Re: цензії

Декому колишнє сміттєзвалище, на якому розгортаються події сюжету, нагадує контрольовані сепаратистами райони Донбасу. Дехто певен, що ідеться про цілий пострадянський світ.

Про різні інтерпретації, проблеми сучасних письменників і про життя в умовах чуда він розповів у розмові із кореспондентом ВВС Україна.

ВВС Україна: Про що твоя нова книжка? Не сюжетно, а ідейно.

Т. А.: Це історія про спільноту, яка живе в тенетах власних міфів, ілюзій і викривленого розуміння навколишнього світу, тому вона постійно шкодить сама собі.

Я намагався створити сатиричну трагедію, відштовхуючись від збірного образу закритих і зациклених на собі суспільств.

Критики побачили в "Помираній" антиутопію. У більшості творів цього жанру над героями тяжіє якась глобальна корпорація або тоталітарний режим.

У моєму романі вони перебувають під гнітом власного маразму.

Із фальшивими уявленнями про самих себе навіть зовнішньої тиранії не треба, я вважаю. Людина тут сама собі - тиран.

ВВС Україна: При читанні виникає стійке враження, що ти писав книгу " з натури " . Чи так це?

Т. А.: Пострадянська Україна багата такою "натурою" - нагромадження будівель, які втратили своє первісне призначення, але ще можуть служити житлом для тварин і невибагливих у побуті людей. Такі пейзажі-руїни мені цікаві.

Вони є всюди - візьміть Калуш на Івано-Франківщині чи Талалаївку на Чернігівщині. Зі сміттєзвалищами ще простіше - їх і шукати не треба.

Ми якось хотіли вийти з київської Троєщини на деснянські луги. До лугу довелося брести через звалище, яке взялося наче нізвідки.

Що ж до героїв книжки, то всі вони вигадані. Хоча у Горбатої Кет є прототип - це жінка, яка торгує квітами в підземному переході на метро "Дарниця" в Києві.

У романі використана жива мова полтавських сіл. Я її знаю, бо проводив там шкільні канікули. Можливо, це теж елемент, який створює ефект "натуральності".

ВВС Україна: В ширшому - екзистенційному - контексті також виникає враження алюзії на конкретний регіон чи може навіть всю країну. Як ти думаєш, люди зсередини цієї дійсності зможуть зрозуміти, що книга - про них?

Т. А.: Щодо того типу героїв, які описані в "Помираній", то в житті такі люди не читають не лише Антиповича - вони взагалі не читають. Тому саморефлексія і самокритика у них відсутня. Узявши книжку в руки, вони скоріше подумають, як її використати не за прямим призначенням.

А з читацької реакції я бачу, що дехто дешифрує в романі передусім алюзії на "регіональну міфологію" Донбасу, а дехто ширше - на весь міф "совка".

Хтось вважає, що це роман про Україну, тобто якусь таку внутрішню реальність, яка проступає крізь зовнішні декорації.

Мене тішить, що люди інтерпретують це по-різному. Значить, книжка провокує якісь роздуми, полеміку з автором.

ВВС Україна: Ілуха. До речі, це дивне написання лайок у діалогах персонажів - чому ти вдався до такого прийому?

Т. А.: Ці матюки в зворотному прочитанні народилися з моїх спроб писати паліндроми. Мені врешті стало цікаво, як звучать лайливі слова задом наперед.

"Йуханакус", "рабой", "лободзип" - мені сподобалося. І коли я вже писав "Помирану", було зрозуміло, що деградовані герої мають брутально висловлюватися. Але справжні матюки - це нецікаво. Я згадав ці свої паліндромічні вправи.

Тому полтавська говірка модернізована в романі такою от лайкою.

За сюжетом, пришелепкуватий старійшина навчив людність читати слова, написані попередніми поколіннями на парканах. Але чи то здуру, чи то щоб підкреслити особливий статус цієї спільноти - він читав справа наліво. Так воно увійшло в лексикон героїв-коритян. Такий от реханакус, ілуха.

ВВС Україна: Ти писав цю книгу досить довго. Як і коли взагалі пишеш книги?

Т. А.: Як для прози це не так і довго - близько року на один твір. Хоча пишу я справді досить повільно, здебільшого пізніми вечорами. Усі мої книжки невеликі за обсягом.

Думаю, читач уже не має часу, щоб поглинати розлогі епопеї. Він переважно пасеться в соцмережах, отримує там масу інформації, і якщо вдається відвоювати чотири години його уваги - це вже добре.

ВВС Україна: Сучасні письменники справді мають більше конкурентів, ніж мали класики. Як зацікавити книжкою читача у цифрову добу?

Т. А.: Мені здається, книжка повинна мати пружний сюжет і давати авторську візію реальності. Література сильна як робота з мовою і відтінками емоцій. Цих речей, переважно, не дає кіно. А блоги - хоча й можуть мати художню вартість, через фрагментарний формат не створюють повноцінної реальності.

Це справді колосальна тема - боротьба за увагу людей у сучасному світі. Увага стає головною цінністю, монетизується. І письменнику треба докричатися до свого читача, тому що навколо всі кричать, піаряться, тулять рекламу і саморекламу. Уваги не вистачає на всіх. А інформації вже забагато.

Хтось присів на певний серіал - і дивиться його в інтернеті весь вільний час. 10 сезонів по 24 серії підряд. І людина на цей час втрачена як реципієнт якогось іншого культурного продукту.

ВВС Україна: Твої книги також видаються дуже кінематографічними. Ти хотів би побачити своїх персонажів на екрані? Якщо так - кому міг би доручити цю роботу?

Т. А.: Те саме про мою прозу казали й кінокритики. Але щоб тема екранізацій набула якихось реальних обрисів, треба створити кіноіндустрію. А вона поки що в Україні перебуває в зародковому стані. Мусять з´явитися різні джерела фінансування різного кіно, бо кіно - це гроші.

Зараз це відбувається так. Екранізацією "Помирани" зацікавився один режисер і сам мене знайшов. Ми з ним продумали, як зробити з роману соціальну кінопритчу.

Але коли показали синопсис двом продюсерам, вони відповіли, що це виразний артхаус, на який державних грошей не отримаєш. Бо зараз держава орієнтована на підтримку комерційного і патріотичного кіно, щоб привабити масового глядача.

Я можу це зрозуміти, в принципі. Але коли-небудь у нас буде повноцінна кіноіндустрія, в якій знайдеться ніша для таких проектів, як фільм "Помирана".

ВВС Україна: Від часу, коли ми з тобою востаннє спілкувалися після виходу роману "Хронос", що змінилося у твоєму письменницькому житті? Чого б ти хотів досягти до виходу наступної?

Т. А.: "Хронос" я писав із великою спрагою Божої присутності чи навіть Його втручання. Тепер став більшим реалістом внутрішньо. Бог виховує народи іншим способом - часом через колективну ганьбу і її усвідомлення, яке змушує змінюватись.

"Помирана" - найбільш чорна з моїх фантазій, хоча в ній означено певний прорив до світла. Наступну книжку хотів би зробити веселою, попри всі зовнішні спонуки до мізантропії і непозбувної бентеги.

ВВС Україна: У своїх книгах ти прописав уже кілька не дуже втішних сценарів розвитку для людства. Наскільки імовірно, що нам удасться уникнути їх, і що для цього треба робити?

Т. А.: Я насправді не беруся за долю всього людства, а тільки за моделі певних соціумів. До того ж, блага вість полягає в тому, що не все у світі залежить від нас, людей.

В інакшому разі ми давно б знищили планету - накопичений ядерний арсенал дозволяє це зробити півтора десятка разів.

Але Земля все ще крутиться і нікуди не падає, розминається з метеоритами і кометами, тримає нас за ноги.

Ми, звичайно, можемо розважатися будь-якими фантазіями, але насправді всі живемо в умовах чуда - в космосі, природу якого не можемо зрозуміти, але який нас чомусь береже як вид.

Роман Лебедь