Серед закордонних гостей цьогорічного Форуму видавців у Львові була помітна шведська делегація. Поети з цієї країни брали участь у спільному з українцями перекладацькому проекті в Чернівцях. Результати — шведські вірші в українському перекладі (зроблені «за посередництва» англійської мови) були представлені на вечорі в Театрі імені Леся Курбаса. Серед учасників читань — шведська поетка Хелена Боберг, досить відома постать у своїй країні, авторка трьох книжок, перекладачка з данської. У Львові вона вже вдруге. З нею ми порозмовляли про літературні та позалітературні враження від України (що їх вона сформулювала вельми просто і промовисто), про особливості літературного, зокрема поетичного, життя у Швеції, про роль соціальної заангажованості в поезії, а також про міжнародні літературні проекти, працюючи над якими іноді раптом можна опинитися за кілька кілометрів від Ісламської держави, що навіть для звиклих, на жаль, до фронтових зведень українців виглядає досить драматично. Втім, як свідчить Хелена Боберг, іноді все закінчується добре, навіть краще, ніж можна було очікувати.

— Хелено, які в тебе враження від України?

— Так виглядає, що ця країна застрягла у «перетягуванні канатів» між різними спадщинами. Я зустріла дуже цікавих людей під час моїх приїздів сюди й відчула багато різновидів краси тутешнього життя. А ще легко забути, що перебуваєш не в Європейському Союзі, коли гуляєш вулицями Львова або Чернівців.

— Звісно, ти читала не багато української поезії, але все ж більше за пересічних шведів. Можеш щось про неї сказати?

— У добірці перекладів сучасних поетів, яку я читала, центром гравітації є тема важкого затяжного конфлікту в Україні, а ще я гадаю, перекладені, мабуть, передусім сюжетні, розповідні тексти, головно через те, що вони легше піддаються перекладу. Все це мені сподобалося, я оцінила прочитане, але до цих творів треба буде ще повернутися, бо поки що я не побачила широкого спектра української поезії. З того, що я побачила, маю враження, ніби є цілий океан дуже сильних і самобутніх поетів в Україні, а я лише почула сплески.

— Упевнений, що нашим читачам буде цікаво дізнатись, як шведи сприймають українсько-російський конфлікт і перспективи інтеграції України з Євросоюзом.

— Я гадаю, шведи взагалі мало що знали про Україну до анексії Криму. Це виглядало якимось нагадуванням про Радянський Союз. А тепер, як на мене, загальна думка у Швеції грунтується на тому, що Росія повинна забратися з України, котра тоді зможе бути ближчою до Європейського Союзу.

— Повернімося до більш літературних тем. Чи могла б ти охарактеризувати які-небудь помітні тенденції в сучасній шведській поезії?

— Простота, мабуть, — остання тенденція серед молодих поетів, це тип поезії, дуже наближений до щоденного життя, з гумористичними штрихами, популярний жанр, добре припасований до соціальних мереж. Паралельно з’являється більш соціально заангажована та бунтівна поезія, зосереджена радше на хворобливих аспектах буденності, на кшталт питань дискримінації. Я знаю групу молодих поетів, яка стає все більше помітною, і вони досліджують літературні форми на предмет того, як краще виражати такі речі.

Гадаю, люди тепер більше думають про глобальні конфлікти та питання дискримінації, ніж про поезію, коли, наприклад, беруть участь у якихось публічних дискусіях. Остання дискусія про поезію, яку можу згадати, раптом виникла торік і стосувалася данської поезії й того, чому вона популярніша за шведську. Відповідь була: бо вона більш соціально заангажована та сучасна. Після цього данська поезія стала популярною й у Швеції, що я можу лише привітати, не лише через те, що я перекладаю вірші данських колег, але також тому, що, на моє переконання, суперництво робить поезію привабливішою для людей і, на довшу перспективну, збільшує кількість читачів.

— У твоїх віршах поєднуються насичені асоціативні образи та ігри з формою. Що для тебе головне — образ, форма, історія?

— Особлива сутність поезії, як на мене, полягає в тому, щоб працювати з мовними формами й намагатися поєднувати розуміння, пам’ять, бачення, емоції, особисте та колективне знання, історію, дискурс, політику та семіотику.

— Якою бачиш роль політичного і суспільного дискурсу в поезії?

— Це важливий компонент і для мене, і для будь-кого, те, від чого неможливо втекти, — умови життя.

— А питання «жіночого голосу» в поезії?

— Тут я би повторила свою відповідь на попереднє запитання.

— Мені здається, що шведські поети часто полюбляють писати такі собі «довгі вірші», нерідко довжиною в цілу книжку, поеми, що складаються з переплетених між собою менших текстів...

— Так, це правда. Це вже давня традиція. Наприклад, я так роблю — бо це відображає продовження думок і створює простір для множинності деталей і аспектів.

— Швеція — країна з потужною та всесвітньо визнаною літературною традицією. Як із нею співіснує сучасна поезія? Чи тисне Велика Традиція на тебе? Що ти, до речі, думаєш про Транстрьомера, який зараз є, мабуть, найбільш знаним у світі шведським поетом?

— Для більшості шведських поетів традиція небагато важить. Але, мабуть, це схоже на релігію: держава відокремлена від церкви, проте досі чимало інститутів і часових структур (як-от праця/дозвілля/свята/обов’язки) визначені саме нею. Транстрьомер — це надзвичайно досконалий поет, але «не мій».

— Може, трохи несподіване запитання, та я його таки поставлю. На твою думку, чому так багато найвідомішої дитячої літератури створено саме у Скандинавії?

— Швеція була порівняно прогресивною країною щодо запровадження законів проти жорстокого поводження з дітьми (1979 рік) і використання дитячої праці (поступово — з 1833 року), тут ратифікували Конвенцію ООН про права дитини (1989). До того ж іще з 1723 року в Швеції був закон, відповідно до якого кожну дитину мали вчити читати, а обов’язкову освіту запровадили з 1842-го. Мабуть, це зіграло свою роль у поєднанні зі свободою слова, демократією та наполегливими мріями про систему загального добробуту, тож люди були обізнаними про різні потреби у різних сферах життя, для них дитинство є таким собі спільним знаменником (хоч і досить розмаїтим). Окрім того, це захоплюючий простір для творчості, бо ти можеш фантазувати про будь-які, навіть найкарколомніші, життєві історії дітей, ти можеш (уявно) експериментувати з ними та змінювати історію, суспільство, долю цих «шахових фігур» (вони ж «діти»). Напевно, ці аспекти влади, хай несвідомо, зацікавили дорослих людей у дітях і в тому, щоб робити щось для них, окрім любові та піклування. І згадані засади шведського законодавства та соціальні інститути, звісно, так само простимулювали культуру для дітей, зокрема літературу.

— Твоє ставлення до літератури в електронній і паперовій формі. Чи впливає по-справжньому носій, скажімо, на вірш, його сенс і структуру?

— Упевнена, що так, хоча це складно відразу описати. Але кожен, кому це цікаво, може зауважити, як цінності, емоції чи розуміння пов’язані зі способами комунікації, стандартами, які приходять із ними. Соціальні мережі вивчили і створили величезні можливості для людей, яких ігнорували або їхнє самовираження цензурувала держава (мої слова не означають, буцімто я не знаю про модераторів соцмереж з усіма їхніми нюансами чи про створення гігантської мультинаціональної інфраструктури для стеження, як політичного, так і економічного). Мої очі та мій розум усе ще воліють читати друковані тексти, а моє естетичне й тактильне чуття прагнуть, щоб це були книжки.

— Можеш назвати кілька твоїх улюблених шведських поетів і порекомендувати їх українським читачам?

— Намагаючись відповісти на це запитання, я усвідомила, як багато добрих поетів пишуть і писали шведською. Назву кількох: Анн Єдерлунд (народилася 1955 року), Ларс Норен (народився 1944 року), Біргітта Тротціг (1929 — 2011). Усі вони загальновизнані та належать до інших поколінь, а от представників свого та молодших я волію не відзначити (і не відкидати).

— Розкажи, будь ласка, про літературний проект на Близькому Сході, в якому ти береш участь?

— Це тривалий проект, ініційований громадськістю, проте фінансований шведською державою, до якого залучені письменниці зі Швеції та Близького Сходу. Здебільшого це поїздки, зустрічі, переклади, читання, дискусії, перформанси у співпраці. Це стало важливим для мене і як для поетки, і як для людини. Ми використовуємо кілька мов: арабську, курдську, фарсі та шведську. І, відповідно, все відбувається в кількох країнах: Палестині, Ірані, Іраку (Курдистан), Бахрейні, Саудівській Аравії та Швеції. У Курдистані наші заходи відбувалися в квітні 2014 року, коли в західних ЗМІ ще нічого як слід не розповідали про Ісламську Державу (також відому як ДАЕШ або ІДІЛ), тож ми про них нічого не знали буквально за лічені місяці до того, як вони окупували Мосул. Ми були в Ербілі, це лише кілька кілометрів від Мосула, і звідти до нас кілька разів доходили звістки про сутички та про атаки «кар-бомб». Звичайно, ми переймалися, зокрема й через те, що одна з наших учасниць збиралася до Багдада побачити своїх родичів і хотіла їхати туди через Мосул. На щастя, ми переконали її не робити цього, і вона в останній момент відмовилася. Але ми, звісно, не уявляли собі, яка війна вибухне невдовзі після того, як ми залишимо Ірак... Сьогодні такий проект уже не міг би відбутися. А одна поетка з Іраку, яка брала участь у нашій програмі, вирішила залишитись у Швеції, коли пізніше приїздила до нас для участі в літературних читаннях, і відтоді вона вже вийшла заміж і зараз чекає свою першу дитину та свою першу книжку в шведському перекладі.+

— Чудовий оптимістичний фінал історії й нашої розмови також. Дякую за спілкування!

Підготував Олег Коцарев