Вихід у світ трилогії Антонії Цвід «Возлюбленик муз і грацій. Кохані жінки Тараса Шевченка» саме в наш час — абсолютно річ не випадкова. Авторка в особливий спосіб показує зміни у сприйнятті Т. Шевченка, які сталися під час Революції Гідності. У ті буремні 2013 — 2014 роки з’явилася така внутрішня потреба: ми — навколо Т. Шевченка. Йдеться передовсім про зміну сприйняття пророка. Він раптом усвідомлюється як жива людина, яка кохала, переживала свої пристрасті, свої драматичні історії... І тут, у новоявленому романі, Шевченко постає поруч із нами як образ, наділений пристрастю, широкою амплітудою «живих реакцій».

Твір Антонії Цвід про життя і творчість нашого Кобзаря мені видається дуже актуальним. Погляньмо, який бум сьогодні у світовій кінокультурі переживає література класична, література ХІХ століття. Хочу особливо звернути увагу на деякі екранізовані тексти. Кілька років тому було поставлено «Анну Кареніну» в Голлівуді з Кірою Найтлі в головній ролі, а який дивовижний бум був пов’язаний із реактуалізацією Шерлока Холмса в Бі-Бі-Сі-шній кіноверсії! І фактично зараз перед нами текст, який, на мою думку, є прекрасним кіносценарієм для серіалу. Це може стати чудовою формою популяризації творчості Т. Шевченка в різних аудиторіях.

Я не фаховий шевченкознавець, як, скажімо, Сергій Гальченко, який був науковим консультантом при написанні трилогії Антонії Цвід, та бачу, що правомірно вжитий жанр для означення цього епохального твору — роман-драма. Власне — це повноцінна «вистава», яка  складається з різних мізансцен, діалогів і полілогів, що наділені різною пристрастю мислення. А які блискучі деталі підмічаємо! Скажімо, зустріч Тараса Шевченка з Іваном Таволгою-Мокрицьким після заслання. Вони зустрілися через багато років, і поет каже: «Чого ти до мене викаєш? Ми ж із твоїм братом Аполлоном Мокрицьким разом вчилися?» Чого раптом так стається? Люди, які походять з одного середовища, раптом змінюють свої ідентичності: хтось залишається в лоні української ідентичності, а хтось стає таким собі малоросійським службовцем, потрапляє в систему, з якої вже не може вирватися.

Кілька років тому Михайло Слабошпицький видав прекрасну річ — «Що записано в книгу життя». Своєрідний діалог історій про дивовижних людей, які зробили чимало для утвердження української ідентичності: там і Чикаленко, і Коцюбинський... І Антонія Цвід фактично активно утверджує цю започатковану традицію історієписання, створення наративу, який є репрезентацією «літератури факту». Не думаю, що ми сьогодні, в епоху такої агресивної візуальності, можемо дозволити собі піти в бібліотеку, спокійно зануритися в біографію Тараса Шевченка, описану Зайцевим, чи дістати конкордансний словник Шевченка, виданий у Канаді. У нашу гіперінформаційну епоху, стрімку й переобтяжену короткими повідомленнями, твори, на зразок трилогії Антонії Цвід, надзвичайно актуальні й надзвичайно потрібні, аби доступно, в охудожненій формі донести найважливіше з життя великої людини.

Заглиблюючись у канву романа-трилогії Атонії Цвід, зрозумів, що  працюючи над цією дивовижною системою ревізії життя і творчості Тараса Шевченка, автор залишилася вірною собі як митець, яка живе любов’ю, пропагує любов як найважливіше, що є в нашому житті, в нашому, часом такому жорстокому, світі. Не всі літературознавці люблять працювати з біографіями письменників. Адже коли ми зробимо якусь реконструкцію життя і спробуємо зануритися в психологічні інтерпретації, які були в історії українського літературознавства новітнього часу, то можемо натрапити на щось не дуже приємне, або не на те, на що ми хотіли би сподіватися.

На жаль, у нашій літературі не так багато біографій. Можна згадати в ХХ столітті прекрасні біографії Віктора Петрова-Домонтовича про Миколу Костомарова. Але на якомусь етапі розвитку української літератури цей жанр занепав. А це прикро, бо в західному світі, зокрема в Британії, жанр нон-фікшн і окремі охудожнені біографії митців надзвичайно популярні. Ми сьогодні повертаємося до цього. Вже кілька наших видавництв закладають у своїх серіях ось такі біографічні матеріали. І це ще один доказ того, що трилогія Антонії Цвід надзвичайно потрібна і стильна.

Слід також сказати про увагу Антонії Цвід до кольорової гами сконструйованого світу, до деталей. Це таке майстерне, всеосяжне око, від якого не вислизає щонайменша дрібничка. Ми сьогодні живемо в часі, до якого не придивляємося, але саме в цих деталях і приховується найважливіший дух епохи, стиль епохи. І попри те, що писати про Т. Шевченка дуже непросто через «опір» матеріалу, але, як на мене, авторка твору яскраво відтворила драматизм, психологізм і пристрасність мізансцен, з яких складається цей роман-трилогія, роман-оркестр, роман-колаж, зрештою, роман-сценарій.

Маю велике бажання побачити цю історію втіленою в кінообрази, в кінофільм за сценарієм, який, по суті, створила Антонія Цвід. Це — величезна подія в нашій літературі! Автор як митець змогла зробити високоякісне мистецьке відтворення архівних матеріалів, заглянути в долю Шевченка: красиво, вишукано й делікатно, без переходу в якусь банальність, бульварщину. І насамкінець хочу наголосити — це елегантний і мистецький твір людини, яка знає, що таке любов і яка пише про людину, яка вміла любити.+

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ