Re: цензії

Моєю першою книгою Паоло Джордано була “Самотність простих чисел”. Дуже не проста і далеко не позитивна. Тому і від “Чорного і сріблястого” очікувала того самого.

На одній із зустрічей з читачами Паоло Джордано сказав, що коли він писав свою першу книгу, то не вірив в щасливі фінали, і не тільки в книгах. Але з тих пір в нього в житті багато чого змінилось, як змінився і він сам. Звичайно після таких слів починаєш сподіватись, що все може бути добре.

Книга “Чорне і сріблясте” також про самотність. І не тільки серед чужих людей, а й часом серед рідних і близьких. Про те, як ця самотність допомагає нам зрозуміти, хто ми насправді. Що всі люди приречені на самотність і нікуди не можуть від неї подітись. Не важливо хто це – молода пара, маленький хлопчик, чи літня жінка.

Про Паоло Джордано

Паоло Джордано – успішний італійський письменник. Народився 19 грудня 1982 року в Турині. Закінчив Туринський університет, у 2010 році захистив дисертацію з фізики елементарних частинок.

У 2008 році вийшов його перший роман “Самотність простих чисел”, завдяки якому він став наймолодшим лауреатом найпрестижнішої італійської літературної премії “Strega”.Певний час Паоло поєднував науку і літературу, але все-таки обрав останнє. Він вважає, що між наукою і літературою є багато чого спільного. І що саме наука допомогла йому стати письменником.

В героях Паоло Джордано є багато чого спільного з ним самим. Вони ніби дорослішають разом з ним, змінюються. Руйнують те, що мають і створюють щось нове.

Чужі рідні люди

В романі йдеться про молоде подружжя. Кілька років тому до них в будинок прийшла зовсім чужа жінка, щоб допомагати їм по господарству. За короткий проміжок часу вона стала для них ближчою, ніж рідні. Одного дня вони дізнаються, що Бабетта захворіла на рак. Вони не залишають її, допомагають. І розуміють, наскільки вона є важливою для них. Не тільки тому, що не можуть навести лад в будинку. Для кожного з них Бабетта є кимось набагато більшим, ніж помічниця по господарству. Навіть для їх сина вона є ближчою, ніж батьки.

До теми. Купити книгу «Чорне і сріблясте»

“Чорне і сріблясте” має дві паралельні лінії – складний період в житті молодої сімейної пари та останні місяці життя хворої жінки. Попри те, що роман не великий за обсягом, автору вдалося, поєднуючи ці два сюжети, показати й сподівання та сумніви молодого подружжя, і їх намагання зберегти сім’ю, і те, як змінюється людина за крок до смерті, та як одні люди можуть змінювати життя інших, не замислюючись над цим.

Не очікуйте від інших більшого, ніж вони можуть нам дати

Всі люди протягом свого життя мають певні мрії й сподівання. Та не завжди вдається все здійснити, бо на те існує багато причин. Зовсім інше – очікування від близьких людей. Наприклад, коли батьки сподіваються, що їх дитина обов’язково матиме математичні здібності, або гарно малюватиме. Паоло Джордано в своєму романі говорить, як важливо не очікувати занадто багато від інших. Інакше буває дуже боляче розчаровуватись. Ми часто очікуємо від людей набагато більшого, ніж ми можемо від них отримати. Хоча це не означає, що вони нас не люблять. Просто вони це роблять інакше.

Книга буде цікавою багатьом, оскільки не важливо скільки тобі років і чим ти займаєшся. Будь-якої миті ти можеш опинитися на самоті. Чи навпаки, подолаєш самотність.

Пряма мова

Якби наші з Норою меблі продали колись з аукціону або викопали з-під попелу після виверження вулкана, то не виявили б на них жодних знаків, які могли б щось про нас розповісти, хіба що кілька схожих на наскельні малюнки закарлючок з того періоду, коли Емануеле за кожної слушної нагоди чигав на закутки нашого дому з фломастером у руці. Фотографій археологи майбутнього не знайдуть, бо їх небагато, та й ті – на жорсткому диску комп’ютера, який на той час уже давно вийде з ладу. А ще нас із Норою уже давно опанувала якась химерна манія іконоборства: ми нічого не зберігаємо, не обмінюємося листами й записками (за винятком списків, з якими ходимо по крамницях), не привозимо з мандрівок сувенірів, бо вони тепер здебільшого однакові, в яку частину світу не поткнися, і не відзначаються оригінальністю; а відколи у нашому помешканні побували злодії, ми не тримаємо там ні золота, ні коштовностей – просто їх не маємо. Тож засвідчити наше життя може лише добра пам’ять – наша і кремнієвої материнської плати. Ні, Норо, ми двоє про майбутнє теж не пам’ятаємо. У нас навіть весільного альбому немає, уявляєш? А колись же той день опиниться від нас так далеко в минулому, що нам захочеться пережити його ще раз бодай у фотографіях.