— Якщо кілька тижнів росіянам не показувати по телевізору Путіна, то вони почнуть любити іншого диктатора, — каже історик Олег Панфілов, 60 років. Емігрував із Росії в Грузію 2009-го через загрозу життю. Отримав громадянство. Професор тбіліського Університету Іллі. У тернопільському видавництві "Мандрівець" вийшла його книжка "Розмова з ватником".

— Обожнювали Сталіна. Помер, і що? Стали любити Хрущова. Це як для звірів наглядач у зоопарку. Один звільнився — все одно. Інший теж годуватиме.

Звідки у росіян така довіра до влади?

— Коли більшовики 1917 року прийшли до влади, будували нову Росію на страху й репресіях. Люди не знали, що відбувалося за межами Радянського Союзу. Зовнішній ворог періодично змінювався. Коли Мао Цзедун посварився зі Сталіним, почали боятися Китаю. Під час Другої світової США були великими друзями. Без американського яєчного порошку, консервів, зерна СРСР вимер би з голоду. Коли Штати почали вимагати від Москви піти зі Східної Європи, стали ворогами. І знову за допомогою пропаганди. Сучасні росіяни не можуть жити без внутрішніх і зовнішніх ворогів. Переконані, від Заходу, ісламських, українських терористів їх оберігає сильна влада.

Прихильників СРСР називають "совками". Чим вони відрізняються від сучасних "ватників"?

— Радянського Союзу нема, значить, і совків теж. "Ватники" — їхні онуки. Зовнішньо ніяк не відрізняються. "Розруха не в клозетах, а в головах", — казав професор Преображенський у булгаківському "Собачому серці". Одна з ознак "ватника" — віра в радянську ідеологію. Що Сталін і Ленін — великі люди. Він не хоче знати, скільки мільйонів знищили ці диктатори. Друга ознака — впевненість, що Росія — велика держава, її ніхто не переможе. На питання "Навіщо її перемагати?" не може дати відповідь. І третя, основна ознака — правова безграмотність. Це те, що відділяє сучасну людину від людини радянської епохи. "Ватники" виникли в умовах, коли закони існували, але головною була думка партійного керівництва.

Як спілкуватися з "ватником", змушувати його слухати?

— Переконувати їх не треба. Впевнений, що цей психічний вірус неможливо вилікувати. Мого діда розстріляли 1937-го. Батька ув´язнили як сина ворога народу. В радянські часи я сидів кілька разів за свою суспільно-політичну діяльність. Я не міг стати "ватником" у такій сім´ї. А більшість громадян СРСР були виховані на радянському телебаченні. Моя дочка працювала вчителем історії в Росії. Казала, що більшість сучасних підлітків — справжні фашисти. Бо діти повторюють за батьками. А ті за вечерею говорять, скільки хачиків і чорнодупих понаїхали в Росію. І в країні нічого не робиться, щоб змінити поживне середовище для "ватників". Наприклад, у Грузії цього вже немає. На це вплинула не війна 2008-го, а перша російська окупація 1801 року. Грузини воювали з більшовиками 1918-го, з Росією Бориса Єльцина у 1991–1993 роках. 80 відсотків населення Грузії ставляться до РФ з неприязню. У країні не знайдете серпів з молотами, пам´ятників вождям. Цього року купка комуністів спробувала встановити бюст Сталіна. Півтори години простояв, поліція приїхала — і все знесла.

"Розмова з ватником" — продовження попередньої книжки Олега Панфілова "Антирадянські історії". Перекладена чеською, болгарською, грузинською.

— Це спроба пояснити світогляд пострадянських країн. У СРСР діяла не лише політична цензура, а й історична. Більшовики переписували минуле під себе. Аби переконати людей. Почали з того, що при царі все було погано. Хоча Російська імперія до Першої світової була однією з найсильніших держав і в економічному сенсі теж.

Крали чужі винаходи, називали їх радянськими. Як автомат Калашникова, який винайшов німець Гуґо Шмайсер. Навіть виявляється, що борщ теж російський. Сучасні московські історики розуміють, що брешуть, коли на замовлення Кремля розповідають про Новоросію. Але нічого не можуть вдіяти. Бо державна ідеологія, як і раніше у СРСР, важливіша, ніж історична ­наука.

У книгарнях "Розмова з ватником" коштує 120 грн.

Автор: Катерина ЛУК´ЯШКО