Re: цензії

— Здається, 2016 року — судячи з асортименту книжок, — стався поворот у наших поглядах на історію: ми нарешті відмовляємось від радянських міфів та стереотипів, по-новому осмислюємо нашу минувшину, науковці звертаються до читача з цілком свіжими поглядами. Яскравий приклад — книжка Сергія Плохія «Брама Європиі».

Історія України від скіфських воєн до Незалежності» (Х.: Клуб сімейного дозвілля). Дуже популярна, яскраво написана книжка, конче потрібна масовому читачеві, який, по прочитанні, зможе тепер відділити історію України від історії Росії, яка причепилася до історії України і поглинула її років так на 600.

Як на мене, книжка С.Плохія є зразком не лише для популярних видань, а й для академічних досліджень — я навіть наголошував на цьому у професійному «Українському історичному журналі».

Ігор ГИРИЧ, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства:

— Добра новина: стало більше книжок, які насвітлюють раніше відсутні на українському книжковому ринку теми і проблеми. Зокрема, значно побільшало історичних біографій. А серед них справжня перлина — дослідження Роксани Скорульської та Марини Чуєвої «Микола Лисенко. Дні і роки» (К.: Музична Україна).

Життя і творчість славетного композитора розписані по днях, а часом і по годинах. Таких видань у нас майже немає, пригадуються, хіба, раніші літописи Лесі Українки та Марка Вовчка. Такі праці надто складні за виконанням — робота над ними триває 30—40 років. У зв’язку з ювілеєм Михайла Грушевського вийшло декілька різнопланових книжок.

Оскільки я професійно займаюся цією проблематикою, пильну увагу звернув на оригінальне дослідження Віталія Тельвака і Василя Педича «Львівська історична школа Михайла Грушевського» (Л.: Світ) — серед фахової літератури це, вважаю, №1 у минулому році.

Розпитували Лідія Вачевська, Альона Сільченко, Анна Плюснова, Карина Войтюк