Без сумніву, «Мед для мами» – один із найвидатніших дитячих хітів видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Навіть враховуючи всю епопею про Гаррі Поттера. Книжка українських авторів, що витримала на сьогодні шість перевидань (перше – аж 2007-го), переклади двома мовами (англійську й російську) і яку десятки разів зачитали українські мами й тати. (Яка, сказати по щирості, більшості з них уже добряче набридла!) Спробуємо розібратися, в чому її секрет.

Отож, найперше, це героїчна історія, в якій усі себе впізнають. Мама захворіла, її синочок, маленький Зайчик, мамі співчуває й дуже хоче допомогти. Проте він ще дуже маленький, тому принести меду для маминого хворого горла – це для нього справжній подвиг. Недаремно історія називається «Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами». Адже місто таке ВЕЛИКЕ, а дитина в ньому – така маленька. Хіба кожен зважиться відправитися по мед самостійно, без дорослих?

Друге – це історія з перипетіями, у якій одна небезпека змінюється на іншу й читачі повсякчас співпереживають головному героєві. По-справжньому співпереживають, адже вони, теж маленькі, можуть уявити, як почувається Зайчик у кожній із ситуацій. Судіть самі: спершу захворіла Зайчикова мама (це велике лихо!); відтак перекопали вулицю, так що Зайчикові непросто потрапити в крамницю по цілющий мед; є мед – але Зайчик не знає, як потрапити додому; ось Зайчик уже начебто йде додому, але тут насувається вечір, і все стає таким страшним… Потім мед падає у воду, і знову треба добиратися додому… Але тим потужнішим є катарсис наприкінці оповідання, коли мама і її синочок нарешті зустрічаються. І ці почуття, повірте, переживав кожен маленький зайчик.

З попереднього пункту ви переконалися, що це дуже майстерно прописана історія. Тут Іванові Малковичу й Софії Ус можна лише аплодувати. Але є ще пункти. Приміром, третій – головний герой дорослішає і робить перші самостійні висновки. Адже всі дорослі люблять історії, що чомусь повчають, правда? Так ось, «Мед для мами» не має жодної очевидної дидактики. Але з казки Малковича й Ус усі дітки зроблять приблизно такі важливі висновки: (1) місто – велике, в ньому можна заблукати. Тож (2) самим іти в місто небезпечно, якщо не знаєш дороги. Також (3) треба знати свою домашню адресу. (4) У біді тобі можуть допомогти друзі. І нарешті – (5) якщо тебе немає вдома, мама за тебе дуже хвилюється. Мама тебе шукає. І неодмінно знайде. І мало не забули ще два: (6) мед – цілющий для горла; (7) про тих, кого любиш, треба піклуватися.

Кожен знає, що в дитячих книжках особливу роль відіграють ілюстрації. Софія Ус намалювала неймовірну історію: фінальна сцена зустрічі мами й Зайчика в ній струменить любов’ю і теплом (може, це ще й тому, що книжку загалом намальовано в теплих осінніх тонах). Емоції передано вдало і зрозуміло: там, де Зайчикові страшно, читачеві також страшно, там, де Зайчик збентежений величезними міськими натовпами, маленький читач також відчуває збентеження. Цікаво здогадуватися, про яке місто йдеться в оповіданні: за малюнками схоже на Львів із його центральною площею та ратушею (окрім хіба що річки, що оперізує місто), але пелікан зустрічається такий, який у Дніпрі плавав. Тож ви можете самі подумати, про яке місто йдеться. Може, навіть про ваше?

Ольга Купріян