Світовий бестселер для дітей про хитре мишеня, вигаданого-невигаданого монстра та лісових хижаків вийшов друком і в українському перекладі – над ним працював «батько» українського Гаррі Поттера Віктор Морозов. Казка, що підіймає проблему подолання власних страхів, тішить грою смислів і малого, і дорослого читача 

Вірш-казка Джулії Дональдсон, британської письменниці та драматурга, вперше вийшла друком 1999 року й стала бестселером спочатку в Сполученому Королівстві, а потім в усьому світі. Її перекладено більш ніж п’ятдесятьма мовами, а загальний наклад сягнув 13 мільйонів примірників. Цю книжку-картинку, яку намалював Аксель Шеффлер, називають сучасною класикою. У чому ж секрет успіху видання? Що так подобається дітям і батькам?

Звичайно, вивести формулу гарної книжки навряд чи вийде, але про деякі, цілком конкретні, сильні сторони «Ґруффала» варто поговорити. Книжка має і вдалий сюжет, майстерно втілений у віршовій формі, і яскравого героя, і атмосферні малюнки — ключові для дитячого видання складники.

Сюжет книжки формально можна назвати страшним: уже сам факт, що мишеня саме гуляє в «густому темному лісі», має викликати тривогу. На малюнках ліс і справді темний, ніде немає сонця, а мишеня завжди зображене малим, без крупних планів. Під час цієї небезпечної прогулянки лисиця, сова, а потім змія по черзі норовлять поласувати малюком. Будь-хто злякається, тільки не мишеня: щоб настрахати хижаків, воно вигадує монстра ґруффала. Він нібито має от-от надійти, аби зустрітися з мишкою. І дитина на руках у мами спостерігає за тим, як страшні звірі один за одним тікають від кмітливого мишенятка, якого не може збити з пантелику навіть поява власне вигаданого монстра. Ти малий, але це не значить, що ти не зможеш завоювати свого місця в цьому лісі — так прочитується ця історія, що виросла з народних казок.

В інтерв’ю для «Ґардіан» авторка згадувала, що сюжет «Ґруффала» взяла зі східної казки про дитину, яка перехитрувала тигра й водила його джунглями за собою. Утім таких сюжетів, коли слабкий обводить круг пальця сильного, є вдосталь у кожній національній літературі.

Це терапевтична історія: малі світу цього отримують шанс узяти гору, виграти, перемогти — виявити власну силу. І то не просто показати, що малий сильніший за великого, а що малий сильніший за власний страх.

Від казки в сюжеті «Ґруффала» є і кумулятивний елемент (потрійні повтори ситуацій), і підбір персонажів, і прикметні риси, якими мишеня нагороджує придуманого монстра. Події в історії розвиваються динамічно, і це велика перевага, ба навіть необхідна умова для книжки, чия цільова аудиторія — діти дошкільного віку, які не можуть довго утримувати увагу. Прочитати книжку вголос можна за десять хвилин. І, здається, цю історію створено саме для того, щоб її промовляти, озвучувати, а не читати про себе: Дональдсон у цій віршованій казці проявилася і як драматург. Текст майже всуціль складається з діалогів, і якщо читати їх різними голосами, дитина отримає море задоволення!

Читайте також:  Знамениті диковиська заговорили українською

Хоча протагоніст казки — мале мишеня, центральний персонаж її, безперечно, ґруффало. Монстр, який має типові аж до пародійності монстрячі ознаки. Він має бути страшним, але — дякувати художникові! — вийшов дуже харизматичним, емоційним і навіть симпатичним. Джулія Дональдсон стверджувала, що придумувала назву страшиськові, орієнтуючись на потреби рими, і щоб звучало моторошно («ґррр»). У результаті вийшло щось середнє між ґрізлі та буффало: Аксель Шеффлер намалював постать волохатого ведмедя з рогами та головою бика.

Ґруффало вперше з’являється перед читачами в усій красі, прибравши типову для монстра позу з піднятими лапами: от я зараз тебе з’їм! Але в цей самий час він посміхається, як хитрий пес із висолопленим язиком, і по-справжньому боятися вже не виходить.

Такий не до кінця страшний монстр якраз і потрібен дітям-дошкільнятам, які тільки вчаться опановувати свій страх: занадто жахливе створіння змусило б їх відмовитися від читання книжки, а занадто симпатичне нівелювало б терапевтичний ефект — його будь-хто зможе приборкати. Образ ґруффала цілком надається і до використання в іграх із малюками.

Над українським втіленням книжки працював тандем професіоналів: перекладач Віктор Морозов та редакторка Богдана Матіяш. Перекласти цю віршовану казку — завдання суперскладне. Вірш Джулії Дональдсон має чіткий і динамічний ритм, що дуже важливо в поезії для малих дітей. Морозов цього ритму не зберіг: слова в англійській мові здебільшого коротші, ніж в українській, і тому впхати в український короткий рядок стільки само інформації, як в англійському, просто б не вийшло.

Ще одна втрата перекладу — ввічливі конструкції, які мишеня використовує в розмові з різними хижаками. Такий собі хвостатий джентльмен, який на пропозицію зайти в гості відказує «it’s terribly kind of you» («terribly», подвійний сенс!), хоча й чудово розуміє, чим закінчиться його гостювання; так само хижаки не забувають чемно попрощатися, у паніці тікаючи від ґруффала. Завдяки цій підкресленій британській ввічливості виникає комічний ефект, щоправда, діти навряд чи зможуть його відчитати, але ж задоволення від книжки мають отримати й дорослі.

В українському перекладі мені забракло ще однієї важливої деталі: вербального висловлення, що хижаки хочуть з’їсти мишеня. (В оригіналі це звучить, наприклад, так: «A fox saw the mouse, and the mouse looked good», а в українській версії: «Лисичка до мишки підкралася нишком»). Забракло не тільки тому, що мала дитина може одразу й не зрозуміти, для чого її запрошують у гості хижаки, а й тому, що в кінці тексту мишеня так само ласо дивиться на знайдений горішок. От де момент тріумфу й іронії: беззахисний малюк теж може тішитися власною здобиччю! У перекладі не стається цього перетворення малого на великого; а втім, фінальні рядки українською теж звучать гарно й умиротворено: «На камені в лісі вмостилася мишка і схрумала дуже смачного горішка».

Усі ці зауваження аж ніяк не применшують заслуг Віктора Морозова як перекладача «Ґруффала». Текст Джулії Дональдсон — без перебільшення віртуозний, і відтворити його з усіма нюансами просто неможливо. Серед вдалих знахідок перекладача можна назвати використання слів, які сучасна українська дитина знає з народних казок: «серденько», «небого», «крутнувся, мов вихор, і миттю пропав». Цим підкреслено зв’язок сюжету книжки з казковими джерелами. Збережено структуротворчі повтори оригіналу — і лексичні, і синтаксичні. Загалом український вірш читається вголос легко і плавно, окрім хіба репліки «Ой-ой, — зашипіла», бо прошипіти «ой-ой» доволі складно.

Відтак вітаю всіх українських читачів — і себе! — з тим, що прекрасно проілюстрована історія про мишеня і дивовижного ґруффала вийшла українською. Тепер і ми разом із мишкою зможемо перехитрувати монстра, а з ним — свій страх.

• дітям трьох-шести років;
• дорослим, які цінують гарну дитячу поезію;
• любителям казок;
• прихильникам простих та вишуканих ілюстрацій і зі смаком зроблених книжок.

• боягузам;
• тим, хто втомився від усіх цих монстрів, які скрізь і всюди.

Антоніна Ящук