Під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі (Швейцарія) Джеймі розповів, чому став займатися проблемами громадського харчування, яку країну вважає зразковим прикладом у цьому і як виглядають спільні обіди в родині Оліверів.

 

Уривок з інтерв`ю з Аріаною Хаффінгтон, «The Huffington Post»

 

 

- Я довгі роки відчайдушно борюся з проблемами ожиріння і голоду, у першу чергу шляхом навчання і ознайомлення людей з культурою харчування. Щоб вирішити ці глобальні питання, потрібна певна система взаємодії між медіа, ресторанами, фермерськими ринками, - це цілий ланцюг, що складається з великої кількості ланок. Дуже легко загубитися у, здавалося б, очевидних правильних шляхах рішення проблеми. Але я вважаю, що починати потрібно з освіти наших дітей. Якщо ви зможете пояснити дитині, звідки беруться продукти, як їх правильного готувати і як вони впливають на організм людини, - це матиме приголомшливий ефект. Я побував у британських, американських, австралійських школах, і деякі діти навіть не підозрювали, що картоплю-фрі готують з картоплі, а кетчуп - з томатів. Вони думали, що молоко буває коричневого або рожевого кольорів, бо ніколи не пили звичайне біле.

 

Коли я з головою поринув у цю проблему, зрозумів, що завдання всіх шкіл світу - навчати дітей мов, математиці, географії, історії через ... їжу! Уявіть, як це чудово - пояснювати дітям математику або іншу науку через процес випікання хліба, розповідати їм, що все починається з маленького зернятка. Діти, і не тільки мої п´ятеро, а всього світу, є моїм джерелом натхнення у цій боротьбі».

 

 

- Я вивчав дієтологію, і там постійно були приклади з грецької традиції. А греки пояснювали мені не тільки, що це за продукт або страва, але і як воно «працює». Зрештою, саме греки ввели поняття їжі як ліків. І ось, працюючи у сфері харчування вже 20 років, я став помічати, що багато у чому зараз ми повертаємося до давніх традицій приготування їжі. Наприклад, в ресторанах почали знову готувати на відкритому вогні, а не в якихось високотехнологічних печах. Проте, маючи під рукою і розвинені технології, наше покоління намагається знайти баланс між ними, тобто між нашим майбутнім і тим найкращим, що залишив нам досвід тисячоліть.

 

Великі компанії сьогодні намагаються взяти на себе наші проблеми, наприклад з часом, якого постійно бракує. Але з харчуванням, я думаю, цей підхід не спрацює. Бо методи, які вони використовують у сільському господарстві, хоч і технологічні та сучасні, та не завжди хороші: для ґрунту, для нашого здоров´я і так далі. Тому, якщо ви знаєте основні принципи вирощування і приготування їжі, це тільки плюс для вас… Я хочу сказати, що ми думаємо, ніби великий бізнес - це нафта або зброя. Ні, найбільший бізнес - це їжа. І нам потрібно шукати баланс між комерцією та прогресом. Ми повинні зберегти планету в кращому стані для наших дітей. А вона, на жаль, поки що не є такою. Це перше покоління дітей в розвинених країнах, яке буде жити менше, ніж їхні батьки. І це не правильно.

 

Останні кілька років я провів, подорожуючи тими місцями, де живуть довгожителі. У мене була можливість вивчити ситуацію з різних точок зору, зокрема географії, бізнесу. Більшість держав, за винятком Швейцарії, є бідними країнами. І знаєте, для мене це стало свого роду полегшенням. Так, безумовно, у них вистачає проблем. Але коли ти приїжджаєш туди, зустрічаєшся з цими прекрасними і дивовижними людьми, які готують здорову їжу для себе, для своїх дітей, насолоджуються нею - у цьому стільки життя. Для мене це означає дуже багато! Адже вони готують надзвичайно смачну їжу.

 

 

 

- 11 років тому я зняв документальний фільм про те, що їдять діти в британських школах. Ми хотіли розробити для них нове меню, але, щоб ви розуміли, в ті роки у Британії не було жодних стандартів щодо їжі, яку повинні їсти діти. Стандарти щодо їжі для собак були, а для дітей - ні! Це було просто неприйнятно. Але ми розробили ці стандарти. Тож до питання про уряд, мені здається, для них це дуже важке завдання, особливо з огляду на термін перебування міністрів на посадах. Ось зараз мені буде дуже цікаво спостерігати за Канадою, стратегія нового Кабінету міністрів мені імпонує. Сподіваюся, вони для багатьох країн стануть прикладом. Таким прикладом повинна була стати Британія. Але зараз все не так з цим новим урядом після Brexit. Якщо я при Девіді Кемероні брав участь у формуванні державної програми харчування і знав, що ми робимо, за що будемо боротися, що вдасться хороша державна стратегія у питанні харчування, то тепер мені просто страшно, бо ці нові люди думають, що вони виконали непогану роботу, але насправді це не так. Свою стратегію вони зліпили однієї серпневої ночі, і дякувати Богу, що залишився пункт про заборону солодкої газованої води у школах, що я свого часу запропонував.

 

 

- Я б сказав, що в семи випадках з десяти це абсолютний хаос! В інших трьох, коли здається, що все правильно та красиво і діти поводяться чудово, я дивлюся на дружину і ми розуміємо, що знаходимось за крок від повного краху. Бо ще секунда, і все піде шкереберть.

 

Насправді, все не так легко тому, що у нас є діти-тинейджери, наймолодшому кілька місяців, а ще є і дошкільнята, у яких багато енергії. Але я думаю, що на діяльність у сфері правильного харчування мене підштовхнуло народження старшої дочки Поппі. Я бачив і дітей з бідних сімей, і дітей іммігрантів в садку, в школі, тож почав думати про них не просто як про дітлахів з вулиці, а як про чиїхось дітей.

 

Я, наприклад, в школі вчився дуже погано, ненавидів навчання, у мене була дислексія*. Лише півтора року  тому зміг прочитати книгу від початку до кінця. Я взагалі прочитав свою першу книгу півтора року тому - це були «Голодні ігри». Але мені не здається, що дислексія - це вирок; потрібно вміти підлаштовуватися під ситуацію. І вважаю, що мені пощастило з тим, чим я займаюся, але кожного дня відчуваю, що не вистачає ресурсів і можливостей використовувати ту інформацію, якою володію. Тож три роки тому я вирішив отримати післядипломну освіту, і зараз вивчаю проблему харчування з академічної точки зору.

 

* Дислексія — нездатність оволодіти навичками читання текстів, не пов´язана з інтелектуальним потенціалом людини. До дислектиків належали такі розумово розвинені особи, як Ганс Крістіан Андерсен, Вінстон Черчіль, Людвіг ван Бетховен, Томас Едісон, Джон Леннон, Пабло Пікассо, Стів Джобс та інші.