Книжка про книжку, роман для любителів читання як мистецтва, один із еталонних зразків сербського постмодернізму — все це про роман «Крамничка «З легкої руки» Горана Петровича, який з’явився друком у видавництві «Комора» в українському перекладі відомої балканістки Алли Татаренко.

У цьому романі поєдналися дві контрастні лінії. З одного боку — бурхлива й руйнівна річка історії двадцятого століття (як переконаються українські читачі, на Балканах вона теж частенько не залишала по собі каменя на камені), з іншого — абсолютний, незворушний спокій занурення в читання й письмо, у світ уяви, у світ мистецького життя... Умовний головний герой «Крамнички» — молодий редактор Адам Лозанич, котрий отримує незвичайне замовлення: трішечки «повиправляти» дивний роман, про який він не може знайти ніде, навіть у головній національній бібліотеці, жодних відомостей, як і про його автора... Текст, що належить поредагувати, зрештою, складається із самих лише вишуканих описів величезного саду з палациком. Поринувши у цю працю, Адам опиняється в особливому просторі, де можуть перестрітися різні люди, котрі читають однакові книжки.

А далі починає відкриватись уже й історія загадкової книжки та її не менш загадкового автора. Людини, котра присвятила себе читанню, в читанні знайшла собі мандрівки, пригоди, кохання і смерть... Мешканця Белграда початку й середини двадцятого століття, справжнього живого символу зламу епох і культур. Утім, детальніше ви прочитаєте про нього самі у «Крамничці «З легкої руки».

«ЧИТАННЯ-ДРУЖБА»

«Роман-сад» у Горана Петровича, звичайно, можна зрозуміти як емблему «мистецтва для мистецтва», самодостатнього естетства. Воно нібито крихке й малозрозуміле, нікому не потрібне, але, втім, постійно збурює пристрасті й притягує. Не випадково навколо дивакуватої книжки виникає ціла прихована війна поміж її прихильниками (і «редагування» Адама Лозанича є частиною цієї війни), не випадково чимало людей хочуть знайти в ній притулок, наче біженці у спокійних краях...

Гімн читанню, читання-пристрасть, читання-дружба. Рідко в якій книжці настільки предметним виглядає образ книжки як друга. «Крамничка «З легкої руки», поза тим, яскраво й опукло зображує матерію проминання часу — зміну реалій матеріальної культури, зникнення речей та відчуттів, нарешті, забуття як такого. Та не тільки проминання, а й збереження. Минуле, яке повертається, незмивані сліди епох чи просто давні зниклі місця, які продовжують існувати в якомусь іншому вимірі, як-от та сама крамничка «З легкої руки», котра дала назву всій книжці...

Приємне враження справляє плавне, врівноважене письмо Горана Петровича (тут, ясна річ, неабияка роль української перекладачки Алли Татаренко), яскрава, але делікатна образність, мило стилізована, але воднораз щира сентиментальність. Що ж, таким виваженим та емоційним, експериментальним і старосвітським загалом видається сербський постмодернізм «павичевої школи».

До речі, Горана Петровича інколи називають «учнем Павича». Він належить до наступного покоління сербської літератури, його творчість справді має у своєму дусі щось спільне з Милорадом Павичем, але при цьому залишається абсолютно оригінальним явищем.