Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (в рамках проекту «Вавилонська бібліотека») перевидало роман «Уот» видатного ірландського драматурга і письменника, лауреата Нобелівської премії Семюеля Беккета у перекладі Володимира Діброви.

Роман, написаний під час війни на території окупованої нацистами Франції, побачив світ у паризькому видавництві «Олімпія Прес» 1953 р. (тут друкували твори всесвітньо відомих авторів, зокрема Володимира Набокова, Вільяма Барроуза, Джеймса Данліва й ін.).

Як тільки не називали Семюеля Беккета за його нестандартну прозу і драматургію за життя — від «маразматичного» до «феноменального», аж поки за ним остаточно не закріпилося звання одного із засновників одночасно «прози і театру абсурду».

Але не проза, а театр приніс світову славу митцю, коли з-під його пера вийшли феноменальні за своїм змістом п’єси «Чекаючи на Годо», «Ендшпіль», «Щасливі дні», «Товариство», «Всі, хто падає», «Остання стрічка Среча». В 1969 р. Семюель Беккет був удостоєний Нобелівської премії з літератури.

Роман «Уот» має «рваний» сюжет, в якому домінують не події навколо головного героя, а його внутрішні психологічні переживання. У поведінці Уота вбачають за всіма ознаками типового інтроверта, який далі свого носа нічого не бачить. Можливо, два письменники могли б скласти конкуренцію Семюелю Беккету у вишуканому інтелектуальному письмі — Джеймс Джойс з «Уліссом» і Герман Гессе з «Грою в бісер», на творчість яких впливало їхнє захоплення психоаналізом. До речі, знаменитого ірландця можна вважати ще й першим літературним вчителем автора роману «Уот», котрих поєднувала не лише міцна чоловіча дружба, а й спільна закоханість у героїчний ірландський епос.

Можна погодитися з багатьма літературознавцями, котрі винесли власний вердикт твору, в якому, як вони вважають, забагато безнадії, приреченості і фаталізму. Все це надходить від беккетівського відчуття абсурдності людського існування, бо попереду, як він вважав, маячить лише сумний фінал і моторошне потойбіччя... До цього літератор ще додавав трагізм сучасного світу з його моральним хаосом і соціальною несправедливістю.

В романі діють такі основні персонажі — Уот (головний герой твору з явними ознаками шизофренії); Нот (працедавець, якого ніхто ніколи не бачив); Арсен (персонаж, від імені якого ведеться розповідь); Сем (друг за нещастям, пацієнт психіатричної лікарні) і Луіт (шарлатан з претензією на роль етнографа-дослідника). Є у творі і другорядні персонажі, приміром чоловіки, жінки і діти з родини Лінчів. Читаючи їхні убивчі характеристики, придумані Семюелем Беккетом, починаєш розуміти, що собою насправді являє чорний англійський гумор. Щоб наочно уявити портрети кожного з двадцяти восьми нащадків роду Лінчів, потрібно лише взяти будь-яку репродукцію картини Ієронімуса Босха і під збільшувальним склом роздивитися намальовані великим нідерландським живописцем фігурки людей різних статей. Ефект від побаченого і від прочитаного буде один і той же.

Перекладач Володимир Діброва, розглядаючи роман «Уот» в контексті ранньої прози і драматургії С. Беккета, констатує, що автор «нарешті знаходить своїх героїв — самотніх, понівечених клоунів, блазнів, напівюродивих... усі вони вийшли з вертепу, з балагану, цирку. Його творчі засоби: від гіперболи і безоглядного пародіювання до архіреалістичної деталізації, маючи на меті, однак, не сатиричне викриття людських та суспільних вад, а ймовірніше дослідження людини, яка опинилася в метафізичній пустелі, сам на сам із небуттям і порожнечею»...+

«Уот» виявився останнім англомовним твором у творчій кар’єрі його автора. Надалі все вагоме, створене у прозі і драматургії, втілювалося на папері виключно французькою. Ніби зробивши рух по колу, що тривав не одне століття, письменник опинився саме там, звідки починалась історія лицарів-протестантів з давнього роду Беккетів.

Тарас ГОЛОВКО