Ну хто ж не чув страшних-престрашних страшилок про чорний-чорний ліс, у якому живе чорний-чорний хтось, у якого є чорне-чорне щось, яке… Ці історії про монстрів і страхопудиськ, про хлопчиків та дівчат, які їх зустріли, про предмети, що оживають, та про інші дивацтва темряви, ніби живі, мандрують від кола до кола, від ночі до ночі, від покоління до покоління, від поїзда до намету, від річки до кімнати в таборі, вони множаться, змінюються, обростають сучасними подробицями, але наступного ранку… забуваються. І ще ніхто й ніколи не розповідав їх серед білого дня, і вже точно не читав у книжці. Галина Ткачук цю традицію порушила. Вона, бешкетниця, не злякалася жодних монстрів і тихцем ті історії записала. Рівно тринадцять… ну, а для забобонних читачів залишила місце для 14-ї історії, яку можна самому підслухати, або ж придумати самому і теж записати.

«Правильні» батьки та вихователі вибухнуть від обурення та праведного гніву: безглузді, беззмістовні, неповчальні, без моралі й моральності, примітивні, простакуваті – такі собі дитячі «бздурики». І це називається «літературою»??? Що ж це за герої такі: Брехло Нещасне, Балабоновий Монстр, Серединожер?! На їхньому тлі банальні вовкулаки та чорні принци без голови виглядають просто милими бубочками.

Врешті, про можливість долучитися до «високої» літератури тут і справді не йдеться. Натомість це чудова нагода полоскотати нерви та водночас посміятися зі страхів, може, навіть над власних. А ще – повигадувати, помалювати, поговорити, а для тих, хто ще не розкоштував смак читання, навіть зблизитися з такою «складною/нудною» (потрібне підкреслити) штукою, як книжка. Бо ж видання це, попри анонсовану темряву й «жахайливість», неймовірно затишне. Особливо тішать кумедні малюнки, які не лише добре передають, а й доповнюють настрій кожної історії. Чимало з них нагадають дітлахам власні, нашвидкуруч накаляні «художества». А сама книжечка має зручний невеликий квадратовий формат – саме щоб заховатися на ніч під невелику дитячу подушку.

І історії коротенькі. Окрім уже названих героїв, у них трапляються й цілком звичайні речі: ліфт, акордеон, «кола», холодильник, щоденник і шкарпетки. Є навіть шапка з дурнуватим балабоном. Такі зазвичай змушують дітей носити мами, які й гадки не мають, що з того може вийти. А ще є Розбедзявка…

Чи можуть ці історії настрахати дитину? Звісно, можуть. Не лише дитина, а й дорослий може злякатися навіть тіні. Усе залежить від того, хто і за яких обставин її побачить. Ця ж книжка дає унікальну нагоду побачити «тінь» «на замовлення», роздивитися її зусебіч і, може, навіть подружитися з нею, або ж із Прозорим дядьком, які живе в темній кімнаті.

 Ірина Гищук