Кендзі Міядзава (1896-1933) — поет і казкар, учитель і громадський діяч Японії, а сьогодні, як переконує анотація до українського видання його казок, «один із найбільш читаних і найулюбленіших авторів» цієї країни.

У чому ж секрет успіху письменника і особливість представлених українському читачеві казок?

Від першої казки («Болотяник і лис») усвідомлюєш, що такі твори допомагають дитині зрозуміти світ у всій повноті. Сьогодні, коли в нашій країні відбувається шкільна реформа, передусім спрямована на оновлення змісту освіти (маю на увазі «Нову українську школу»), такі казки унаочнюють, як саме має відбуватися «інтеграція знань» і взаємодія різних компетентностей, скажімо, на уроці літератур.

У казках Кендзі Міядзави поєднано екологічну компетентність із компетентністю «уміння вчитися» або ж компетентністю «спілкування іноземними мовами». У казці «Болотяник і лис» лист розповідає про фактично ази астрономії (чому зірки бувають різного кольору — жовті, блакитні тощо, чому планети не світять, а лише відбивають світло, а ото зірки світять самі). У невимушеній атмосфері розмов між лісовими звірами й рослинами дитина має можливість пізнати світ. Причому йдеться про доволі складні питання, пов’язані з уявленнями про макросвіт. Крім того, у казках, які мають значний «сцієнтистський» потенціал, тобто у яких подано основи наукового пізнання дійсності, маємо чудові літературні вкраплення, скажімо, про «Лорелею» Гете. У такому разі пізнання реальності формується цілісним, комплексним: технічне не відірване від гуманітарного, наукове від естетичного.

В іншій казці «Віолончеліст Ґош» закладено ідею важливості гармонійного співіснування людини зі світом тварин. Мишки допомагають віолончелістові заграти так, щоб публіка відчула захват, хоча

«ще днів десять тому пиляв, немов мала дитина. Що, можеш, коли захочеш, га?!» (с. 27)

З особливим щемом читаєш казку «Веселик і жоржини», в якій увагу переміщено на світ рослин. Дитина у такий спосіб привчається до бережного ставлення до квіток, але також у казці дуже делікатно наголошено і на іншій проблемі: жоржина стає жертвою власної пихатості, позаяк вона хотіла бути найгарнішою квіткою.

У казках Кендзі Міядзави немає бар’єрів між світом істот і неістот, між етикою та естетикою, між природним і рукотворним. Це казки, які формують у дитини уявлення про світ як цілісну реальність, де все з усім у взаємодії. Макро- і мікросвіти не віддільні одне від одного. Кордон може проходити хіба що в людській свідомості. Повторюся, що такі казки мені видаються чудовим прикладом дитячої літератури, яка, не пориваючи з традицією чарівної казки, прищеплює дітям надзвичайно важливі ціннісні категорії світобачення. Кожна казка Кендзі Міядзави має саме такий ціннісний потенціал, який водночас постає підмурівком для формування смислобуттєвої основи людської свідомості.

«Ресторан, де виконують побажання» — видання ошатне, в якому подано чудові ілюстрації, які тільки заохочують дитину до читання. Можливо, що деякі твори будуть цікаві не лише дітям, а й батькам.

Такі казки у своїй суті — філософські, у них ідеться про одвічну боротьбу в людській душі, а також про те, як перемогти добру, відповідальності, чесності… і як, зрештою, вирости людиною, відкритою до інших, яка водночас із повагою ставиться до свого.

Дмитро Дроздовський