Рецензія члена журі конкурсу Книга року ВВС Ольги Герасим´юк на книгу "Їжак Вільгельм" Тані Стус.

Ця книжка призначена для читання дітям дорослими - дуже малим дітям, +3.

Написана Танею Стус і намальована Анною Сарвірою, вона є книжкою-натяком. І кожен може або зрозуміти цей натяк, або пропустити повз вуха.

Почнемо з другого варіанту. Сама нехитра історія їжака з немісцевим іменем Вільгельм може читатися як просто історія про нетипового їжака, що хотів побачити Світло.

Буквально - мріяв понад усе побачити те, чого він не може бачити апріорі, бо зазвичай їжак прокидається вночі.

І має наш герой навколо друзів - переважно добрих, голубів, що не вимовляють "р" ( "але ж усі знають" це, стверджується в книжці), ворона Федора, білка Маруся…

Всі ці добрі створіння бачили, що … А нащо його шукати… Але ці всі створіння з готовністю прийняли його неправильність і намагання побачити те, що іншим їжакам не дано, - й допомогли!

І мало того, - білці Марусі Вільгельм наснився спершу, а вже потім він з´явився… І це було потрактовано в "соннику" як знак на величезний успіх у житті… А всім так хочеться вірити в добрі знаки - чому б і не допомогти, а раптом?

Варіант інший. Вся ця проста історія може бути прочитана й інакше. Їжак із нетутешнім іменем, з аристократичним "метеликом" на шиї - а отже він або з давніх часів явився, або з інших країв, або й те, й те одночасно…( хтось уже це й казав, - не з дітей, а той, що десь +35)…

Їжак він чи він - символ величезного успіху в житті? Хтось цей натяк сприйме як знак і почне життя під ним, цим знаком, - кинеться копатися в натяках і викопає цілу скриню таємниць, відкриє її - і вже просто почне бачити інше світло… Або - в іншому світлі.

І це вже книжка, виходить, для тих, хто читатиме її для дітей, - для дорослих. Для них, певне, й починається вона з дивної (лише на перший погляд) присвяти художнику із минулого століття Вільгельму Котарбінському, який, може, й був їжаком, а може став ним у іншому житті…

Він бачив все особливо - коли очима фантаста, коли - в якомусь потойбічному світлі, його картини були сповнені натяків і таємниць, символів і загадок…

Його розписи можна роздивлятися й нині у Володимирському соборі, часом може промайнути якась із його картин на антикварних салонах - і зникнути, не давшись до рук… Він був поляком, а жив у Києві…

Він вважався модним символістом російської імперії, але відмовлявся підписувати свої картини російською…

Він лежить на Байковому кладовищі - і, кажуть, зараз розшукуються якісь хоча би далекі родичі Вільгельма, бо за могилою давно ніхто не доглядає… Він став їжаком… Побачивши світло - пішов… Така була історія його кохання, якої ніхто не повторить…

Але це вже я починаю копати. Як доросла, що прочитала натяки…

І, до речі, може в цій казці й закладено це - хтось переросте свої +3, й піде, згадавши чудну казку, роздивлятися розписи в соборі, шукати, куди принести квіти цьому загадковому Вільгельму, про якого всі, відлюбивши бурхливо, забули… Але стійте… Не всі!