Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Шевченківська премія - це коли кат і жертва в одній ямі – Забужко
5 разів за 20 років перевидавали книжку Оксани Забужко "Шевченків міф України".
21 березня у столичному "Мистецькому Арсеналі" представили найновіше її видання – "Шевченків міф України Оксани Забужко та його критики". Культове дослідження доповнює добірка літературної критики та публіцистики – реакція на першу публікацію книжки.
"Кожне покоління має перекладати класику на свою мову. Інакше якщо вона архівується і її не можна читати, а можна тільки вклякати – це те, що Ленін називав "удушение посредством объятий", – зазначила Оксана Забужко. – Коли 18-річні сьогодні кажуть "Шева – крутий", це нормально. Головне, щоб вони при цьому читали того Шеву і розуміли, що там написано. Чуттєвість жива, вона не відмерла. Якщо людина її відчуває, то не може реагувати агресивно. Агресивно реагують якраз ті, що "удушают посредством объятий". І за кожною такою агресивною реакцією, стоїть у підсумку русский солдат. Скільки б там кожухів і смушевих шапок він не одягнув".
Додатки упорядкував літературознавець, очільник Інституту Книги Ростислав Семків:
"Шевченко різний. Як і кожна талановита особистість, він багатогранний. І його не можливо зводити до якоїсь однієї грані прочитання, що робили упродовж радянської доби і продовжують за інерцією. Зручно зробити Шевченка якимось одним – соціалістом-демократом, або революціонером, глибоко віруючим православним або навпаки атеїстом і борцем проти релігії. Це завжди збіднює постать. Спектр його особистості значно більший. Навіть ці кілька останніх років дали дуже багато різних іпостасей Шевченка. Тільки почалася Революція Гідності, на стіні академічного Інституту літератури з´явилися графіті. Шевченка намалювали в бандані, Франка в помаранчевій касці і Лесю Українку в респіраторі. Передній край, вони там були поруч із бійцями. Це означає, що ці канонічні постаті продовжують бути актуальними. Вони є далі чимось важливим для людей, які відстоюють гідність держави та ризикують життям. Але це вже переказано новою мовою – мовою вулиці, графіті.
Дуже важливо показувати різні грані його особистості, - зауважив Ростислав Андрійович. – І, власне, ця книжка була важливою для продовження дискусії. Бо раніше наполягали, що Шевченко – це автор, якого взагалі не можна чіпати руками. Все вже намальовано, можна тільки поклонятись, а дискутувати – нереально".
Письменниця розповіла про листи та гнівну реакцію на її трактування образу Шевченка: "нічого робити з Шевченка пана в шляпі", "нічого тягнути його в закрите снобістське панство". Про обурення, "як це в українців може бути якась висока полиця, до якої я маю вчитись і доростати". Та про інші варіанти трактувань: "А потім знайдуть якусь шльондру з московської сексологічної служби, яка зніме фільм, що Шевченко був позашлюбним сином Катерини. Бо не може ж бути хохол таким розумним".
"Я була проти збереження Шевченківської премії, – розповіла Оксана Забужко. – Заперечення у мене засадниче, концептуальне, принципове. Це, на превеликий жаль, збереження тяглості із УРСР. Шевченківська премія – державна нагорода, впроваджена 1964 року. На яких правах вона зберігається в незалежній Україні – держава визначає, хто у нас найкращий? Хто у нас номер 1, а хто номер 2? Це сталінська авторитарна держава назначає першого письменника, першого художника, кінематографіста, сталевара, доярку і так далі. У демократичних країнах це все-таки робить експертне середовище. Але справа навіть не в цьому. При збереженні тяглості з УРСР-івською премією, у списку лауреатів опиняються кати і жертви. Тільки жертви - посмертно, - зауважила Оксана Стефанівна. – Не розумію, як можна не відчувати усієї принизливості для Стуса, для культури, для морального відчуття оцього приєднання посмертно. Такий самий сталінський принцип – кат і жертва в одній ямі. Швидко все докупи перемішати, закрутити, щоб ніхто не розрізняв, де право, де ліво. Ні, культура починається з розмежування".
Також письменниця наголосила на важливості та непрочитаності Шевченкового посттравматичного синдрому, його психологічного стану після повернення із заслання.
"Ми тільки зараз до цього підійшли, коли у суспільстві з´явилася ще недостатньо освітлена й озвучена проблема посттравматичного синдрому. Хлопці-АТОшники повертаються після року-двох і, виявляється, їм треба наново адаптуватися до життя. А раніше, типу, ми цього не знали. І багатьом поколінням шевченкознавців у принципі не шибало до голови, що, на хвилиночку, чоловік у тодішньому ГУЛАГу відсидів 10 років. Його вирвали з життя цим самим арештом і викиданням в небуття із забороною писати й малювати у 33 роки. За тодішніми світськими стандартами – це шлюбний вік. Звідки Шевченка забрали заарештували – він був боярином із костомарівського весілля, яке так і не відбулося, врешті. Викидають його на 10 років. Справді реальна тема для психологів, істориків, для майбутніх біографів, які цього моменту не догледіли – як він через 10 років повертається і як осідлує цього коня, з якого його було збито.
Даруйте, ми – ГУЛАГівська країна, у нас не звучало теми психологічної реабілітації дисидентів. "Після повернення із заслання…" - на хвилиночку, чоловік 12-15 років одбабахав там у Колимі. Хто писав, хто досліджував отой посттравматичний синдром, коли та "неособа", той привид уже викреслений, повертається і як йому повертатися? Шевченко блискуче з цим впорався. Живопис – ні, мені тепер і думати нічого, 10 років випало. Графіка. Він сідає на офорти і стає одним з найкращих на той час європейських офортистів, отримує академіка гравюри. Він повертається в писання – і це новий етап творчості. Післязасланчий Шевченко – це інший Шевченко, але це супекласний поет. Що не вийшло? Сім´я. 33-літнім був викинутий і повертається з фіксацією на тих 33 роках. А йому вже 44. І всі ті його друзі колишні з родинами, ох, треба одружитися, хоча б на чортовій сестрі. З´являються молоді хлопці, він з ними тусується, але вони його батьком називають. Він випав зі своєї соціальної групи.
Звідки ця фіксація на молоденьких дівчатах - оці "брюлловські головки", Піунова, і, врешті, та Ликера, яка справді розбила йому серце. Бо це сценарій. У письменників завжди є це підганяння життя під сюжет. Є ось ця мрія, родинне щастя, рай земний. А, бабах – і все. "Брюлловська головка", яку він собі намріяв, вставши з ліжка того самого гувернера французької мови, якого він їй найняв, каже, що був би сміливіший, то й тобі б дісталося. Світ розвалюється, повний крах сценарію. Вирвали чоловіка. Це справді був удар, колосальний удар, воно загнало його в могилу раніше, безперечно".
На подію завітали понад дві сотні гостей. Серед них у першому ряду сидів міністр культури Євген Нищук, який розповів – "На 200-річчя Шевченка готували приїзд Путіна до України".
Книжка вийшла у столичному видавництві "Комора". Обкладинку до нового видання розробив художник Ростислав Лужецький. Її концепція натякає на стиль Facebook і символізує Шевченків міф як свого роду соціальну та культурну мережу.
Модерував презентацію Юрій Макаров, який підсумував основне: "Перечитувати класику необхідно. І Оксана Забужко - теж класика".
Олена Павлова
Коментарі
Останні події
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»
- 05.04.2024|16:06У ВСЛ виходить новий роман Юлії Чернінької "Спадок на кістках"
- 04.04.2024|17:19Анатомія Шонди Раймс, або Як уникнути покарання за серіали? Лекція від кінокритикині Катерини Сліпченко
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук