Розмова відбувалася навколо українського перекладу його роману «Зелені проти синіх», який вийшов друком у видавництві «Дуліби» (перекладач Лукія Зурнаджи).

 

Цей твір став бестселером за списком «Нью-Йорк Таймс». Книга видана за підтримки Посольства США в Україні.

 

Елліот Акерман, який народився 1980 року, — колишній морський піхотинець, брав участь у п’яти військових експедиціях до Іраку й Афганістану, зараз працює журналістом, спеціалізується на висвітленні подій громадянської війни в Сирії.

 

Має кілька військових нагород: «Срібна Зірка», «Бронзова Зірка за мужність» і «Пурпурове Серце».

 

Дія роману «Зелені проти синіх» відбувається в часи війни в Афганістані (2001—2014).

 

Війну в Афганістані автор знає з власного досвіду — вісім років він служив у морській піхоті Зброй­них сил США, здійснив кілька відряджень на Середній Схід та в Південно-Східну Азію як офіцер піхотних військ і військ особливого призначення.

 

Стояв на чолі загону морських піхотинців особливого призначення, які проводили вишкіл афганського батальйону «Командос» у складі 700 солдатів, зокрема готуючи його до взяття в полон вищого командування Талібану. 

 

Письменник узяв за епіграф до свого роману слова пророка Мохаммеда «Війна — це омана».

 

Власне, цей твір примушує замислитися над тим, де є насправді та межа, коли закінчуються військові хитрощі й починаються зрада i віроломство, де закінчується боротьба за власну територію та свої права й починається бізнес?

 

«Терміни «зелені» і «сині» є дуже поширеними в американській армії, особливо стосовно війни в Афганістані, — розповів Елліот Акерман.

 

— Термін «зелені» означає дружні сили, війська. Це походить з військових карт, де ми позначаємо ці армії зеленим, а наші сили, американські, синім. В Афганістані атака, що називається «зелені проти синіх», означає, що афганці вбили американських консультантів. У книзі це метафора. Вона про те, що трапляється, коли війська, за які воював ти, прагнуть знищити тебе. Книга про американця, якого вбив афганець. Але ця історія розказана від імені афганця».

 

У книзі немає нічого суто біографічного. Хоча деякий його досвід в книзі є, каже автор.

 

Він стисло так характеризує свій твір: «Це роман про війну і про те, як вона стає все гіршою і гіршою та триває, триває, триває...»

 

І додає: «Головний урок, який ти засвоюєш на війні, — це те, що війна існує в сірому просторі. Немає гарних і поганих хлопців. Це просто обмежений простір між. У книзі це одна з центральних ліній, що війна не чорно-біла».

 

І ще порада від автора-піхотинця: «Багато людей, коли усвідомлюють, що решта їхнього життя полягатиме в тому, що вони будуть сидіти на ганку й пити пиво, впадають в депресію. Тож, коли повертаєшся з війни, ти мусиш знайти нову ціль, хоча це й дуже важко».

Валентина Григоренко