Переписати історію, забути особисті драми, викреслити зі свого життя травматичний досвід неможливо, але можливо зробити так, щоб вони більше не відігравали визначальної ролі у вашому житті і не передавалися наступним поколінням. Це основний меседж цієї невеликої за обсягом книги.

«Як перестати бути жертвою» ‒ це радше доповнення і пояснення до magnum opus письменниці, роману «Як вода для шоколаду», за яким 1991 року було знято однойменний фільм. Але, на жаль, українського перекладу цього твору наразі не існує, тож поки доведеться задовольнятися дещо однобоким сприйняттям творчості Есківель.

Починається все цілком безневинно як такий собі психологічний тренінг для людей, яким (не)пощастило народитися в буремній Мексиці, де економічна і соціальна нестабільність та кримінальна обстановка наркотрафіку накладають свій відбиток на долі громадян, роблячи їх жертвами обставин. Авторка пропонує читачам низку запитань, на які вони мають відповісти обов’язково у письмовій формі, так би мовити, матеріалізуючи свої скарги, невдоволення й бажання.

«Ви чули про ефект метелика, вважаєте він існує? Що, на вашу думку, має функціонувати інакше? (У вашій родині, у вашій школі, у вашому співтоваристві, у вашій країні, на вашому континенті, на планеті?…) Чи вважаєте ви, що економічний стан вашої родини важливіший, аніж стан усього суспільства, у якому ми живемо? Якщо так, то чому?».

Дуже корисна вправа, бо може допомогти пересічній людині, яка не звикла впорядковувати свої думки в текст, принаймні спробувати це зробити і дійти певних висновків із результатів.

Далі психологія закінчується, і нас доволі помітно починають підштовхувати до основної ідеї Есківель. Ми звикли думати, що людина є підлим і ницим створінням, що може зрадити, вбити, катувати, ґвалтувати ближнього. Окремі нечисленні винятки трапляються, але загалом ці люди дуже самотні, приречені прожити своє життя відчуженими від інших.

Саме таку поведінку людини ми щодня спостерігаємо на телеекранах, про неї пишуть книжки і знімають фільми, її демонструють нам у новинах. Чи подобається це комусь? Ні, але при цьому ми самі дозволяємо собі бачити світ саме таким, бачити себе саме такими. Що заважає нам змінитися? Що заважає нам переграти ці сценарії? Не допустити їх у майбутнє? Загалом висновок не позбавлений здорового глузду.

На цьому б і зупинитися. Але Есківель, очевидно, заохочена аплодисментами публіки, починає зазіхати на якісь всесвітні й космічно-галактичні категорії. І отут, що називається, рука-обличчя.

Виявляється, майя могли поєднуватися з Всесвітом навіть без комп’ютерів і мобільних телефонів. Якщо так, то чому вони занепали? Виявляється, наша земля не дискримінує жодного насіння, усіх годує однаково, усім дає простір. Доволі сумнівне твердження для тих, хто хоч колись займався городництвом. Виявляється, колись існували якісь (авторка не уточняє) цивілізації, які могли обходитися без грошей, і це було круто. Які саме, уточніть, і знову ж таки, де вони тепер? Виявляється, усе треба поділити порівну… і так далі. Здається, ми вже це проходили…

Кульмінацією цього «навернення» є переповідання міської легенди про ефект сотої мавпи* і доволі несподівані висновки з цього не надто достовірного дослідження в контексті мексикоцентричного світогляду.

«Багато інших молодих людей народилися після повстання сапатистів 1994 року, коли про себе заявила соціально забута, маргінальна група, яка вимагала поваги й гідності… Вони — нова свідомість. В них живе найкраще з усіх нас. Вони — доказ того, що боротьба була не даремною, що набутий досвід залишається та рано чи пізно стає реальністю. Це вони — фізичний прояв наших найкращих снів. Снів багатьох поколінь людей, багатьох поколінь дерев, гір, галактик, які говорять, співають, розкривають свої обійми…»

Що ж, Україна, на кілька мільярдів кілометрів ближче до Мексики від «інших галактик», і тут більшість ні сном, ні духом не відає, хто такі сапатисти** і чим вони аж так прислужилися космосу.

Таким чином, якщо ви не бажаєте одного дня прокинутися чи-то лівим, чи-то анархістом, чи-то споживачем натуральних дарів щедрої землі, то писати свою нову історію разом із Есківель варто, озброївшись вилами критичного мислення.

*Ефект сотої мавпи — науковий експеримент, який провели над мавпами в Японії. Щойно 100 мавп навчилися очищати батат (солодку картоплю) від піску, цим навиком оволоділи всі інші мавпи.

**Сапатисти — селяни-індіанці, учасники національно визвольного руху в Мексиці, які боролися за права корінних народів. Гасло сапатистів: «Демократія! Свобода! Справедливість!»

Вікторія Зенгва