Звучить жахливо, а живеться в цих умовах ще гірше. Ми лише можемо собі таке існування, а мільйони людей по всьому світу знають про це із власного досвіду. Та якщо один прийом їжі на день — розкіш, чому у них вдома новенький телевізор?

Ми знаємо про бідність, вміємо співчувати, іноді надсилаємо кошти на підтримку тих, хто цього потребує. Але водночас усі ми хоч раз думали про те, що насправді не знаємо, чим саме можемо допомогти. І питали себе: чи потрібно? Відповіді на ці запитання можна знайти у новій книжці від видавництва «Наш формат».

«Економіка бідності», авторами якої є відомі економісти Естер Дуфло та Абхіджіт Банерджі, стала результатом 15-річних досліджень вчених з питань бідності. Головна її мета — вирішити конфлікт між двома теоріями подолання цієї глобальної проблеми. Одна з яких полягає в тому, щоб нічого не робити й дозволити розвиватися ринку в бідних країнах самостійно, а інша, повністю їй суперечить. Яка ж із них правильна?

Автори переконані, що немає єдиного підходу до вирішення проблеми бідності. Вони пішли іншим шляхом, описавши головні аспекти людського життя — харчування, охорона здоров’я, освіта, народжуваність, кредитування, заощадження тощо — і запропонувавши шляхи їх покращення. Це не просто нон-фікшн про бідність, це маленький довідничок, який допоможе змінити життя кожного з нас на краще, хоч всі її розділи і стосуються так званих «країн, що розвиваються» та «країн третього світу», таких як Індія.

«Думайте тричі. Не приймайте рішення, що ґрунтуються на самому лише співчутті: підходьте до цих проблем з розплющеними очима й спробуйте з’ясувати, що працює. Але якщо перше, що ви спробували, не діє, не дозволяйте песимізму заполонити вас.»

Банерджі та Дуфло дають зрозуміти, що насправді бідні усвідомлюють, що  потрібно змінити, щоб усе налагодилося, але не мають змоги застосувати ці знання. Книга відкриває одну важливу істину: бідний ти чи багатий, але ти людина. А кожна людина прагне вдовольнити свої забаганки. Усі ми розуміємо, що тістечко користі не принесе, але все одно купуємо собі цю маленьку миттєву насолоду. Статус і гроші не змінюють нашу природу. Слово «ХОЧУ» найчастіше домінує над словом «ТРЕБА».

Те, скількох проблем торкнулася одна книжка, вражає. Вона не втрачає своєї актуальності, навіть враховуючи те, що вперше вийшла друком у 2011 році, а дослідження проводили з 90-х, а то й раніше. Найцікавіше, що наведені в ній методи вирішення проблем бідності не є чимось новим чи незнаним, просто ми надто скептичні і замість гарячого чаю з медом і лимоном та теплої ковдри, одразу біжимо до лікаря по «чудодійні» антибіотики, отруюючи цим самі собі життя. Більшість сучасних глобальних негараздів беруть свій початок якраз із цієї основної проблеми, навіть стрімкий приріст населення може бути наслідком бідності.

Для кого ж ця книга? Не здивую, якщо скажу, що для всіх небайдужих, але це дійсно так, та й людині, яку не цікавить проблема бідності, теж буде корисно прочитати працю для переоцінки ставлення до життя. Автори аж ніяк не провокують нас на жалість чи докори сумління. Вони просто транслюють усе з іншого боку. Наболіла тема світової бідності тепер і не викликає в мені таких депресивних емоцій, які були до прочитання. Можливо, зміна поглядів відбудеться і у вас.

«Усвідомте невдачі й намагайтеся зробити правильні висновки; не шкодуйте часу, щоб зрозуміти бідних і їхні проблеми, перш ніж намагатися розв’язати їх; усвідомте, що справжній успіх не прийде легко.»

Про те, що книга є обов’язковою для будь-якого хорошого економіста, політика, соціолога, не варто й казати. Навіть стиль викладу одразу підштовхує до такого висновку.

Стиль викладу — це, до речі, єдине, що ускладнювало читання. Якщо ви не ладнаєте з графіками і цифрами, то лише перша частина книги буде для вас більш менш зрозумілою та корисною.

Ліза Садурська