Зараз, наприклад, страшенно хочеться перечитати «Джонатана Стренджа і містера Норрелла», а якось восени іншим разом таким заспокійливим був Дискосвіт Террі Пратчетта.

У підлітковому віці так на мене діяла Агата Крісті, а у дитячому ще були скандинави. Мені дуже подобалося як Пеппі Довгапанчоха майже кожен другий розділ п’є каву з плюшками на сходах своєї віли Хованка, а Нісе з «Крихітки Нільса Карлсона» перетягує у свою квартиру іграшкові меблі та смачно вечеряє з другом Бертілем. А потім згодом такою ж затишною виявилася реальність Мадікен з Юнібаккена. Коли мої діти були маленькими, і я читала мумі-тролів, подобалося як мумі-мама облаштовує свій побут. Свій затишок весь час намагаюся вичитати з книжок. Але він і там якийсь дивний, з мандрами та не завжди доброзичливими магічними істотами. Виходить обов’язково мають бути пригоди, але так, щоб весь час і затишок був. І бажано змішати усе в один флакон. Щоб, мандруючи гірською ущелиною, можна було б розраховувати на оладки.

Джонатан Стрендж і містер Норрелл

«Безсумнівно, найкращий англійський фантастичний роман, що був написаний за останні 70 років» — акцентує Ніл Ґейман на цілковитій стилістичній англійськості фентезі британки Сюзанни Кларк. Створивши світ, у якому Англія в епоху Наполеонівських війн, раптом згадує, що вона країна могутніх легендарних чарівників, авторка зібрала своїм дебютом вагомий букет премій: «Х’юґо», «Локус», «Всесвітню премію фентезі» та «Міфопоетичну премію». Ніщо так сильно не переконує в справжності альтернативного фентезі світу, як детально описане буденне життя англійського суспільства XIX сторіччя, у побут якого досконало вплетено магію.

Джонатан Стрендж і Гілберт Норрелл, чарівники яким вдалося скористатися своїми магічними здібностями, науково досліджувати їх, вивчати і практично застосовувати на корить уряду та суспільству. Хоча здавалося, що магія, проіснувавши в Англії багато століть, більше не діє. Що вона залишилася лише теоретичною дисципліною і пробудити її нікому не вдасться.

Джентльмена з волоссям, як пух, не цікавлять ідеї англійців про магію. Усе що його цікавить — це гарні жінки, бали в його палаці та головне, щоби йому ніхто не заважав робити, що заманеться. Ельфи завжди так жили й за часів короля-Ворона, і за часів герцога Веллінгтона. Чи вдасться зупинити його Джонатану Стренджу та містеру Нореллу? І чи повернеться в Англію епоха чаклунства? Сюзанна Колінз у найкращих традиціях Джейн Остен та Джорджа Мередіта, з багатьма алюзіями на стародавні легенди й карикатурні відсилання до персонажів Діккенса написала історичний пастиш, пригодницький роман, вишукане до найменших подробиць фентезі, створивши реальність, про яку читаєш численні примітки та пояснення й не можеш повірити, що всього цього не було.

У 2015 році на екрани вийшов міні-серіал «Джонатан Стрендж і Містер Норрелл», й ескапістам, що восени шукають притулку в інших світах стало ще легше потрапити в реальність послідовників Джона Аскгласса.

Колір магії

Дискосвіт Террі Пратчетта важко назвати затишним, але британської атмосфери при всій альтернативності його реальності, і там не бракує. Її всотано в усе чим автор наповнив Дискосвіт, починаючи від невидимого Університету, і закінчуючи річкою Анком, що несе чи важко переміщує свої води в місто Анк-Морпорк, до якого і прибув перший у цій реальності турист Двоцвіт.

Чи вдасться чарівнику-невдасі Ринсвінду виправдати своє звання гіда? І чи втягнуть космічний корабель із ними з-за краю диска, куди їх і мало занести при таких фінансових можливостях та карколомності маршруту подорожі, що вони обрали?

Чи вона сама їх обирала? Ви гадаєте, вони дізнаються все ж таки якого кольору магія? Подивимось, там усі щось хочуть дізнатися. А деякі вчені навіть стать Великої черепахи А’Туїн, що на ній і трьох слонах тримається Дискосвіт у безкрайньому просторі міжгалактичного океану. Затишно там буде, але особливим октариновим затишком.

Путівник по Галактиці для космотуристів

Як ви гадаєте, чи затишно лежати на шляху великого бульдозера, що має знести ваш будинок? От і англієць Артур Дент теж вважає, що ні. Але з того моменту, як він познайомився з Фордом Префектом, мешканцем маленької планети десь біля Бетельґейзе, у нього була цьому лише одна альтернатива. Зникнути разом з усією планетою Земля. Або потрапити на космічний корабель вогонів. А далі, користуючись путівником по Галактиці для космотуристів, а ще космічним кораблем «Золоте серце» Зафода Білброкса, забратися в усі закутки Галактики та продовжувати в тому ж дусі впродовж ще декількох книжок серії. Разом зі ще однією останньою землянкою Трішею Макмілан побувати на легендарній планеті Магратея, знайти відповідь на Головне питання, познайомитися з Марвіном, роботом у депресії, і після всіх пригод усе ж таки скуштувати пангаликтичного гризлодера.

Уся серія виникла спочатку як радіовистава. А що може бути затишнішим, ніж радіовистава? Тільки вірші вогонів, але про всяк випадок спочатку перевірте.

Літня книжка

Збірка оповідань дорослої прози від Туве Янсон про кохання і смерть, про бога й дідуся, про життя на острові в маленькій сім’ї, що виливається зі сторінок книжки, немов сумна, дуже тепла мелодія, вводить у медитативний стан і проговорює сентиментальні речі з мудрою відвертістю. Автобіографічність «Літньої книжки» створює той затишок, який огортає, коли поринаєш у життя іншої людини, що давно тебе захоплює, і раптом знайомишся з нею в дитячому віці. Намагаєшся вибудувати ті містки, якими вона пройшла шлях до себе дорослої, якою ти її знаєш.Туве Янсон давно закохала в себе і свій стиль життя цілий світ.

І тепер, читаючи короткі філософські новели, у яких вона реконструює життя своєї родини через діалоги, роздуми, спостереження і краєвиди, поринаєш у реальність Фінської затоки та блукаєш шхерами в пошуках змісту свого життя, немов слухаєш сучасну притчу.

Агата Крісті. Автобіографія

Ще одна автобіографічна книжка, що спокушає затишком дитинства іншої відомої письменниці. Цього разу не художня новелістика, а виключно нон-фікшн. Усі герої реальні, усі події відбулися насправді. Агата Крісті – всесвітньо відома королева детективу, і Еркюля Пуаро разом з місіс Марпл впізнають навіть ті, хто не прочитав жодної з книжок авторки. Серіали, фільми та вистави за мотивами романів Агати Крісті вже увійшли у класичний канон масової культури 20 сторіччя.

В автобіографії цікаво розповідається про дитинство Агати, її сестру Мардж та брата Луїса, батьків, чоловіків, доньку і, звісно ж, про те, як вона почала писати та де брала сюжети для своїх детективних історій. Затишна та досить непослідовна, але насичена творчими заняттями домашня освіта, захоплення серфінгом та подорожі з другим чоловіком-археологом на розкопки до Єгипту, робота медсестрою під час Першої Світової війни та згодом фармацевтом в аптеці і знання отрут — усе, що надихало і складалося в сюжетні лінії майбутніх романів. Чи сумісні маленька донька й письменство, зрада першого чоловіка й таємниче зникнення Агати в протест проти цього — детективні історії, що пише саме життя, і розплутувати які набагато важче, ніж придумувати літературні. Якщо хочеться втекти від осіннього неспокою, то іноді варто втекти в чуже таке життя, що надихає.

Гобіт, або Туди і звідти

Чомусь усі книжки про затишок для ескапістів починаються з того, що хтось кудись має податися. А я попереджала. Ось і ґобіт Більбо Торбин, фанат затишку, вимушений змінити свою зручну домівку і вирушити з тринадцятьма ґномами та одним єдиним у своєму роді магом Ґандальфом до дракона Смоґа, аби повернути те, що їм належить. І все було б добре, тільки от ця тревел-сторі розділила світ на до й після фентезі, а професор Толкін сповістив світ про новий вид затишку для ескапістів. І толкієністи всього світу сповідують його й дотепер. Так само, як Більбо Торбин, вирушають вони знову і знову в похід, щоби відшукати в собі ту саму винахідливість та зустріти пригоди рівня Середзем’я.

Більбо знайшов дещо в поході з ґномами, що змусило згодом об’єднатися Братство персня, але це вже зовсім інша історія.

А поки що він пливе в бочці до Озерного міста, й усі загадки Ґолуму вже загадано, а далі на нього чекає Битва П’ятьох Армій, винагорода, і потім стародавні пісні в колі друзів зі спогадами. Затишок — дуже непевна субстанція, швидкоплинна, і нові пригоди в Толкіна знов чекають на своїх героїв.

 Тimeless

Затишним буває й легке підліткове читво. Особливо якщо передбачається закоханість, пригоди, подорожі в часі, і викриття злодіїв. І в Керстін Гір у «Рубіновій…», «Сапфіровій…» і «Смарагдовій книзі» всього цього вистачає. Коли тобі шістнадцять, як Ґвендолін Шеферд і раптом з’ясовується, що ти носій гена, який дозволяє мандрувати в часі, але з певними умовами, радіти чи ні одразу й не вирішиш. Проте красень Ґідеон, з яким ви з ним пов’язані чи то співпрацею, чи то почуттями примирює з деякими неподобствами такої дивної спадковості.

А далі все починає розкручуватися надто швидко, й ось уже Ґвен і Ґідеон намагаються розібратися, хто з таємного товариства Коло Дванадцяти веде нечесну гру, і які криваві таємниці ховаються, за всіма цими балами, стародавнім одягом, каретами та хронографами. Кому довіритися в цій великій грі, і хто плекає лише свої жадібні інтереси.

Затишок у трилогії «Таймлесс» специфічний, але який ще треба тим, хто любить мандри в часі?

Мадікен

Мадікен або Маргарита Ернгсрьом — героїня Астрід Ліндгрен з однойменної повісті, має свого реального прототипа — найкращу подругу дитинства письменниці Анну-Марі Інгестрьом. Невідомо, чи вона теж стрибала з парасолькою з даху і зламала ногу, і чи справді вона ворогувала з Мією, яка потім стала її найкращою подругою, але зрозуміло, що яскравість характеру Мадікен точно одержала від неї. Вигадати можна багато чого, але вигадати дитячу справжність дуже важко. Її можна лише спостерігати та запам’ятовувати, а потім відтворити в житті двох сестер Мадікен та Лісабет у шведській родині початку 20-го століття. І це ще одна автобіографічна повість, що зараз уже перекладена понад двадцятьма мовами світу.

Неймовірним затишком того часу віє від їхнього Юнібаккену — «червневої гірки», де живуть Мадікен та Лісабет.

Назву якого успадкував згодом музей чи, імовірніше, дитячий розважальний парк, що розташувався в Стокгольмі на острові Юргорден. У музеї реконструйовано місця з літературних творів Астрід Ліндгрен та інших скандинавських дитячих письменників. Там можна зустрітися і з більш реалістичною, ніж Пеппі Довгапанчоха, Мадікен. А від того ще більш винятковою у своєму радісному сприйнятті життя і якоїсь затишної реальності, яку вже, мабуть, не знайдеш. Хіба що в книжках.

Мумі-тролі

Більш затишної реальності, ніж світ мумі-тролів годі й шукати. Переповісти цей світ неможливо, у нього лише можна завітати. На оладки мумі-мами, або пройтися на ходулях висохлим морем, і бодай що творитиметься у світі, повернутися додому. А якщо капелюх чарівника перетворить когось раптом на найстрашніше страховисько, у Мумі-долі тебе завжди впізнають.

Та навіть із найзатишнішого будинку, як треба буде, то разом із Крихітним Звірятком Чмихом, зустрівши Хропуся та Хропсю, Мумі-троль вирушить на пошуки обсерваторії, щоби зрозуміти чи летить до них Комета.

А кожної весни або коли буде інша нагода в Мумі-долі люблять послухати губну гармошку Нюхмумрика, або навіть його цікаві історії, він мовчазний, але мандрівник і філософ, багато де був і що бачив. У Тампере вже в нашій реальності відтворили Долину Мумі-тролів — музей, колекція якого створена з усього, що пов’язана з мумі-тролями, і їхньою авторкою Туве Янссон. Можливо, там можна знайти відгадку, де ж вона брала усю ту затишність, якою наділила їхній світ.

Балакучий пакунок

Всесвітньо відомий письменник-натураліст та зоолог Джеральд Даррелл писав не тільки для дорослих. Ще у 1978 році у нього вийшла фентезі-казка для дітей «Балакучий пакунок», у якій події розгортаються с початку у Греції, а потім у чарівній країні Міфландії.

Щоб закохатися у небезпеки і одночасно затишок цієї історії достатньо познайомитися з тими, хто приплив на грецький берег і кого знайшли Перелопа та два її двоюрідні брати з Англії Саймон та Пітер.

А саме з Папугою, який навчився розмовляти та «отримав освіту з рук великого дружнього Словника» та його домоправителькою павучихою Дульчібеллою, що співає пісні. Вони вигнанці зі своєї країни, владу у якій захопили брутальні василіски.

Тому не зволікаємо і час вирушати у Міфландію на допомогу чарівнику Ха-Ха і усім іншим міфічним і не дуже істотам, які потрапили до казки частково з реального життя, а частково з фантазії Даррелла. Про кожного з героїв книжки можна було б написати окрему книжку, настільки вони незвичайні та фактурні: єдинороги та місячні телята, що більше схожі на равликів, гріфони, вовкулаки та вогнянки, і нарешті горностаї. Тільки вони можуть допомогти подолати василісків, і ще можливо лаванда. «Балакучий пакунок» затишна казка для тих, хто затишок асоціює з пригодами і фантастичними тваринами у чарівній країні вигаданій Джеральдом Дарреллом.