Якось у чотири роки я випадково розбила склянку. Це була доволі коштовна річ з сервізу, подарованого на весілля батьків. У той день я скинула провину за розбиту склянку на молодшого брата і залишилась без покарання, але зі справжніми муками сумління. Вони досі мене переслідують. Що є правдою у ХХІ столітті та чи існує це поняття у Дискосвіті, створеному британським письменником Террі Пратчеттом? Чи можливо, що і вигаданим персонажам, і реальним людям краще жити власними здогадками, зосередженими навколо пікантної, але все ж таки брехні?  Погляньмо на цю історію детальніше.

 Твір, що не відпускає до останньої сторінки Вже друга праця письменника буквально вириває мене з рутини та переносить у зовсім інший світ. Світ, де гноми навчились перетворювати свинець на  золото. Світ, де вампір обирає какао замість крові. Світ, де Вільям де Ворд залишає статки батьків та життя «заможного юнака» зараз правди та слова. 

«Як відомо, на світі є два типи людей. Є ті, хто про наповнену до половини склянку каже: ця склянка наполовину повна. І є ті, хто каже: склянка наполовину пуста. Але світ належить тим, хто, побачивши таку склянку, говорить: «Що таке з цією склянкою? Звиняйте! Моя була повна. І більша!!!»  

Саме у цій книзі ми познайомимось з історією становлення незалежної преси в Анк-Морпорку. Так, гноми навчились добувати золото зі свинцю – заробляти гроші за допомогою друкарського верстата. То ж у місті народжується газета «Анк-Морпоркський Час», що відкриє мешканцям деякі таємниці та розпочне запеклу боротьбу за існування. На чолі газети – Вільям де Ворд, молодий чоловік, для якого слова – щось більше, аніж просто засіб мовлення, а правда – ключ до розуміння життя. Поки новоутворена команда «Часу» відписує новини, місто охоплює неймовірна подія: скоєно замах на секретаря Патриція Ветінарі. Хто є підозрюваним? Сам Патрицій! У мене вже йде голова обертом від цієї сюжетної зав’язки – та це лише квіточки, присягаюсь! Де Ворд та його помічниця Сахариса розпочинають власне розслідування у пошуках істини, що шокує кожного, а насамперед – самого Вільяма. 

Що дасть нам «Правда» 

Якщо перед вами постає логічне питання: читати або надати перевагу іншій книзі, то я спробую переконати вас, любий читачу, звернути увагу саме на цю історію. Чому? – «Правда» написана у стилі Пратчетта – сатиричному та легкому, але вона здалась мені дещо глибшою за «Колір магії» через проблему порозуміння дітей та батьків, питання свободи слова та расової упередженості; – Якщо погода не надихає, а осінні вечори занурюють у меланхолію, – саме час для внесення різнокольорових фарб у рутину та атмосферних читань під м’якою ковдрою та великою чашкою гарячого чаю; – Для прихильників фентезі  Пратчетт – маст-рід, адже більше магії та казкового шарму, що пронизує книгу від першої і до останньої сторінки, є тільки в історіях про Хлопчика, який вижив. Але я впевнена, що серія від Роулінґ вже зачитана до дір, а тому час шукати щось не менш захопливе. Так чи ні? Стовідсоткове так «Правді» і на всі три мільярди – Террі Пратчетту. Його книги зачаровують та вводять у легкий транс, що завершується фразою справжньої залежності «Хочу ще, ще й більше!!!». Я щиро радію, що перекладачі ВСЛ дають змогу знайомитись нам, читачам, з таким чудовим письменником. Однозначно цей чоловік підкорив моє серце та розширив уяву як мінімум на один всесвіт під назвою Дискосвіт.

Тоня Старовойт