Re: цензії

Ви прийшли на вечірку з нагоди дня народження Біллі Міллігана ― і вас відразу знайомлять із двадцятьма чотирма його друзями, яких ви ніколи в очі не бачили. Спантеличені, ви не можете ні відразу їх запам’ятати, ні відрізнити. І лише згодом, спостерігаючи не одну годину, зможете приблизно сказати, хто є хто. Але чи вдасться вам зробити це наступного дня, чи за тиждень? Можливо, якщо ви не перебрали на вечірці, або ж ви дуже добре знаєте Біллі. Хоча друге, як показує американська сімейна практика, не завжди спрацьовує.

«Краса всередині» ― так називається фільм режисера з Південної Кореї Пек Чон-Йоля. Його герой У Чжин має одну цікаву особливість: вранці, коли прокидається, він стає зовсім іншою людиною. Упродовж багатьох років щодня він живе новим життям: буває дитиною, старим дідуганом, підлітком, жінкою іншої національності. Лише коли він не спить, тоді й не змінюється. Але життя продовжується, і якщо вирішення проблеми не знаходиться, то герої просто змінюють ставлення до неї.

Історія ж Вільяма Стенлі Міллігана зовсім інша. У нього справді психічний розлад ― синдром множинної особистості. Але якщо в У Чжина змінювалася лише зовнішність ― тіло, обличчя, мова, то тілом Міллігана керувало понад двадцять особистостей, яких він не міг контролювати, але які могли керувати ним.

Вперше Мілліган потрапив до в’язниці у 1975-му: тоді він був поміщений у Ліванську виправну установу, але за два роки звільнений під «чесне слово». І вже у жовтні 1977-го хлопець був заарештований за зґвалтування трьох жінок в університетському містечку. В ході підготовки його захисту відбулася психологічна експертиза, яку провів доктор Дрісколл, що й діагностував стан Міллігана як гостру шизофренію. Експертиза психолога Дороті Тернер виявила, що в Міллігана незвичайний психічний розлад: у його голові живуть різні особистості, а сам Біллі є так званим базовим, або стрижневим індивідом. Представники громадського захисту повідомили, що їхнього підзахисного необхідно визнати неосудним і забезпечити йому необхідне лікування.

Усі наші фобії та розлади родом з дитинства, каже доктор Фройд. От і розщеплення особистості Біллі почалося десь у три роки ― критичний період, який психологи називають «кризою трьох років». Саме тоді у дітей з’являються початкові форми самосвідомості. Тоді ж проявилась особистість безіменного хлопчика, з яким грався Біллі та Крістін, тихої «дитини для кутка». Роком пізніше з’явився глухий Шон — тоді Біллі не хотів чути сварок батьків. «Хоронитель болю» Девід з’явився у вісім, коли вітчим хлопця переходить від морального і фізичного приниження Біллі до сексуального насильства.

Що ж це за хвороба? У психіатрії є термін ― дисоціативний розлад ідентичності, що описує стан, при якому всередині окремо взятої людини зароджуються і функціонують кілька особистостей, кожна з яких у різні моменти здатна перехоплювати контроль над загальним тілом. Тож із хворобою Біллі жив ще з трьох років, хоча дізнався про неї лише у двадцять два.

Частина особистостей з’являється у буремному підлітковому віці. Крістофер, брат трирічної Крістін, й Джейсон, який умів «випускати пару», бувши своєрідним антидепресантом для всіх інших, ― обидвом 13 років. Боязкому, переляканому Денні 14-ть, він один із найбільш скривджених, бо копав собі могилу на кукурудзяному полі, в якій вітчим засипав його живцем. 15-річний Тімоті майже не з’являється після того, як до нього чіплявся клієнт «нетрадиційної» орієнтації у квітковому магазинчику. Томі й Марку 16-ть, обоє трудівники, але якщо перший «майстер втечі» й добре розуміється на електроніці, то другий просто «зомбі», або ж «робоча конячка».

І у самого Біллі, та у його дитячих і підліткових особистостей спостерігається Едіпів комплекс: його/їх дратує, що у домі часто живуть інші чоловіки, від яких страждає матір хлопця і він сам. Це ж не подобається і багатьом старшим особистостям. Тоді, у віці 16-ти років, Біллі наважується на свою першу спробу самогубства. Та, відчувши загрозу, інші члени «сім’ї» вирішують «приспати» Біллі для безпеки інших.

Для того, щоб виступати на суді, Біллі було потрібно буквально зібратися по частинах, насамперед — «звести» найближчих за духом особистостей

Але найменший стрес розвалював усе до початкового стану. Коли Мілліган був у Афінському центрі психічного здоров’я, Артур розповів психіатрам про наявність десяти різних особистостей. Проте пізніше були виявлені ще 14 осіб, маркованих, як «небажані». Серед них були всі, через дії яких Біллі потрапляв у халепу.

Дорослі особистості Міллігана не менш проблемні. Сімнадцятирічний Роберт як на свій вік досить наївний і мріє змінити світ на краще. Алену 18-ть, він грає на ударних і курить. На противагу йому — одноліток Семюель, що є таким собі «вічним євреєм». Двом із трьох жіночих «персонажів» ― Адаладні та Ейпріл ― 19-ть. Перша добре готує, але у неї спостерігається ністагм (мимовільні швидкі й ритмічні рухи очних яблук), до того ж саме ця сором’язлива лесбійка входить у сексуальний контакт із трьома жертвами Міллігана. Друга ж має нав’язливу думку про помсту вітчимові Біллі. Її підтримує «хранитель ненависті» Рейджен, якому 23-ри, він найсильніший у цій компанії та єдиний, кому дозволено користуватися зброєю. Є ще один 19-річний Мартін, що найбільше полюбляє хизуватися. По 20 років легковажному жартівнику Лі, злочинцю Кевіну та бандюгану Філіпу. Єдиному, хто не взнає розмноження особистостей, ― Стіву ― 21. «Провіднику» і вусатому мисливцю Волтеру 22, як і британцю Артуру — найрозумнішому і найбільш виваженому члену «сім’ї», який першим здогадався про інших особистостей і почав налагоджувати з ними контакт.

Взагалі за віком усіх особистостей Міллігана, з якими автор знайомить нас на самому початку, можна скласти певний графік, на якому побачимо саме ті критичні точки ― роки, коли Біллі було найважче, тому ці особистості й з’являлися. Але є останній, 24 індивід ― Учитель, якому 26 років, як і Біллі. Учитель ― сума всіх інших особистостей, об’єднаних в одну. Він навчив решту всьому, що ті знають. Саме Учитель допомагає письменнику Деніелу Кізу розповісти історію Біллі Міллігана: він здатен пригадати ті епізоди, які не були доступні іншим.

Чому ж з’являються усі ці «гості» в голові героя? Бо спрацьовує інстинкт самозбереження ― один із первинних механізмів психологічного захисту, коли людина сприймає небажані для неї явища так, ніби вони відбуваються з кимось іншим. У свою чергу, кожна з виокремлених особистостей справляється зі стресом по-своєму: Денні малює натюрморти, Томмі ― пейзажі, Ален пише портрети, Семюель займається скульптурою й різьбярством, Артур захоплюється біологією та арабською мовою. Лише головний герой не хоче бути собою, не бажає «стати на світляну пляму», завдяки якій інші особистості виходять у світ.

Справжній Біллі Мілліган

Спражній Біллі Мілліган

«Таємнича історія Біллі Міллігана», що була видана ще у 1981-му — документальний роман, хроніка життя, біографія про першу людину в історії США, яку визнали неосудною через дисоціативний розлад особистості. Як і в романі «Квіти для Елджернона», тут цікаво спостерігати як за ходом лікування Біллі та проявленням характерів нових особистостей, так і за тим, як змінюється суспільство, зіткнувшись із неочікуваною проблемою.

Саме це і є найсумнішим у книзі Кіза ― читати, як люди намагаються ізолювати іншу людину наче чужорідне тіло, не вірячи йому і не співчуваючи. Ми дійсно боїмося невідомого – і «Таємнича історія Біллі Міллігана», яка поглиблює розуміння однієї з таємниць нашого розуму, найкраще тому підтвердження.