Серед них знаменита «Книга кладовища» Ніла Ґеймана, «Як приручити дракона» Крессиди Ковелл, за якою зняли популярний в усьому світі мультфільм, продовження підліткової серії Йоанни Яґелло та інші цікаві новинки.

Олена Горобець. Горобці-молодці; Олеся Мамчич. Тиранозавр Оленка К.: Фонтан казок, 2017. – 48 с.

0-6 років

Книжка формату «два в одному»: з одного боку вірші київської поетеси Олесі Мамчич, з іншого – кіровоградської, Олени Горобець. Усе разом проілюстровано художницею Світланою Совою.

Поезія обох авторок доволі традиційна за формою, із грою слів, майстерними алітераціями та асонансами, дотепними й несподіваними образами, чітким ритмом і доброю римою, що бажано для дошкільнят. Діапазон образів широкий: від звичних для української дитячої поезії горобчиків, сніговиків та іграшок до антресольки, де «тарганець якийсь помер» та тиранозавра Оленки, яка, «захрумкотівши пташку, жаліла бідолашку».

Маленька подвійна збірка квадратної форми ідеально лягає в руки наймолодшого читача. Ілюстрації теж задовольняють всі вимоги до читацької групи від 0 до 5-6 років: вони доволі прості, з чіткими лініями й кольорами, не перенасичені деталями.

Іван Андрусяк. Лякація: вірші для дітей К.: Фонтан казок, 2017. – 56 с.

5-9 років

У новій збірці визнаного майстра Івана Андрусяка домінує легка, ігрова поезія, написана дотепно та вправно. У більшості це виразно прості, дещо розбишацькі вірші для дошкільного та молодшого шкільного віку, доступні для якнайширшої аудиторії. Якогось нового слова в царині дитячої поезії вони не несуть, проте їх зроблено справді добре.

Але поруч із ними є й справжні перлини, такі як «Рибалки», «Пірналки», «Лякація», «Звідки приходить осінь». У них виразно простежується тяглість традиції – від українського модернізму до андеграундної поезії сімдесятників і вісімдесятників. Більш вишукані за формою та образністю, вони мають виразніший ліричний струмінь, зберігаючи фірмову грайливість та гумор. Потенціал такої поезії – допомагати прививати добрий смак та любов до якісної літератури.

Проілюструвала книжку художниця Лілія Курцеба. Це доволі прості, навіть дещо схематичні малюнки, проте вони приємно різняться від «няшного» кічу багатьох українських дитячих книжок.

Крессида Ковелл. Як приручити дракона Пер. з англ. Анатолій Саган. – К.: Рідна мова, 2017. – 224 с.

8-12 років

Гиккус Страхітливий Окунь Третій – син вождя вікінгів, однак він ані краплі не схожий на спадкоємця грізного воїна. Миршавий хлопчисько не любить грубих ігор своїх однолітків і зовсім не прагне стати брутальним здоровилом і розбишакою. Та й дракон, якого слід приручити, дістається йому якийсь геть миршавий та іпохондричний. Але, як обіцяно читачам у зовсім не нудній передмові, це буде повість про тернистий шлях героя.

Книжку написано геть «несерйозно»: це жвавий, дотепний фарс, у якому вікінгів зображено гротескними волохатими здорованями, а драконів – гиденькими підступними пакосниками. Персонажів тут звуть Дурко, Риболап, Скоролуп і Слизько, а коли чхає морське жаховисько, то герої з голови до ніг вкриваються зеленими шмарклями. Та водночас це розповідь про дуже серйозні речі – становлення характеру, справжню дружбу, випробування небезпекою, розбрат і єдність…

Повість написано короткими динамічними розділами та проілюстровано самою письменницею в дусі карикатурних дитячих малюнків олівцем. Одне слово, книжка ідеально підходить для дітей, які не надто люблять читати. Вона захопить із перших рядків та непомітно допоможе залучити їх до кола завзятих читачів.

«Як приручити дракона» – перша книжка однойменної серії. На українських читачів чекає ще як мінімум сім книжок Крессиди Ковелл. Буде чудово, якщо Анатолій Саган перекладатиме їх усі. Його мова, як завжди, легка, сучасна, дотепна й водночас вишукана.

Багато хто з дітей та дорослих пам’ятає також мультфільм від DreamWorks Animation за мотивами книжки, який здобув чимало нагород. Саме він зробив книжки авторки популярними в усьому світі.

Девід Вольямс. Бабця-бандитка Пер. з англ. І.Ємельянової. – К.: Видавнича група КМ БУКС, 2017. – 224 с.

8-12 років

Бен любить свою бабусю. Теоретично й на відстані… Але не тоді, коли щоп’ятниці він мусить в неї ночувати. Його бабуся поводиться так, ніби йому не одинадцять, а п’ять років. Вона готує огидний супчик з капусти й змушує Бена гратися в нудний скрабл. Усе це настільки нудно й безпросвітно, що Бен ледь витримує.

Та одного разу хлопець випадково натрапляє в домі старенької на дивну знахідку – велике сховище коштовностей. Бабці доводиться зізнатися: вона – легендарна викрадачка скарбів Чорна Кішка. Зачарований Бен дивиться на стареньку новими очима. Тепер він прагне проводити з нею не лише п’ятницю, але якомога більше днів, щоб слухати дивовижні бандитські історії її життя.

«Бабця-бандитка» британського письменника, сценариста та актора Девіда Вольямса – легка комедійна річ, написана на межі фарсу. Не дотримуючись серйозного тону, автор усе ж порушує важливі, актуальні теми: насамперед упереджень між поколіннями, а також права бути тим, ким ти є.

Кінематографічність роману була помічена відразу. За його мотивами поставлено п’єсу, а також знято фільм для телеканалу BBC One.

Міхаель Енде. Диявольськигеніальноалкогольний пунш бажань Пер. з нім. Світлани Орлової. – Харків: Vivat, 2017. – 192 с.

8-12 років

В останній день року на віллі «Страхіття» відбувається щось дивне. Господар, злий чаклун Домовикус, нервує, адже до нього прибув пекельний посланець із погрозою. Якщо чаклун не вчинить страшних проклять, які принесуть пошесть, голод і війни, отруять річки і винищать тварин, на нього чекає страшна кара. До означеного «дедлайну» – новорічної півночі – лишається кілька годин, і Домовикус береться до справи, а допомагає йому могутня й страшна тітонька-відьма Тиранія.

Єдиними особами, які можуть врятувати світ, виявляються не надто розумний розніжений кіт та старий, обскубаний і нахабний ворон. Попри неприязнь з першого погляду, вони об’єднуються, щоб зупинити страшну загрозу.

Українським глядачам історія карколомних пригод та шпигунських хитрощів кота Мауріціо де Мауро та ворона Якоба Кракеля знайома з популярного мультсеріалу «Вуншпунш», знятого за мотивами книжки. Тепер вони мають змогу ще й прочитати її в доброму українському перекладі. У ньому, на відміну від російського, немає скорочень. «Диявольськигеніальноалкогольний пунш бажань», написаний 1989 року, підіймає ще більш актуальні нині теми екологічної свідомості та об’єднання зусиль заради збереження нашої планети.

Ніл Ґейман. Книга кладовища Пер. англ. С. Філатової. — К. : Видавнича група КМ-БУКС, 2017. — 352 с.

10+

Ніх – незвичний хлопчик. Хоча б тому, що живий-живісінький, але живе на цвинтарі. Його справжню родину вбили, і там, за стінами кладовища на нього чигає смерть. Колись він неодмінно прийме виклик, а поки – зростає і вчиться, замість книжок читає надгробки з епітафіями, а історію слухає з вуст її мертвих очевидців. Його родина – привиди, його опікун – упир, його вчителька – перевертень, його подруга – спалена відьма, його сусіди – потойбічні істоти. Ніх, тобто Ніхто, почувається тут удома, як Мауглі в джунглях. Та одного дня минуле його настигає.

Ніл Ґейман створив захопливу неоготичну історію, сповнену крові, смертей і потойбічних істот, яка водночас розчулює силою глибоких почуттів та передає неймовірну ауру родинної любові довкола хлопчика. Книжка міниться смислами й виблискує алюзіями – від «Одіссеї» й кельтської міфології до Кіплінга. Це кросовер, який читається на одному подиху як дітьми, так і дорослими.

Довгоочікуваний переклад «Книги кладовища» – одна з головних книжкових «прем’єр» року в Україні. Тепер романом, вшанованим медалями Ньюбері та Карнегі, а також преміями Г’юго та Локус, може насолодитися ще більше читачів. Книжку видано друком з оригінальним оформленням та ілюстраціями незрівнянного Дейва Маккіна.

Йоанна Яґелло. Тирамісу з полуницями Пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів: Урбіно, 2017. – 296 с.

14+

Третя книжка про життя й клопоти дівчини Лінки та її друзів із підліткового циклу сучасної польської письменниці Йоанни Яґелло. Їй передували «Кава з кардамоном» та «Шоколад із Чилі», які подобаються і безпосередній цільовій аудиторії, і дорослим читачам.

У Лінки в житті, здається, все прекрасно, як ніколи досі. Мама стає ледь не ідеальною мамою, брат – ледь не ідеальним братом. Стосунки з хлопцем – вгадайте? Теж ідеальні. Почуваючи впевненість і натхнення, дівчина бунтує проти редакції шкільної газети й започатковує власний блог. Вона навіть знаходить роботу, і тут теж усе триває прекрасно. Принаймні, якийсь час.

Утім «але» теж починається відразу, спершу непомітно. За власними клопотами й амбіціями Лінка зовсім не помічає проблем ані свого брата, ані роботодавиці, ані найкращої подруги. А Наталія тим часом «підхоплює» дуже актуальну нині хворобу – анорексію. Безтурботність і брак досвіду зрештою й самій Лінці вилазять боком.

Книжки про Лінку дедалі більше нагадують паперовий аналог підліткових серіалів на зразок «Беверлі Гіллз». Це доволі розмірена розповідь з новими й новими буденними перипетіями, які «вчать життю», торкаючись актуальних для 17-19-річних людей проблем. І серіал цей, судячи з відкритого фіналу, наразі не завершується.

Надя Біла. Крута компанія К.: ВЦ «Академія, 2017. – 128 с.

14+

Мілка – старшокласниця з благополучної, забезпеченої родини. Розумна, гарненька, вдягнена зі смаком, ходить до престижної школи… Утім цього, звісно ж, не достатньо. Для самоповаги, як повітря, потрібні відчуття крутості, закоханості, порушення заборон та інших доступних й обумовлених культурою форм відчути повноту життя. І ось ти «підтягуєшся», як на турнікеті, до «потрібної» подружки, дозволяєш собі чітко вивірену порцію грубуватого сленгу, куштуєш «щось цікаве», заводиш випадкового бойфренда й узагалі відкрита до пропозицій. Але рух підлітків до нових обріїв свободи – це рух наосліп, рух наївний, рух набивання ґуль і здобування досвіду. І таких ґуль Мілці доведеться набити чимало.

«Крута компанія» – це, звісно ж, повість про кохання. Пристрасне й усеохопне, як буває лише в «Ромео та Джульєтті», та ще в сучасних книжках для підлітків. Кохання, збудоване на численних впізнаваних шаблонах – про хорошу дівчинку й «поганого» хлопчика, про псевдопринца та справжнього лицаря… Зумисно чи випадково, воно доносить відгомони то «дамських» романів, то мелодрам на зразок «Брудних танців» і «Плаксія» поруч із репліками про класову нерівність та конфлікти генерацій, і водночас не порушує меж роману ініціації.

Але повість Наді Білої – це саме той випадок, коли важливо не що, а як. Образи підкуповують психологізмом, середовище – рідне, впізнаване, своє, а мова наратора настільки насичена й апетитна, що нагадує складний трирівневий десерт з купою складників і прекрасною вишенькою на білосніжній вершковій вершині.

«Крута компанія» – це цілковито нове звучання для української підліткової літератури. Не тому, що письменниця винаходить щось небачене досі, а тому, що інтегрує нові культурні коди, зокрема, підліткової «дворової» культури українських російськомовних міст (таких, наприклад, як Миколаїв, рідне місто письменниці). І тому, що створює щось із відмінним бекграундом і не-вчительським голосом, що було нам давно потрібне.

Чільне зображення:  фрагмент обкладинки книжки Олени Горобець «Горобці-молодці»

Валентина Вздульська