“Що почитати з сучасної літератури?”  – дедалі частіше і не без утіхи чую я від знайомих, які досі не виявляли особливого інтересу до українських книжок. Звісно, відповісти на це запитання складно, бо завжди треба враховувати царину зацікавлень читача, його бажання/небажання читати щось “серйозне” чи “легке”, загальні читацькі уподобання… Але якщо пофантазувати про універсальний топ авторів, що міцно привертають увагу до сучасної української літератури, цей список-порадник міг би початися так.

Фото: ukrland.in.ua

Оксана Забужко. Кожне слово – бестселер

Якось я відвідала захід, присвячений темі канону сучасної української літератури. Учасники пропонували свої версії найвизначніших творів, а також припускали: якщо колись українська література здобудеться на Нобелівку, то хто авторів може стати її лауреатом? Хоч списки належали людям з різними читацькими уподобаннями, майже скрізь фігурувало ім’я Оксани Забужко.

Оксана Забужко – це одна з найвідоміших за кордоном українських письменниць, авторка першого українського бестселера «Польові дослідження з українського сексу», а також володарка премії «Ангелус» за роман «Музей покинутих секретів”.

Усе, про що пише ця авторка, навіть якщо це пост на фб, сягає масштабів інтелектуальної дискусії.

Усе, що вона досліджує, стає мастрідом. Як літературознавець, вона приголомшує загал своїми перевідкриттями й перепрочитаннями Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ірини Вільде. Як поетка, витворює свою мову метафор і бездоганно звучить як на сторінках збірок, так і в супроводі музики. Проте найгучнішим феноменом є проза Оксани Забужко.

Заслугою письменниці є розроблення образу української жінки-інтелектуалки, суспільно активної, творчої, харизматичної, сильної особистості. Це ляпас традиційним образам лагідних, покірних чорнобривих господинь, життя яких розгортається в координатах чоловік–діти. Жіночі образи романів Оксани Забужко екстраполюються на сучасну Україну, її історичну пам’ять. Особливо відчутно це в «Музеї покинутих секретів».

Хоч цей роман побачив світ майже сім років тому, його досі обговорюють. Ні до, ні після “Музею” в сучасній українській літературі поки не з’являвся такий великий і різноплановий текст, який би аж так вразив і критиків, і простих смертних читачів. Хтось вважає “Музей” “справжнім романом” в українській літературі, взірцевим текстом для інших письменників. Інші кажуть, що там забагато ідеологічної заангажованості. Хтось навіть не доходить до таких деталей, оскільки жахається самого вигляду роману (800+ сторінок – це вам не насіння лузати). Одних читачів “Музей” спонукав ґрунтовніше вивчати таємниці свого роду, інших відштовхнув відвертістю образу головної героїні Дарини Гощинської. Скільки прочитань – стільки й думок, але жодної – байдужої, як і годиться принагідно до цікавого тексту.

“Музей покинутих секретів”  – це роман про кохання, зраду, дружбу під час складних історичних подій. Жанрово це мікс родинної саги, історичного роману, містики, детективу, феміністичного роману. Знахідкою роману є не тільки нетипові жіночі образи, портрети умовного “добра”, а й образи зрадників, того миршавого “зла”, руками якого насправді творяться масштабні злочини.

З чого почати? романи «Музей покинутих секретів», «Польові дослідження українського сексу», збірка оповідань “Тут могла б бути ваша реклама”.

Фото: tvoemisto.tv

Юрій Винничук. Містифікатор, чорногуморист, еротоман

Не існує байдужих читачів Юрія Винничука. Як можна лишатися байдужим до тексту, в якому братик відрізає іншому братику вухо, а потім показує його за гроші іншим, а читачеві при цьому не сумно, а смішно? Чи до еротичних сцен з русалками і єдинорогами? Чи до кривавих описів тортур? Чи до таємниць невідомого для туристів Львова?

Це книжки, які ви ховатимете від інших в метро, це книжки, про які ви подумаєте: що за збочення?

І це книжки, які ви потім все одно радитимете читати іншим.

Про все це дуже добре знає автор – провокатор, містифікатор, історик, міфотворець, гравець із довірливими читачами, бездоганний стилізатор. Чого варта лише витівка з Анною Любовичівною, вигаданою Винничуком авторкою барокових поезій, що її твори як автентичні вмістили до академічної хрестоматії «Слово многоцінне»!  Скандали, дискусії, обурення і захоплення – невіддільні від постаті автора, і йому це, схоже, до душі.

Творчість Юрія Винничука багатогранна. Автор сміливо експериментує у творчості і не лишає читачів розчарованими.

Він один із засновників чорного гумору в українській літературі.

Він автор іронічної утопії “Мальва Ланда”, одного з найхимерніших творів сучасної української літератури. Також з іменем Юрія Винничука пов’язують розвиток еротичної прози (романи «Діви ночі», «Весняні ігри в осінніх садах» ). Проте одним із найбільш вражаючих романів останнього десятиліття є «Танґо смерті» (Книжка року BBC–2012).

У романі є дві основні сюжетні лінії, що розгортаються в міжвоєнному і воєнному Львові, а також у Львові після 1980-х років. У першій лінії діють четверо друзів – поляк, єврей, німець і українець, на долі яких впливає війна. Друга оповідає про науковця, що досліджує мертву стародавню мову. Обидві лінії пов’язує містична постать Йосипа Мількера, одного з авторів “танґо смерті” – музичного твору, який виконували в Янівському концтаборі під час тортур і страт. Складний і для багатьох маловідомий відтинок нашої історії автор описує, не шкодуючи барв. Тут багато моторошних документальних подробиць про тогочасний Львів, страхітливих кривавих сцен, але “Танґо смерті”  – не підручник з історії, а насамперед захопливий художній твір про вічність людської дружби.

З чого почати? Роман «Танго смерті», «Аптекар», «Мальва Ланда», оповідання «Ги-ги-ги».

Фото: volyn.tabloyid.com

Сергій Жадан. Рок-зірка сучасної поезії

…Так можна назвати Сергія Жадана, хоча його ім`я знакове не тільки в поезії, а й у прозі.

Презентації книжок цього автора нагадують рок-концерти через шалену енергетику цілковитого порозуміння з аудиторією.

Аудиторія, до слова, дуже різна: від критиків, спраглих проаналізувати соціальні підтексти романів і віршів Сергія Жадана, і до юнок, які мліють від рядків про «жінку з чорним, як земля, волоссям».

Найбільше у творах Сергія Жадана чіпляє безпосередність і щирість манери письма, увага до простих, неепічних характерів. Стиль автора легкий, часом іронічний, подеколи гіркий. Тематично уся творчість Сергія Жадана – велика антологія різних доль у непростих ситуаціях, спричинених переважно соціальними умовами. Зараз особливо популярними є твори Сергія Жадана про війну (зокрема збірки «Життя Марії» і «Тамплієри» ).

Якщо ви ще не читали Сергія Жадана, то знайомство можна почати з його поезії. При цьому за можливості відвідайте якусь презентацію або хоча б перегляньте відео. Якщо зайде, спробуйте перейти до прози й прочитати роман “Ворошиловград”.  Якщо ж хочеться одним ударом вбити двох зайців, тобто і поезію, і прозу, можна взятися за книжку “Месопотамія” – це мікс малої прози й поезії. До слова, цей експеримент 2015 року відзначили премією “Ангелус”.

З чого почати? Поезія: збірки «Вогнепальні і ножові», «Життя Марії», романи «Ворошиловград», «Месопотамія».

Фото: np.pl.ua

Василь Шкляр. Сучасні події сторічної давнини

Ім’я Василя Шкляра стало відомим широкому загалу після гучних дискусій довкола роману “Чорний ворон” і відмови автора від Шевченківської премії через неприйняття політики колишнього міністра освіти Дмитра Табачника. “Чорний ворон”  і наступний роман “Маруся” не тільки відкрили українцям маловідомі історичні сторінки, а й показали тяглість національно-визвольних змагань початку ХХ століття із сучасними подіями.

Не в останню чергу завдяки “Чорному ворону”  під час Революції Гідності лунало гасло холодноярівців “Воля України – або смерть!”

У “Чорному вороні”  йдеться про Холодноярську Республіку, що в 1920-х роках боролася проти “білих” і “червоних”. Автор додав у тканину твору документальні свідчення, щоб надати оповіді достовірності. При цьому композиційно й ідейно роман не вирізняється складністю, що робить його доступним для всіх. Новаторство теми, динаміка оповіді, образ сильного українця, специфічно описані еротичні сцени, детективний складник, криваві сцени – усе це ті фактори, що спрацювали на справді всенародне визнання твору. Це підтверджує вручення Василеві Шкляру Народної Шевченківської премії, що відбулося 2011 року після вже згаданої відмови автора від нагороди, яку багато хто вважає найголовнішою відзнакою в українському літературному світі.

Окрім “Чорного ворона” , Василь Шкляр написав роман на схожу тему “Маруся” , а також кілька детективів, серед яких особливу популярність мав детектив «Ключ».

З чого почати? “Чорний ворон”, “Маруся”, “Ключ”.

Фото: volyn.tabloyid.com

Володимир Лис. Волинські драми на тлі епохи

– Валентина Петрівна закинула вишивання!
– Тетяна Іванівна вчора пила заспокійливі!

…Так прокоментувала моя мама враження своїх колег-учителів від романів Володимира Лиса. Несподівано для мене випадково завезений у рідне містечко роман “Століття Якова” призвів до сплеску цікавості до сучасної української літератури. Тепер маю завдання – купити всі романи Володимира Лиса й привезти їх додому, де через відсутність путніх книгарень по твори цього автора вже виструнчуються черги.

Хоч я була трохи здивована аж такою увагою містян до “Століття Якова” , насправді нічого дивного.

Книжки про кохання і зраду ніколи не перестануть бути в моді. А якщо вони ще й кінематографічно рельєфні, то й поготів.

“Століття Якова”  – “коронований” бестселер, нова хвиля цікавості до якого зросла після появи однойменного міні-серіалу. Це історія сторічного Якова, життєві перипетії якого розгорталися на тлі буремних подій ХХ століття. Як і в “Музеї покинутих секретів”  Оксани Забужко, події “Столітті Якова”  розгортаються в кількох часових площинах. В одній ідеться про молодість Якова, його кохання (вірніше, кілька), а також про історичні події на Волині. У другій читач зустрічається із Яковом напередодні його століття, коли дідусь переосмислює життя й намагається допомогти іншим не повторити його помилок.

Окрім трепетних насущних тем, романи Володимира Лиса приваблюють смачною мовою, сповненою волинських діалектизмів. Помірно дозовані, вони надають оповіді колориту, але не заважають сприйняттю тексту.

З чого почати? “Століття Якова”, “Країна гіркої ніжності”, “Діва Млинища”.

Історія+приватні людські драми=ідеальна схема українського бестселера – на такий висновок натякає успіх згаданих книжок. Проте є й інші, не менш цікаві видання, про які йтиметься в наступному огляді.

Тетяна Синьоок