва знову під час виборів у січні 2010-го?

Москва уважно за всім стежитиме, але так безпосередньо не вторгатиметься, як у листопаді 2004 року, коли тодішній президент Путін завчасно привітав пана Януковича з перемогою. Та й немає причин для активності: в антиросійського президента Ющенка жодних шансів, а прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та лідер опозиції Віктор Янукович – з обома ними можна домовитися.

Чинний глава держави Ющенко набирає згідно з опитуваннями близько 3%. Що він зробив не так?

Практично все. Гаразд, він подбав про те, щоб американці та європейці могли приїжджати до нас без віз, але поза тим він переймався більше минулим, ніж майбутнім країни. Російськомовне населення не прийняло його, проте він втратив і підтримку Західної та Центральної України, бо, попри обіцянки, не подолав корупцію. Навпаки, хабарництво процвітає. Самі прибічники не розуміють, що він робить.

Ви натякаєте на його історичну політику. То які проекти настільки суперечливі?

У багатьох містах тепер стоять пам’ятники на вшанування Голодомору – штучного голоду 1932-33 років, від якого померли десь 3 мільйони людей. Президент хоче, щоб це допомогло українцям у побудові нації. Але в той самий час лікарні ледь зводять кінці з кінцями. По всьому київському метро розвішані плакати з дитячими обличчями, а під ними рахунки й номери телефонів: батьки та фонди намагаються назбирати грошей на лікування малюків. А в газетах пишуть, що головний меморіал Голодомору в Києві, цілий комплекс із музеєм, коштуватиме майже 10 мільйонів євро. Для України це дуже багато.

ЛИСКУЧИЙ ВИГЛЯД, ЛИСКУЧІ КУПЮРИ

Через міжпартійні спори парламент недієздатний ще з минулої осені. Тут Ющенко теж не зміг проявити політичної волі, хоча Україна на межі банкрутства.

Проблема в тому, що в нас немає ідеологічних партій. Це завжди боротьба особистостей, а не ідей чи концепцій. Може, Ющенко і має бачення країни, але ця його Україна суто віртуальна і ніяк не пов’язана з реальністю. Партія прем’єр-міністра називається БЮТ – Блок Юлії Тимошенко, і звісно, все вирішує вона одна. Інші політики реагують лише на те, що відбувається. Вони не борються за цінності чи ідеї.

У Вашому новому романі політики й бізнесмени, щоб не постаріти, ковтають пігулки та купаються в грудному молоці. Один з них так пояснює свій успіх: «Це ж найважливіше для політика: виглядати квітуче, мов свинка – у позитивному, нормальному сенсі!» Це сатира чи опис становища?

Тут трохи перебільшено, але підозрюю, що кожен другий депутат ходить по салонах краси та випробовує всі можливі методи. І йдеться не лише про лискучий вигляд – а й про лискучі купюри.

Кажуть, принаймні 400 із 450 українських депутатів є доларовими мільйонерами, що зацікавлені передусім у власних інтересах.

У пленарній залі вони належать до різних партій і постійно між собою б’ються – зокрема, й кулаками чи барикадуючи прохід, щоб зірвати голосування. Це лише шоу, бо поза парламентом вони бізнес-партнери, і ввечері їх можна побачити разом за вечерею в ресторані.

Та все ж є журналісти, які описують, хто з ким вечеряє. А крім свободи преси Помаранчева революція принесла щось позитивне?

Так, мас-медіа вільні та повідомляють про все. Що ще лишилося від революції? Люди зрозуміли, що здатні щось змінити, якщо будуть активними. До того ж вони збагнули, що українським політикам довіряти не можна.

Протестувати на Майдан Незалежності у Києві поспішала насамперед молодь. Чи цікавиться вона досі політикою?

Молоде покоління було тоді дуже романтичним і наївним водночас. Нині молоді дорослі значно цинічніші та роблять підприємницькі кар’єри. Але вони впевнені в собі – пасивність, ця спадщина радянських часів, розвіялася.

ТАЄМНИЦЯ УСПІХУ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО

Ви й самі не раз виходили на Майдан разом з іншими письменниками. Тепер Ви розчарувалися?

Я очікував, що після революції трохи більше всього зміниться і покращиться. Тобто до певної міри я все-таки розчарований. Правда, мені від самого початку було ясно, що Ющенко є випадковим переможцем, а його союз із Юлією Тимошенко – просто вистава. Народ любить жертв, які не здаються…

…а Ющенка перед виборами отруїли діоксином.

Еге ж. А чарівна Тимошенко сиділа в часи Кучми три тижні за ґратами. Народ хотів бачити їх разом, але насправді їх двох мало що об’єднує, що показали останні роки.

Чи стане Тимошенко першою президенткою України?

У неї більше шансів, ніж у Януковича, навіть якщо той випереджає в опитуваннях. Янукович не харизматичний і не пояснює, що хоче робити з країною. Леді Ю інша: вона геніальний ритор, їздить по всій країні, постійно на телебаченні та радіо й обіцяє, як завжди, багато. Люди бачать, що вона є – а Януковича ніби й нема.

Які проблеми новому державному керманичеві слід буде вирішити найперше? Газова суперечка з Росією тліє далі, корупція множиться, інфраструктура розсипається.

Немає сенсу забагато фантазувати. Ні один не зробить того, що справді потрібно людям. Символічно переможець щось робитиме, але в обох кандидатів власні інтереси – і не політичні, а економічні. Можливо, економічно країні вестиметься краще, бо уряд буде знову дієздатний. Я спілкувався з багатьма людьми, з інтелектуалами, журналістами, банкірами та керівниками. І думки розділилися абсолютно чітко: інтелектуали голосуватимуть за Тимошенко, бо не хочуть президента, який двічі сидів у в’язниці. Бізнесмени підтримують Януковича, аргументуючи, що він дотримуватиметься правил, які запровадить. При Тимошенко так не буде; вона опортуністка й міняє правила кожен день.

Більшість персонажів у Вашому романі, мабуть, узагалі не йшли б не вибори, бо не мали б часу між трьома чи чотирма роботами. Головна героїня Ірина годує власну дитину розведеним молочним порошком, щоб могти продавати грудне молоко. Це нормальна ситуація в Україні?

Таке справді буває. Мені це здалося вдалою метафорою для України: вона робить усе для поганих людей, а для себе нічого.

Маттіас Кольб, Sueddeutsche Zeitung (Німеччина)