Ті, хто передає своє світовідчуття кольорами, грою світла й тіней, штрихами й мазками. Чимало кінорежисерів намагалися у своїх біографічних фільмах осмислити творчій геній художників, полотна яких і досі вважають шедеврами, показати, наскільки неординарним була не лише творчість митців, а й їхнє життя «за лаштунками». Пропоную вашій увазі десять драматичних і правдивих кінострічок про геніальних художників свого часу. Чи було все саме так – можемо лише здогадуватися. А я пропоную просто насолоджуватися атмосферою тієї епохи, коли творили митці, та відкрити щось нове про видатних людей. І якщо фільм надихне вас зазирнути до Вікіпедії, гадаю, це вже результат.  «Ренуар. Останнє кохання» (2012) 1915 рік, уже старий французький художник-імпресіоніст П’єр-Огюст Ренуар, прикутий до інвалідного крісла й розбитий паралічем, доживає останні роки в оточенні лише прислуги. І тоді, наче нізвідки, у його розміреному житті з’являється нова натурниця – провінційна акторка Андре, руда сліпуча красуня, яка привносить натхнення й нові барви в життя Ренуара і стає його останньою музею. Тоді ж з Першої світової війни повертається поранений син Ренуара – Жан, який одразу очаровується Андре. Згодом – уже за межами історії фільму – Андре стане першою акторкою у стрічках Жана Ренуара, у майбутньому – відомого кінорежисера.  Ця стрічка – наче надвечірок спекотного літнього дня десь за містом, немов пастельні полотна імпресіоністів. Якщо ви хочете чогось дуже атмосферного й невагомого, ще й з музичним супроводом неповторного Александра Деспли, то дуже раджу не оминути цей фільм.  «Ван Гог: Портрет, написаний словами» (2012) Про Ван Гога – видатного нідерландського художника XIXстоліття, чиї полотна впізнають безпомилково, – знято чи не найбільше фільмів. Один із них – «Ван Гог: Портрет, написаний словами», знятий BBC з Бенедиктом Камбербетчем у головній ролі. «Коли думаємо про Ван Гога, ми бачимо в ньому божевільного генія, який в якийсь дивний спосіб, лише завдяки інстинкту, знайшов можливість виплеснути полум’я своїх потаємних почуттів на полотно». Фільм знятий на основі листів, які художник писав своєму брату Тео, – і це найщиріша правда про генія свого часу. 902 листи були використані у фільмі, і, як зазначають автори стрічки, кожне слово у фільмі – правда.  Нещодавно на екрани вийшла ще одна стрічка «З любов’ю, Вінсент» (2017) — один з найоригінальніших фільмів про Ван Гога , що оповідає про долю полотен художника після його смерті. Це перша у світі стрічка, повністю намальована олійними фарбами. Для фільму було створено 65 тисяч (!) картин у стилі Ван Гога, над якими працювали понад 100 художників. Таке варто побачити! 

До теми. Купити книжку «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» 

А щоб глибше пізнати трагічне й таке експресивне життя цього зраненого митця, бранця неврозів й депресії, божевільного за життя й геніального після смерті, раджу дочекатися арт-видання «Це Ван Гог», яке вже на початку травня вийде у «Видавництві Старого Лева». Це книжка про те, як багато самотності й болю стоїть за картинами, що стали шедеврами.  «Серафіна з Сенліса» (2008) Стрічка розповідає про непросте життя французької художниці Серафіни Луі, представниці наївного мистецтва, більше відомої як Серафіна з Сенліса. 1914 рік, 48-річна дивакувата й відлюдкувата Серафіна працює служницею, а на отримані копійки купує пензлі та фарби, а також робить їх з підручних інгредієнтів – віск з церкви, кров тварин з м’ясної лавки, перетерті рослини… Настільки сильним був її потяг до живопису, що поєднував божевілля й творчий екстаз. Згодом до Сенліса прибуває німецький колекціонер і поціновувач мистецтва Вільгельм Уде, якому Серафіна береться прислужувати і який раптово знаходить одну з її картин, знецінену іншими. Відтоді між ними виникають особливі стосунки. Стрічка отримала 7 премії «Сезар» – престижної національної кінопремії Франції, серед них – нагорода «найкраща акторка» для Йоланди Моро, що просто неперевершено драматично зіграла всі відтінки відчуттів Серафіни.  Серафіна з Сенліса померла в психіатричній лікарні в скруті й голоді, а за кілька років її роботи були виставлені у відомих галереях світу та стали одними з найяскравіших зразків наївного мистецтва.  «Дівчина з Данії» (2015) Едді Редмейн ще у фільмі «Теорія всього», де зіграв Стівена Гокінґа, довів, наскільки він неповторний у своєму акторському перевтіленні. У стрічці «Дівчина з Данії» він погодився зіграти першого транссексуала в історії, який наприкінці XIX століття вдався до операції зі зміни статі. Заради ролі Редмейн схуд на сім кілограмів і близько двох років вивчав особливості трасгендерного суспільства.  «Дівчина з Данії» — це біографічна стрічка, знята за однойменною книжкою Девіда Еберсгоффа, про данську художницю-пейзажистку Лілі Ельбе, уроджену як Ейнар Вегенер. За сюжетом дружина Ейнара – Герда («Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану для Алісії Вікандер) — також художниця, вона малювала для книжок і журналів мод. Якось до неї так і не з’явилася натурниця, тож, прагнучи чимшвидше закінчити портрет, Герда просить чоловіка попозувати їй в панчохах і жіночих туфлях. Так, невинний експромт перевернув життя цих двох. Відтоді разом з дружиною Ейнар у жіночому образі під іменем Лілі Ельбе починає відвідувати світські заходи. Ця стрічка дуже переконливо й без награності показує той бік життя, що зазвичай залишається поза увагою суспільства, незрозумілий і табуйований. Але окрім усього це дуже прониклива історія кохання двох художників.  «Дівчина з перловою сережкою» (2003) Як живуть ті, чиї імена століттями не сходять з вуст, а картини виставляються в найвідоміших галереях світу? Як влаштовують свій побут, кого обирають собі за дружину/чоловіка… Завжди цікаво зазирнути «за лаштунки» життя відомих людей і раптово виявити, що вони так само піддаються пристрасті, зраджують, страждають, розчаровуються. «Дівчина з перловою сережкою» – саме така стрічка. Кого не зачаровував глибокий погляд дівчини з однойменної картини Яна Вермеєра? На кого вона так дивиться? Про що думає і чому саме ця картина нідерландського художника стала найвідомішою? Чи не тому, що на полотні вловлюється якась особлива хімія між тим, хто на картині, і тим, хто з пензлем поза нею.  Фільм переносить глядача в Нідерланди XVII століття, коли до родини заможного художника Яна Вермеєра не від хорошого життя наймається 16-річна служниця Ґріт. Художник одразу відчуває в дівчині щось особливе – її незвичайне сприйняття світу, кольорів, світла. Щось інтимне зароджується між цими двома людьми з різних світів, що порозумілися через мову мистецтва. Це той випадок, коли фільм повністю огортає вас атмосферою тієї епохи, немов ви сидите десь поруч з головними героями. Просто дозвольте їм розказати свою історію. Наскільки правдиву? Про це можемо лише здогадуватися.  «Великі очі» (2014) Це біографічна стрічка від Тіма Бертона, яка розказує реальну історію художниці Маргарет Кім (блискуча гра Емілі Адамс) — авторки відомих картин із зображеннями сумних жінок та дітей з непропорційно великими очима. Ці дещо химерні полотна були надзвичайно популярними наприкінці 50-х – на початку 60-х років. Але є одне але: понад 10 років картини продавалися під прізвищем чоловіка Маргарет – Волтера Кіна, який видав їх за свої («жіночі картини не купують»). «Я – Кін. Ти – Кін… Яка різниця». Волтер був вправним брехуном і геніальним маркетологом, він знав, як продавати похмурі й дивакуваті картини дружини: від оригінальних полотен до постерів і листівок тисячними накладами. Родина Кім швидко розбагатіла. Однак Маргарет пов’язла в брехні, яку сама допомогла створити і в якій втрачала себе як людину і як митця. Поки не настав час вийти з тіні чоловіка…  Це неординарний фільм про не менш неординарну долю художниці, яка через стільки років знайшла в собі мужність відновити справедливість та право на власні картини. Цікаво, що для кінопрокату в Україні стрічку озвучили українські художники та скульптори.  «Я спокусила Енді Воргола» (2006) Саме під такою назвою фільм відомий в країнах пострадянського простору, хоча його оригінальна назва – «Фабрична дівчина». Стрічка присвячена складним стосункам «батька» комерційної поп-арт культури й короля епатажу Енді Воргола та його музи, американської світської левиці й акторки Еді Седжвік. Чимало часу вони приводили на «Фабриці» – арт-студії Воргола, що була не лише студією митця, а й локацією для тусовок нью-йоркської богеми. Там відбувалися не тільки гучні вечірки, а й розгорталися драми. 

До теми. Купити книжку «Це Воргол»

 Зустріч з Ворголом докорінно змінила Еді, яку засліпили слава та багате життя: «пішла у світу на поводку, а всередині тебе порожньо, як в одній з цих бляшанок».  В основі фільму – спогади самої Седжвік, дівчини, яка приїхала підкорювати Голлівуд і швидко зламалася (чи була зламана). Крізь призму її драматичної історії маємо змогу відкрити для себе ексцентричну особистість Воргола. Переглядаючи його фотографії, не можна не відзначити приголомшливу схожість між Ворголом і актором Гаєм Пірсом. Може, він саме так і рухався, говорив, укладав волосся?.. Це не та стрічка, яка сподобається кожному, та Воргол і немає подобатися усім. Але це, однозначно, єдиний у своєму роді такий фільм. Як і сам Воргол.  «Фріда» (2002) Стрічка розповідає про життя однієї з найвідоміших мексиканських художниць і взагалі жінок у світі – Фріди Кало (у неперевершеному виконанні Сальми Гайєк). У 18 років Фріда потрапила в жахливу аварію, де отримала важкі пожиттєві травми, що прикули її до ліжка (вона знову навчиться ходити, але болі більше ніколи її не полишатимуть). Батько, щоб чимось зайняти доньку, приносить їй фарби, пензлі і спеціальний підрамник, на якому можна малювати лежачи. Поруч з ліжком стояло дзеркало – більшість її картин були автопортретами. Одужавши, Фріда вирішує показати їх відомому мексиканському художнику Дієго Рівері, який визнав її роботи дуже оригінальними. Їх поєднали творчість, кохання й політика, яку затьмарювали зради Рівери.  Це дуже сильна й емоційна стрічка про те, на що здатні люди заради кохання і як багато болю стоїть за відомими полотнами. Фільм розкаже вам історію найвідомішої мексиканки – чуттєвої, експресивної, мужньої, талановитої.  «Відлуння минулого» (2008) Стрічка висвітлює найяскравіший період життя одразу двох митців – ексцентричного художника Сальвадора Далі та поета Федеріко Ґарсії Лорки, чиї шляхи перетнулися в Мадриді 20-х років минулого століття. Вони обидва стали свого роду іспанськими революціонерами – один в живописі, інший в поезії – і обидва відчули між собою щось більше, ніж дружні стосунки. Вони оспівували одне одного у своїй творчості і вели інтимні бесіди, поки Далі не переїхав до Франції і їхні шляхи не розійшлися.  «Ти можеш зобразити нас у сотнях різних картин, а через вісімдесят років ми знову станемо прахом». – «Так, але ми все ще будемо на цих картинах». – «Не ми, ми будемо відлунням самих себе, примарами, а я не хочу бути примарою». Чим жили ці два видатні митці свого часу, про що говорили, чим переймалися, що відчували і як творили – про це і не тільки емоційна стрічка про двох непересічних людей свого часу.  «Привиди Гойї» (2006) Фільм присвячений Франсіско-Хосе де Гойя – одному із найвидатніших  живописців Іспанії, придворному художникові іспанської королівської родини, авторові однієї з перших у західному мистецтві світських картин із зображенням оголеного жіночого тіла в повний зріст, людині, яка вже на початку XIX стала предтечою експресіонізму.  Події фільму розгортаються в Іспанії 1792 року, де в усю заправляє інквізиція. Її жертвою стає Інес (у неперевершеному виконанні Наталі Портман) – муза Гойї, невинна чарівна дівчина, яка опускається до повії, а згодом – до потворної божевільної. Інес опиняється у в’язниці, а Гойя, щоб якось допомогти дівчині, звертається до впливового священника-інквізитора Лоренцо, чий портрет він тоді малював. І з того моменту життя усіх трьох – Гойї, Інес і Лоренцо – назавжди змінює свій хід. Цю драматичну стрічку, просякнуту смородом інквізиції, підступності й трагічності людського життя, без перебільшення можна назвати шедевром – за блискучу акторську гру, режисерську роботу й напружений сюжет із цікавими художніми вставками. Як і роботи Гойї, фільм покадрово передав той світу, де жив і творив митець. Чому ж тоді «привиди» Гойї? Дивіться – і все дізнаєтеся.

Анастасія Єфремова