Re: цензії

Український поміщик Петро Мартос замовив акварельний портрет у молодого, але вже відомого в Петербурзі художника Тараса Шевченка. Під час роботи над замовленим полотном, той відлучився на хвилинку. Мартос підняв із підлоги аркуш паперу. Там були вірші.

"Знаєте автора?" — запитав, у художника, коли той повернувся.
Тарас знітився: "Так, — і додав: — Знаю, бо це я". Витягнув із-під ліжка коробку, у якій тримав увесь поетичний доробок. Коли Мартос простяг руку до купки паперів, Шевченко притис їх до грудей. "Прочитаю й неодмінно поверну", — запевнив його Петро Іванович.

Віддаючи вірші, Тарас Шевченко попросив: "Нікому не показуйте". Мартос побожився, що не буде. Сам подався до Євгена Гребінки — найавторитетнішого поета в українській громаді тодішнього Петербурга. Гребінка вже знав твори Шевченка – готував добірку для збірника "Ластівка". Разом вирішили впорядкувати рукопис і видати книжкою, — додав.
Згодом Мартос згадував: "Багато праці коштувало мені умовити Шевченка. Нарешті він погодився, і я 1840 року надрукував "Кобзаря". Перше видання творів письменника вийшло 26 квітня.

Книгу надрукували накладом 1 000 примірників по 115 сторінок на цигарковому папері.. Вони містили вісім поезій: "Думи мої, думи мої…", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка" ("Нащо мені чорні брови…"), "До Основ´яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". Зворот першого аркуша книжки прикрасили офортом за малюнком Василя Штернберґа "Кобзар із поводирем"."

Книжка розійшлася швидко. Виторг видавця Петра Мартоса склав не менш ніж 400 рублів сріблом.

Саме 26 квітня за два роки до виходу "Кобзаря" серед членів царської родини було розіграно в лотерею портрет поета Василя Жуковського. Його живописець Карл Брюллов намалював, аби зібрати 2 500 рублів. Стільки поміщик Павло Енгельгардт зажадав за кріпака Тараса Шевченка.