Її обрали терміном на 5 років. Інститут книги створили у вересні 2016-го на виконання наказу президента України для підтримки українських авторів, поширення книг та ознайомлення європейського читача з українською літературою. 
Говорили з видавцем Дмитром Капрановим про завдання новоствореного Інституту.

Як Інститут книги може вплинути на те, щоб в Україні більше читали?

Якщо дитина зростає в родині, де не мають звички читати — стати читачем досить мало шансів. Інститут має запропонувати Міністерству освіти України зробити реформу в навчальному процесі. Міністерство може видати документ, в якому запропонує дарувати в школах книжки. Як заохочення для учнів: вітати з днем народження — і вручати книгу. Так само дарувати школі— замість традиційних штор. Випускається клас — нехай дарують книжки до шкільної бібліотеки. Для студентів потрібно створити умови, щоби книжка стала щоденною річчю, з якою вони зустрічаються. До норм ліцензування ВУЗів треба додати наявність університетської книгарні. Тому, що книжка, яку береш в бібліотеці і повертаєш — це одна справа, а зовсім інша — коли ти маєш змогу тут же її придбати. Буде вірогідність, що студент вийде з університету уже з власною бібліотекою професійної літератури. І дуже скоро ми матимемо покоління, яке читає.

У завданнях Інституту є розповсюдження української літератури за кордоном. Що мається на увазі?

Найперше - потрібно постачати українську літературу україномовним читачам. Це реальність в Польщі й Португалії, Італії, де є наші люди, які не мають наших книжок. Друга проблема, яку мусять вирішувати — переклади. За кордоном є так звані "професійні читачі" — люди, які на дозвіллі читають україномовні тексти і перекладають іншими мовами. Відбирають ті, які можуть зацікавити іноземного читача. Наприклад, французам не підходить більшість того, що видають в Україні — тому огульно перекладати всі наші новинки — витрачання грошей. Ріта Кіндлерова, яка перекладає в Чехії з української — найяскравіший приклад "професійного читача". Вона знаходить цікаві речі. Так чеською переклали Оксану Забужко. Багато перекладачів за кордоном працюють на волонтерських засадах. Вони мусять стати об´єктом для роботи Інституту книги за кордоном. Важливо сформувати кола таких людей в країнах з потужним книговиданням, наприклад у Німеччині та Великій Британії. Видавці мають знати, до кого звертатись — запитати, що там новенького в Україні. З іншого боку — Інститут теж мусить звертатись до видавців і пропонувати авторів, які можуть бути цікаві в Європі й світі. Якщо видавець надрукує книжку і вона продаватиметься — він знову йтиме до того самого українського автора за наступною річчю. Наша задача — зацікавити видавця.

Книжки яких українських авторів друкують за кордоном? Від чого це залежить?

Сьогодні Україна не сходить зі шпальт новин, але реальні комерційні переклади українських митців за кордоном — досі щось екзотичне. Через Польщу іде українська література в Німеччину. Багато залежить від того, яку мову знає видавець. Наприклад видавництво"Нора-друк" перекладає французькою — тому Андрія Кокотюху і Маркіяна Камиша видають у Франції. Але це епізодичні речі. А щоб це перетворилось на систему — потрібна системна робота, зокрема Інституту книги.

Чи ефективна участь у міжнародних виставках для знайомства з українськими авторами?

Зараз міжнародні виставки - це просто площа, на якій стоїть стенд. Думаю, Інститут може це змінити — перетворити їх на майданчик для роботи видавців — створити умови для праці за кордоном. Припустімо, Інститут організовує участь українського стенду на книжковому ярмарку у Франкфурті. Відповідно збирає заявки видавців, які хотіли би взяти участь. Потім допомагає їм поїхати до Франкфурта і працювати на українському стенді - проводити зустрічі, розповідати про книги. Задача Інституту — відібрати тих видавців, які мають бути на виставці і організувати роботу так, щоби вони одне одному не заважали.

Від чого на Вашу думку буде залежати ефективність діяльності Інституту книги?

Успішність Інституту буде залежати від того, наскільки енергійно керівництво почне формувати його повноваження і їх виконувати. У нас є міністерство інформації — ніхто не знає, чим воно займається. Приблизно така сама ситуація поки з новоствореним Інститутом. Їм ще належить зрозуміти, що вони мусять робити і що від них залежить. І ефективно працювати у внутрішньому й зовнішньому напрямках.