Ви знали, що видатний письменник Микола Гоголь був агентом царської охранки? Якщо не знали — прочитайте про це у новій книжці історика, літературознавця і письменника Петра Кралюка «Таємний агент Микола Гоголь».

Звичайно, прочитання книжки Кралюка насправді зовсім не зобов’язує вірити в його біографічну гіпотезу. Але вже точно постимулює до роздумів над дуже неоднозначним і сповненим загадок життєписом Миколи Васильовича. Що ж до припущень Петра Кралюка, вони ґрунтуються на згадці в мемуарах Фаддея Булгаріна, буцімто він порекомендував молодого Гоголя, який нещодавно приїхав до Петербурга, на службу в ІІІ відділення (власне, політична поліція Російської імперії), а також на фактах не зовсім послідовних і зрозумілих контактів письменника з польською політичною еміграцією під час закордонних подорожей, на щедрих «субсидіях», що їх надавала письменнику влада, зрештою, на декотрих мотивах і сюжетах безпосередньо у гоголівській прозі. Вірити таким гіпотезам чи ні — вирішить для себе кожен читач, але в кожному випадку наразі це належить лише до сфери здогадок і припущень.

Суто «агентурними» питаннями книжка Петра Кралюка не обмежується. Є в ній, до прикладу, цікаві генеалогічні матеріали. Так, автор підтримує версію про те, що справжнім прізвищем письменника було прізвище Яновський, а Гоголем став його дід, який придбав довідку про шляхетський стан у Речі Посполитій на це ім’я, щоб отримати вже російське дворянства. Розповідає Кралюк і про цікавий нерівний шлюб цього чоловіка з жінкою аристократичного роду Лизогубів — ця історія може мати своє відображення у сюжеті «Старосвітських поміщиків».

А головна увага в «Таємному агенті Миколі Гоголі» скерована на повість «Тарас Бульба», що її Петро Кралюк вважає центральним і вершинним текстом Гоголя. Автор аналізує різні мотиви цього твору. Наприклад, показує амбівалентність образу головного героя. На його думку, трактування Тараса Бульби як героїчної, позитивної постаті занадто примітивне. Насправді, твердить він, Гоголь надав йому і чимало комічних рис (починаючи від прізвища та зовнішнього вигляду), і негативних характеристик, десь навіть демонічних (Тарас Бульба надвзичайно жорстокий, дикуватий, їздить на коні зі знаковим іменем «Чорт» тощо). Так само «деміфологізує» Кралюк і зображення загалом козацтва. Героїчні, апологетичні хараткеристики, як доводить він на матеріалі тексту, часто поєднуються з речами, що особливого захвату не викликають, як-от пияцтво, безладність, нетерпимість, знову-таки безмежна й невиправдана жорстокість.

Цікаві речі пише автор книжки й про образ Андрія, того самого сина Тараса Бульби, якому «не допомогли його ляхи». По-перше, Петро Кралюк знаходить у його зображенні деякі паралелі з Іваном Мазепою, чиєю долею Гоголь таки цікавився. По-друге, він вважає, що в образі Андрія письменник відбив чимало автобіографічних моментів. А відтак, насправді Гоголь Андрієві симпатизує, й він не є негативним героєм. Роздвоєність Андрія може нагадувати роздвоєність самого Гоголя. Котрий, з одного боку, любив свою батьківщину, яка, проте, здавалася йому надто «дикою», але з другого, свідомо обрав собі Росію і російську культуру, які вважав «цивілізованішими». Всю цю плутанину ідентичностей Кралюк знову ж таки ілюструє генеалогією Гоголя.

Ось такі цікаві й часом контроверсійні речі про Миколу Гоголя можна зустріти в книжці Петра Кралюка, яка вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». Варто відзначити, що написано її досить просто та прозоро, а відтак, вона розрахована на широкого читача і заохочує його замислитися над творчістю й життям видатного письменника.

Олег Коцарев