Більшість хіба що згадає Еверест та величні простори Гімалаїв, диванні політологи висловлять своє ставлення щодо окупації регіону Китаєм, а найбільш просунуті скажуть щось про дзен-буддизм чи медитацію.

Але диво в тому, що у такий глобалізований вік справжній Тибет досі залишається загадкою для більшості немісцевих. Це прикре непорозуміння вирішив виправити Марк Гендрікс, художник зі своїм новим графічним романом

Тибет».

«Тибет» або ж його повна назва «Тибет: зцілення Мхуші, доньки м’ясника» розповідає історію звичайної дівчини та її подорожі. І той, хто думає, що зцілення буде духовним чи чекає солодких притч, спіткає розчарування. Адже світ Тибету у творі Гедрікса далекий від таких уявлень, й хоч і сатиричний проте ближчий до реальності. Головна героїня походить з найнижчої касти, а тому змалку прислужує своєму пану та буддійським монахам, сподіваючись на благословення, і без дозволу не має права навіть поглянути вище їх колін. Вона фактично рабиня, яка працює, віддається і виконує будь-які забаганки кожної «духовної особи». В той час як Тибет роздирають релігійні чвари. Сотні шкіл і сект борються за владу. І монахи, яких прийнято вважати взірцем умиротворення, в цьому графічному романі б’ються, пиячать, руйнують школи, проводять фінансові махінації, ампутують жінкам органи… І все це на фоні нескінченного декламування мантри «Ом Мані Падме Хум».

Проте повернімося до Мхуші.

Отож цей роман — це історія її подорожі. Мулан (друге ім’я Мхуші) вирушає в неї через досить прозаїчні причини: вилікуватися від прищів на обличчі. Проте робить це в досить незвичний спосіб. У невідомому місці знаходиться монастир Дбу Лі, де за повір’ям живе монах, який зможе зцілити Мулан, якщо та фарбуватиме там стіни. Озброївшись енергетичною картою, Мулан з тіткою вирушає у подорож.

На шляху, жертвуючи демонам рік і гір гроші та харчі, Мулан переживає чимало пригод: від зустрічі з племенами канібалів та єті до недоумкуватих західних туристів, які шукають просвітлення. Поступово розмивається межа між реальністю і фантазіями на фоні гірської природи Тибету, яку возвеличує автор у чималій кількості зображень. Не псуватиму вам задоволення від читання, проте дозволю собі сказати, що наприкінці Мулан таки досягне нірвани, але якої, дізнаєтесь самі.

Що ж до недоліків роману то тут варто зазначити схематичність і «картонність» усіх персонажів, за винятком, можливо, Мхуші. Цим грішать практично всі графічні романи і звісно герої прототипні і сатиричні, але все одно через це не так віриш у історію.

Загалом «Тибет» це дуже дотепний та іронічний роман, який висміює релігійні чвари та лицемірство сучасного Тибету, а також схибленість Заходу на езотериці буддизму.

В досить короткій словесній історії Гендрікс також показує становище жінки і соціальну несправедливість у цьому краї, а тому рекомендується до прочитання/перегляду хоча б для того, щоб розхитати зашкарублі уявлення про світ й переконатись, що не все золото, що блищить.

ОЛЕКСАНДР ТАРТАЧНИЙ